- Можливо, Вам перше питання видасться дивним, але все ж, для того, щоб зразу розставити крапки над «і», я його озвучу: до кого Відень стоїть ближче в українсько-російському конфлікті – до Києва чи Москви?
- Звісно, ближче до Києва. Так, під час червневого візиту Володимира Путіна до Австрії, де його тепло зустрічали, у декого могло скластися враження, що Відень сприятливо ставиться до Москви. Так, Австрія має тісні господарські інтереси в Росії, які грають для нашої країни не останню роль. Австрія імпортує понад 50 відсотків російського газу. Ці факти могли спровокувати певні політичні фантазії. Але я можу запевнити, що і австрійське суспільство, і уряд стоять на боці України.
- Як Ви ставитися до можливості того, що Захід постачатиме Україні новітню зброю для боротьби з російською агресією? Приміром канцлер Австрії Вернер Файман виступає рішуче проти цього.
- Це певним чином продиктоване нейтральним статусом Австрії. Але я вважаю таку позицію наївною.
- Невже пан Файман є наївною людиною?
- У деяких питаннях так (усміхається). Країни, котрі відчувають більшу відповідальність, наприклад Німеччина чи навіть Польща, займають у цьому питанні іншу позицію. Дуже легко сказати: ми не будемо постачати жодної зброї. Ми не виробляємо жодної зброї, то ж і не експортуємо зброї. Ми нейтральні й у нас виробився тип мислення, що нас усе це не стосується. Але я вважаю таку позицію хибною.
- Але австрійське керівництво виступало не лише проти постачання зброї до України, воно теж висловлювалося проти санкцій щодо Москви. Чому?
- Ну, врешті-решт Австрія проголосувала за санкції.
- Так, але її довелося довго впрошувати.
- Багато австрійських бізнесменів робили непогані ґешефти з путінською Росією, особливо у газовій сфері. Окрім того, свій вплив на Австрію вчинили й російські окупаційні війська, котрі стояли в нас десять років – з 1945 до 1955. Австрійці не бажають більше мати з Росією жодних конфліктів.
- А ця тема в Австрії взагалі дискутується?
- От я інколи дискутую зі своєю жінкою (усміхається) останнім часом частіше телефоном щодо актуальної агресії Росії в Україні. Вона стверджує, що якось воно розсмокчеться саме собою. Це типова помилка європейців, це хибна оцінка Путіна. Він так просто не поверне назад.
- А чи не боїться Відень, що завдяки саме такій байдужості європейців Москві вдасться відновити Радянський Союз?
- Щодо офіційного Відня, то нині я не можу про це говорити, чи існує цей страх. А от в суспільстві й серед австрійських інтелектуалів він присутній. Ми взагалі побоюємося тієї ситуації, коли імперські амбіції повернуться на порядок денний. І Росія тут не самотня. На сході точаться розмови про можливість відновлення Османської імперії. Французи й англійці ніколи остаточно не відмовлялися від своїх імперських амбіцій. І в цьому сенсі ми повинні щораз глибше замислюватися над тим, як організувати глобальний світ.
- Але наразі лише Москва вчиняє реальні спроби анексувати території сусідніх держав. Невже європейці, зокрема й Австрія, готові з цим змиритися?
- Ні, Австрія однозначно не готова це толерувати. Відень цілком однозначно висловився проти анексії Криму. Було заявлено, що це брутальне порушення міжнародного права. Так само Відень засуджує й інші спроби посягань на чужі території.
Хоча зрозуміло, що з Путіним боротися не так просто. Він вміє провокувати більші чи менші кризи в інших країнах, а потім використовувати їх для військової інвазії. Так було в Грузії, Молдові, в Азербайджані, коли точилася суперечка за Нагірний Карабах. А зараз те саме відбувається в Криму та Донбасі.
- А невже Європа, зокрема Австрія, не здатна у якийсь спосіб протидіяти цим агресивним планам?
- Питання: як саме протидіяти? Військову акцію протидії навряд чи підтримає хтось в Австрії. Інша справа – економічна протидія. Австрія, зокрема, повинна навчитися жити без російських енергоносіїв, шукати інших джерел постачання газу й нафти.
- Тим не менше у червні під час візиту Путіна до Австрії Відень погодився й надалі розвивати співпрацю в рамках проекту «Південний потік».
- Так, але я переконаний, що Австрія мусить таки знайти в собі сили й відмовитися від «Південного потоку» на користь проекту Nabucco.
- А хіба проект Nabucco остаточно не поховано ?
- Я переконаний, що його вдасться відживити на тлі згортання газової співпраці Європейської Унії з Росією.
- Тим не менше поки що Австрія підігрує Росії у її газових планах. А Москва через газову трубу продовжує посилювати свої політичні впливи в Європі.
- Справа в тому, що бізнес, який ґрунтується на імпорті російського газу, виник не вчора. Він діє вже десятки років. Перші поставки російського газу в Європу датуються ще 60-ми роками минулого століття. Тож цей бізнес має вже давню традицію. І так просто від нього не вдасться відмовитися. Але поступово відбувається диверсифікація, переорієнтація на нові джерела.
- Якимось дивним чином в Австрії знаходить притулок дуже багато корумпованих екс-чиновників з пострадянського простору. Там дуже затишно почуваються російські й українські олігархи. Як Ви думаєте, чому?
- Ну, не так уже й затишно. Наприклад, Дмитра Фірташа арештували в Австрії.
- Так, але мова не лише про нього.
- Ви маєте рацію, є й інші люди. Але, на жаль, згідно з нашим законодавством, ми нічого не можемо проти них вчинити, вони не порушували наших законів. Хоча погоджуюся, ситуація ця не надто приємна. Очевидно, Австрія отримує від їхнього перебування певний профіт. Олігархи з Росії й України привозять до нас чималі суми, купують нерухомість, інвестують у економіку.
- Тобто Відень, фактично, влаштовує такий стан справ.
- Я б сформулював проблему по-іншому: якби країни їхнього походження висунули проти цих олігархів і корумпованих чиновників свої звинувачення, якби підкріпили їх переконливими доказами, то Відень, безумовно, здійснив би проти цих людей відповідні дії.
- А як Ви прокоментуєте той факт, що на цих олігархів працюють колишні високопоставлені австрійські політики?
- А що тут поробиш? Це приватне рішення цих колишніх політиків. Зрозуміло, що це рішення не викликає гучних оплесків у суспільстві.
- Приблизно рік тому в Австрії спалахнув якийсь дивний скандал довкола пам’ятника Івану Франкові у Віденському університеті. Деякі особи звинуватили українського класика в антисемітизмі й вимагали повалити пам’ятник. Ви чули про це?
- Так, звичайно. І не лише чув, але й брав у цьому активну участь. Я тоді виступив рішуче проти цього безглуздя. Ми з однодумцями боролися й відстояли пам’ятник Франкові. Він і тепер стоїть на своєму місці.
- А як взагалі сталося, що у висококультурному Відні хтось може спровокувати такий безглуздий скандал?
- Справа в тому, що в Австрії ще досі триває кампанія з викриття націонал-соціалізму. Є люди, котрі спішно й бездумно вишукують якісь прояви антисемітизму. От комусь прийшло в голову приплести до цієї кампанії Франка.
- До речі, про націонал-соціалізм. Мені здається, що нині більшість європейців так само не відчувають небезпеки від агресивної політики Путіна, як 80 років тому не відчули небезпеки Гітлера. А Ви як вважаєте?
- Я маю ті самі відчуття. Так, на жаль Ви маєте рацію. Хоча, здавалося б, ми подивилися доволі фільмів про ті часи, прочитали чимало книжок. Важко не зауважити, як неймовірно стратегія Путіна нагадує стратегію Гітлера. Це і створення провокацій, і німецькі військовики перебрані в однострої польської армії. Просто неймовірно, як все повторюється…
Довідка ZAXID.NET
Доктор Ергард Бузек (народився 25 березня 1941 р. у Відні) – відомий австрійський політик і науковець. Лауреат премії Жана Монне, ректор Зальцбурзького університету прикладних наук і президент європейського форуму Альпбах.
Свого часу обіймав високі посади у Відні. Був міністром освіти та міністром науки і досліджень. Обирався до парламенту від Австрійської народної партії. З 1991 до 1995 року виконував обов’язки віце-канцлера.
Зараз Ергард Бузек є головою Інституту Дунайського регіону та Центральної Європи. Окрім того він працює позаштатним радником Єврокомісара з питань європейської політики сусідства і розширення ЄУ Йоганнеса Гана.