Дитячий сміх швидко змінився на дитячий плач. Я обернувся. Сміялася дівчинка. Дівчинка виглядала безмежно щасливою і задоволеною життям. Вона бігала по мокрому після дощу газону біля львівської ратуші, хлюпаючи своїми ґумаками. Руки по лікті в українському чорноземі, а обличчя світиться щастям. Недовго, на жаль. До дівчинки підходить роздратована мама: «Ну подивився, на кого ти схожа! Ти ж дівчинка! А дівчатка виростають принцесами! Але з такими руками ти принцесою ніколи не станеш! Мерщій митися, замазуро!». Мама взяла доньку на руки і пішла до громадської вбиральні. Дитина плакала.
...Усе починається у дитинстві, коли дівчинці забороняють лазити по деревах разом з хлопчиками, бо «так не личить». А з хлопців, приміром, кепкують, коли їм більше подобається займатися малюванням, а не грати футбол на майданчику. А ще їм не можна плакати, бо це не «по-чоловічому». Уже тут особистості, яка мала би мати свободу самовираження і свободу вибору, вказують, що можна, а чого не можна робити «справжнім» жінкам і чоловікам.
Та «найкращий» період для вкорінення ґендерних стереотипів – це період шкільного навчання. Тут вони розквітають, розростаються і на довгі роки засідають у головах дітей. Згадайте, як у школі до учениць було більше вимог, бо «дівчата від своєї природи старанніші», чи як хлопцям нав’язували думку, що вони більш здібні до технічних наук, а «у дівчат немає логіки». Уже на такому ранньому етапі виникають проблеми, які пізніше призводять до невпевненості та нереалізованості жінок і токсичної маскулінності у чоловіків.
Вибратися з пастки стереотипів складно. На жаль, ми досі живемо у реальності, де є поділ на «чоловічу» та «жіночу» справу, де все ще існує «робота не для жінки» та «не чоловічі заняття». Тому вибір майбутньої професії часто робиться не з власних бажань і мрій, а з прийнятих суспільних норм.
Ви ніколи не задумувалися, чому серед усіх, хто вчиться на філології, лише 15% чоловіки? А якщо поглянете на механічну інженерію, то отримаєте діаметрально протилежні цифри – лише 1800 дівчат із майже 17 тисяч студентів та студенток здобувають ступінь бакалавра. Це дані Держкомстату за 2020 рік. І вони добре ілюструють, як стереотипи будують стіни, які потім складно здолати тим, хто їх не визнає.
Дуже показова історія із школи, яку розповіла моя знайома. Вона навчалася в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням фізики та математики. Але в 11 класі вкрай мало дівчат обрали фізику для складання ЗНО. Чому? Бо вчителька, яка викладала цей предмет, на кожному уроці не втомлювалася повторювати, що фізика не для дівчат. Це виключно чоловічий предмет. І що дівчатам не варто повторювати її помилку, бо потім доведеться мучитися все життя. Після таких «надихаючих» промов більша частина дівчат відмовилися складати фізику на ЗНО, побоюючись провалити іспит.
Ґендерні стереотипи і їх шкідливий вплив не обмежуються вибором майбутньої професії. Значно глибше вкорінені стереотипи та упередження, пов’язані із роллю чоловіка та жінки у суспільстві. Виховання дітей – для жінки, а от чоловік має бути «добувачем» і повністю забезпечувати свою сім’ю. Такі результати опитування від соціологічної групи «Рейтинг» піврічної давності. Більшість респондентів вважають, що успішна кар’єра є важливішою для чоловіків, а от для жінки головне покликання – народжувати дітей і повністю присвячувати себе їх вихованню. Тут не йдеться про те, що такий розподіл є чимсь ненормальним. Це цілком прийнятна модель сім’ї. Справа в іншому. Це НЕ ЄДИНА модель, а лише один з варіантів.
Хочеться пожартувати, що якби подібні питання поставити українцям і українкам кілька століть тому, то результат був би приблизно такий же, але ні. Більшість опитаних не погодилися із думкою, що жінка повинна слухатися чоловіка, а для повноцінної самореалізації їй досить бути домогосподаркою. Потрохи такі архаїзми залишаються в минулому. Але ми ще дуже сильно відстаємо від світу, який стрімко змінюється.
Ґендерні стереотипи зачіпають обидві статі. Жінки долають більше перепон на шляху до успіху в роботі, бо часто цей шлях значно довший і більш тернистий. Чоловіки стають заручниками нав’язаних образів і правил. «Не плач, ти ж чоловік», «не поводься, як дівчинка» – з самого дитинства хлопчики чують ці фрази, які потім відгукуються у дорослому житті. Токсична маскулінність будує ілюзії, яким має бути образ чоловіка, і це приносить багато невпевненості тим, хто не відповідає цьому образу.
Ототожнювати сльози, вразливість, емпатію лише з жінками – «привіт» з дитинства, коли дівчат виховували «ніжними і добрими», а хлопчиків «сильними та мужніми». Однак жінки, погодьтеся, також можуть бути цілеспрямованими, рішучими, прямолінійними та мати твердий характер. А чоловіки можуть бути чуйними, творчими і вразливими. Емоції не мають ґендерної ознаки, а сльози чи сила – не є властивістю однієї статі. Кожен і кожна має право на вразливість, емоційність, на допомогу і підтримку, коли неможливо впоратися самотужки.
Саме тому Рух солідарності за ґендерну рівність HeForShe розпочав University Tour регіонами України. В п’ятницю зустріч відбудеться у Львові. Студенти та викладачі Львівського національного університету зможуть поговорити про стереотипи, сексизм, дискримінацію, насильство. Ці теми не можна замовчувати. Практика показує, що після турів у США, Великій Британії, Канаді та інших країнах в університетах створювались HeForShe-клуби – місця концентрації та дискусійні майданчики для небайдужої молоді. І це вагомий крок до змін. Цікаво, чи відбудеться так у нашому місті?
Чому я всоте розповідаю про шкоду ґендерних стереотипів? Тому що я хочу жити у суспільстві без стереотипів. Таке суспільство буде точно щасливішим і здоровішим. Бо кожен і кожна з нас думатиме про свої бажання і потреби, а не про обов’язок виправдати чиїсь очікування. І щоб ми стали таким суспільством, потрібна участь усіх нас.