Ейфорія, що охопила багатьох українців у зв'язку з поверненням з ворожого полону льотчиці Надії Савченко, судячи з усього, починає спадати. Молода жінка відразу перетворилася з в'язня країни-агресора на члена парламенту рідної країни-жертви, зробила перші кроки в політиці. Вони виявилися неоднозначними. Досить згадати пропозицію розпочати прямі перемовини з ватажками самопроголошених «ЛНР» і «ДНР» Захарченком та Плотницьким, котрих Савченко назвала «народними депутатами». Багато завсідників українського політикуму і журналістів оцінили цю пропозицію як гарячкову і вкрай необачну, а деякі офіційні особи навіть застосували термін «камінг-аут».
«У зв'язку з таким собі своєрідним "камінг-аутом" народного депутата і Героя України, члена нашої делегації у ПАРЄ Савченко, яка вже готова, бачте, вести переговори з терористичними ватажками ОРДЛО безпосередньо, чого і домагається російський агресор, наведу слова одного з досвідчених армійських розвідників з одного з двох наших полків спецпризначення зі складу ССО», – так почав свій великий коментар щодо «переговорної» ініціативи Савченко прес-секретар МВС України Артем Шевченко.
Нагадаємо, камінг-аут – відкрите та добровільне визнання людиною своєї належності до ЛГБТ-спільноти. Здавалося б, до чого тут відважна льотчиця – жодних навіть натяків про свою гендерну належність вона не робила. Що ж криється за порушенням політкоректності представника МВС? Це можна зрозуміти з подальших висловлювань Шевченка. Далі він барвисто виклав розповідь згаданого розвідника: «Коли у нас, каже, три офіцери потрапили у полон сєпарів і ми швидко, за декілька тижнів, їх витягли, то потім їх усіх чекали тривалі: контррозвідувальні перехресні допити, поглиблені перевірки, медичні обстеження, аналіз психо-фізичного стану і все-таке подібне. Чи все у полоні так було, як вони говорять? Чи бува не брешуть? Чи не перевербували часом? Чи мізки у них у порядку взагалі? А тут два роки у застінках російських тюрем найвагомішого бранця. За нинішнього рівня розвитку фармакології та технологій російських спецслужб арсенал впливу на свідомість в'язня практично необмежений. І жодних перевірок, одразу з літака не на допити, у лікарню чи на поліграф, а у сесійну залу парламенту».
Фактично офіційний представник МВС України досить прозоро натякнув, що Надію Савченко могли завербувати спецслужби Росії. А своєю «переговорною» ініціативою колишня льотчиця, мовляв, вчинила «своєрідний камінг-аут», чи то пак видала себе з головою.
Не бабуся з вулиці, повторюю, зробила такий коментар, а представник одного з основних силових відомств України. Що вже казати про тисячі обивателів і користувачів соцмереж, які одразу ж записали Савченко у «зрадники».
Насправді все набагато простіше і водночас серйозніше. Як вважає експерт з питань невербальної комунікації Валентин Кім, Савченко притаманні такі риси, як принциповість, ініціативність та енергійність. Вона прямолінійна, дуже завзята і наполеглива. Її вирізняє схильність до руйнування стандартів та стереотипів. Такі «плюси» новоспеченого політика. До «мінусів» можна зарахувати те, що колишня військовослужбовець ділить оточуючих за принципом чорно-білого сприйняття: або свій, або чужий; або хороший персонаж, або боягуз і зрадник. Вона дуже інертна, і в силу цього їй буває складно зупинитися. Молода особа грубувата, не вирізняється гнучкістю і постійно порушує кордони, норми, правила. Вона провокує конфлікти, не терпить других ролей.
Усе це накладається на обставини, в які потрапила Савченко, повернувшись із полону додому. Там, у катівнях Мордора, вона була символом стійкості України перед обличчям озвірілого агресора. Тут, в Україні, вона стала символом надій та очікувань багатьох громадян, які розчарувалися в нинішній владній верхівці.
Які тільки коментарі не звучали в останні дні на адресу Савченко! Що Верховну Раду вона «переверне» і змусить нормально працювати. Що рейтинг президента Порошенка завалить. Що лідеру партії «Батьківщина», у якій вона значиться, створить стільки проблем, що Юлія Тимошенко може поставити хрест на своїй політичній кар'єрі...
В Україні після звільнення Кремлем всесвітньо відомої військовополоненої стався ще один невидимий, але досить відчутний розкол. На тих, хто виступає «за» неї, відкидаючи будь-які закиди на її адресу і вважаючи критиків «агентами» влади, не зацікавленої у розкручуванні нового нардепа. По інший бік громадської думки стоять ті, хто вважає екс-льотчицю персонажем, «зробленим» адвокатами та журналістами, недосвідченим політиком і нерозважливою особистістю. Словесні суперечки між двома цими таборами в мас-медіа іноді обертаються непривабливими сварками і не можуть не викликати тривоги за громадський спокій в Україні.
З урахуванням всього цього можна припустити, що Савченко, переставши бути «об'єктом торгу» з боку кремлівської банди, знову стала заручницею. По-перше – свого неприборканого характеру і власних амбіцій. По-друге – тих завищених і не завжди виправданих очікувань, які звалило на політика-початківця українське суспільство, що втомилося від брехні й корумпованості чиновників, нахабства «реформаторів», які дбають про власне благополуччя, а не народу. Не кожному дано витримати такий моральний тягар.
«Не дайте мені скурвитися!», – такими були одні з перших слів звільненої льотчиці на рідній землі. Ця фраза, яка вирвалася з глибини душі, найяскравіше продемонструвала, що Надія відчуває величезну, спопеляючу відповідальність за ситуацію в Україні. Можна не сумніватися, що їй дуже хочеться бути максимально корисною своїй країні і виправдати високе звання Героя, яке їй присвоїв президент Порошенко. На молоду, ще навіть незаміжню жінку навалився вантаж небаченої слави і популярності. Перед нею відкрилися такі небувалі можливості, що можна не сумніватися в одному: новоспеченій українській «зірці» належить зробити важливий, можливо, найголовніший у житті політика такого масштабу вибір – між інтересами народу і особистими інтересами.
Здається, що немає важливішої справи для Савченко, ніж звільнення Донбасу та припинення війни. Однак, як бачимо, перша ж її ініціатива у цьому напрямку показала, наскільки недосвідченим політиком вона поки що є. Слабо інформована, імпульсивна людина, котра працює без команди фахівців і координації своїх дій з офіційними органами, може заварити таку кашу, що країні потім довго доведеться розсьорбувати...
Але що, крім війни, найбільше зараз хвилює українців? Як показало соцопитування, проведене цієї весни Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), 87% українських громадян вважають, що за останні два роки соціально-економічна ситуація погіршилася. Поліпшення відзначили лише 2,8%, що менше статпохибки.
Однак і без зайвих соцопитувань зрозуміло, що мільйони українців задихаються під пресом цін на споживчі товари і ліки, «космічних» тарифів на газ і послуги ЖКГ. Особисто мені здавалося, що будь-яка віддана своєму народові людина, потрапивши в парламент, насамперед поставить питання про соціально-економічну ситуацію в країні. Тому ще в день повернення льотчиці до України написав в Facebook: «Чекаємо реакції Надії Савченко на ціни в магазинах, тарифи на газ і послуги ЖКГ... Є й інші теми, за якими було б цікаво дізнатися думку відважної льотчиці, що стала політичною постаттю у час перебування у ворожому полоні. Але в Україні, 80% населення якої, за даними ООН, перебуває за межею бідності, в такій країні ставлення до тарифів на газ і послуги ЖКГ, ціни в магазинах – найточніший індикатор того, наскільки політику близькі та зрозумілі інтереси і сподівання народу».
На жаль, як відомо, цю одну з найболючіших проблем сьогоднішньої України наша героїня фактично проігнорувала, причому навіть не дивлячись на те, що боротьба за зниження «корупційно обґрунтованих» тарифів стала однією з головних «фішок» партії «Батьківщина».
Не дочекалися шанувальники Савченко, щоб вона чітко висловилася і щодо кумівства, в якому загруз президент Порошенко і яке завдає не набагато меншої шкоди країні, ніж російське вторгнення. Не кажучи вже про офшорні скандали, бізнес-активи в країні-агресорі...
Вона поки що явно не зрозуміла, куди повернулася. Два роки тому її силоміць вивезли з країни, приголомшеної підступним нападом так званих «братів», але натхненної Революцією гідності і окриленої тим шансом, що вона дала, – шансом на порівняно швидку, наприклад, як в Польщі, побудову справді демократичної держави з високим рівнем соціального захисту населення. Повернулася ж колишня полонянка в країну, яка загрузла в імітації боротьби з корупцією. У країну, де брехня, окозамилювання і перекладання тягот реформ на народ стали сенсом буття багатьох високих чиновників та політиків.
Суспільно-політична ситуація в Україні сьогодні – не набагато краща, ніж перед бурею Євромайдану. Політична «еліта» країни гризеться, як зграя здичавілих бродячих собак. Соцмережі вирують від нелюбові до нинішньої владної верхівки. Центральна влада катастрофічно втрачає довіру народу. Наприклад, за даними КМІС, на початок літа президентові Порошенку довіряли лише 16,1% українців, тоді як 69,3% – ні.
З такою роз'єднаністю «еліти», влади і народу країна буде ще довго плутатися в мережах осоружного минулого, втрачаючи дорогоцінний час на імітацію боротьби за очищення влади від казнокрадів і «п'ятої колони».
Що тут може змінити Савченко? Дуже багато. У всякому разі, її популярність у перші дні після повернення була така, що варто було їй лишень виявити ініціативу, і легко вдалося б об'єднати навколо себе більшість патріотично налаштованих сил для подолання внутрішніх проблем. Необхідність цього давно назріла.
Звичайно, практична робота з побудови справді демократичної України – справа складна і вкрай невдячна. Вона анітрохи не легша, ніж нести бойову вахту на фронті. Це справа теж вимагає самопожертви і повної самовіддачі.
У сьогоднішній Україні є чимало прикладів, коли яскраві особистості, котрі сміливо і відважно боролися з режимом Януковича, після потрапляння в партію влади перетворювалися на пересічних холуїв високопоставлених корупціонерів і непогано «заробляли». Чи стане такою Савченко? Чи можна сподіватися, що колишній в'язень Мордора, отримавши величезний кредит довіри від свого народу (за даними КМІС, Савченко довіряють 35% українців), використає його не тільки для побудови власної політичної кар'єри, а перш за все для вирішення життєво важливих проблем народу?
Хоча наразі рано судити, в якого політика виросте колишня військовослужбовець, але перші тривожні «дзвінки» вже пролунали. Наприклад, Савченко утрималася при голосуванні за сумнівну судову реформу. Та ж її гарячкова ініціатива щодо «ЛНР» і «ДНР». Пізніше, вже після «виховної» бесіди у президента, на прес-конференції політик заявила, що відмовиться від статусу учасника бойових дій, а також відповідних пільг, і закликала точно так само вчинити військовиків, котрі повернулися з фронту здоровими.
В Україні цю нову ініціативу також сприйняли неоднозначно. Адже не всі колишні бійці АТО мають таку матеріальну забезпеченість, як Савченко, котрій після потрапляння в полон і звання Героя було присвоєно, і велику іноземну премію присуджено. Довелося депутатці знову давати задній хід: як повідомляли ЗМІ, пізніше вона відмовилася від заклику наслідувати її приклад.
Такі «кидання» з боку в бік можуть говорити про те, що Савченко наразі йде легким шляхом. Її дії як політика дуже спонтанні і, схоже, більше розраховані на зовнішній ефект, ніж на реальне вирішення проблем країни.
Послуговуючись психологічною характеристикою, яку дав експерт Кім, можна сміливо припустити, що як людина і депутат Савченко вже в осяжному майбутньому постане перед внутрішнім вибором: або ставати «як всі», чи то пак займатися самопіаром і лобіюванням чиїхось інтересів, наприклад, високих чиновників; або почати безкомпромісну боротьбу за очищення Верховної Ради і влади взагалі від політичних пройдисвітів, зрадників та пристосуванців. Другий шлях загрожує тим, що буде втрачено всякі перспективи особистого збагачення, можуть бути «наїзди» з боку олігархічних ЗМІ...
Савченко належить зробити дуже непростий вибір: направо підеш – народ не зрозуміє, наліво – стовпи кланово-олігархічної системи образяться. Але тут їй ніхто не допоможе, вирішувати доведеться самій. На якому виборі вона зупиниться, Україна дізнається в недалекому майбутньому.