Навіть найзатурканіший російський обиватель мав би нарешті засумніватися в запевняннях свого політичного і військового керівництва, що «спеціальна військова операція йде за попередньо узгодженим планом». Якщо досі, після вигнання російських окупантів з Київщини, Сумщини, Чернігівщини, блискучої операції ЗСУ зі звільнення Харківщини, мобілізації, втечі росіян із Херсона, він ще не усвідомив, що все в планах Кремля летить шкереберть, то прозріння мало б настати принаймні зараз, після відмови Путіна проводити щорічну грудневу пресконференцію і виступати з посланням перед Федеральними зборами (до речі, порушуючи в такий спосіб Конституцію РФ).
А вже остаточно розтрощити віру росіянина в путінську непомильність мали б свіжі соціальні ролики, зняті на замовлення Міністерства оборони РФ, які закликають вступати у лави російських збройних сил. Причому творці цих роликів ставку роблять аж ніяк не на патріотизм, не на почуття обов’язку перед батьківщиною та інший пафос. Очевидно, замовники й не ставили такого завдання, усвідомлюючи цілковиту неефективність такого стимулу. А от матеріальна стимуляція – зовсім інша справа, на неї й головний акцент.
Перш ніж перейти до аналізу самих роликів, хочу розповісти про кумедний випадок на одному з російських телевізійних ток-шоу. Йдеться про програму Андрєя Норкіна на телеканалі НТВ, мета якої, як і решти схожих проєктів, – сіяти ненависть у серцях росіян. До українців, до Заходу, до власних співвітчизників, які чомусь виявляють нелояльність до влади (чи виявляють недостатню лояльність) тощо.
Так-от, нещодавно одна з таких програм завершилася скандалом. А порушником спокою був такий собі Давід Нурієв, відомий у Росії як «репер Птаха». То що ж той Птаха утнув? Всього лише заявив, що не розуміє, навіщо Росія проводить «спецоперацію» в Україні. Модератора й інших гостей спершу аж заціпило від шоку. Вони явно не очікували від учасника такої заяви. Адже досі він висловлювався доволі лояльно і до Кремля, і до самого вторгнення в Україні, навіть концерти на благо російської армії проводив. А тут таке.
Варто процитувати частину розмови:
- Молодь (російська, – ред.) слабо розуміє, що ми там (в Україні, – ред.) робимо, адже кордон сюди (до Росії, – ред.) ніхто з них (українських вояків, – ред.) не перетинав. Виїжджати на ідеології Радянського Союзу, що ми боремося з “німцями” – доволі сумнівно, – поділився своїми сумнівами Птаха.
Тоді модератор Андрєй Норкін запропонував реперу зняти ролик, який пояснив би, що росіяни «там» роблять. «Але я й сам не розумію» – зізнався Птаха.
Одна з екзальтованих жіночок-учасниць, вийшовши з оціпеніння, запропонувала реперові:
- Поїдьте на фронт, подивіться в очі хлопцям, які там воюють, може, тоді зрозумієте!».
Птаха ж, не знітившись, відповів:
- Та я там вже бував. У мене багато друзів зараз у ПВК «Вагнера», які там перебувають.
- І Ви не розумієте, що вони там роблять?
- Вони бабки заробляють. Я Вам щиро скажу: хто у «Вагнер» йде – заробляє бабки… Ви реально вважаєте, що вони йдуть за прапор туди?..
Отже: жодної денацифікації, демілітаризації, боротьби з фашистами і захисту рубежів вітчизни від натовських загарбників. Люди, що називається, «тупо заробляють бабки», даючи рекрутувати себе на війну з Україною.
Що й підтверджують згадані ролики. Першим у цьому рекламному потоці з’явився анімований ролик про безталанного Сашу, який не має уявлення, як оплатити комунальні послуги, прогодувати сім’ю, придбати велосипед (зауважте: про автомобіль навіть не йдеться) тощо. Ситуація майже безнадійна. «Погані» варіанти виходу з халепи перелічуються в рекламі у формі запитань: 1. Сподіватися на удачу? 2. Вдатися до ризикового шляху? 3. Чекати, коли все зміниться на краще? Звісно, ні, бо все це ненадійно. Але в Саші є друг Пєтя, який уже знайшов вихід, кардинально змінив своє життя на краще і готовий поділитися своїм лайфхаком: записатися добровольцем у російську армію.
І що ж це дає, згідно з роликом? Дає фактично вселенське щастя: нова професія, нові друзі, зарплатня, про яку Саша раніше й не мріяв, кар’єрне зростання, пільги від держави, а головне – повагу в суспільстві. «Будь, як Саша!» – закликає реклама. Фактично це означає: йди за гроші вбивати українців.
Причому реклама запевняє наївних клієнтів, що цей шлях не приховує жодних ризиків. Мовляв, навпаки, ризики супроводжують всі інші шляхи здобування грошей. А з російською армією – усе гарантовано.
На підтвердження тези про певність і відсутність ризиків російському обивателю пропонують наступний рекламний ролик про кота-патріота, злиденний господар якого не годен придбати нормальної котячої їжі. Тож кіт записується добровольцем в армію, легко вбиває й полонить українців. Тут уже автори ролика не приховують, що доведеться саме це робити. Але заспокоюють, мовляв, це завиграшки, он навіть кіт здатен це робити. Зрештою, кіт переможцем повертається додому з купою грошей.
Можна припустити, що такі відірвані від життя ролики не достатньо зворушили обивателів. Довелося радикально змінювати концепцію й будувати рекламу на нібито картинах з реального життя. От, наприклад, ролик, де старий татусь-ветеран чи то афганської війни, чи чеченської кампанії змушений забрати в доньки скарбничку, в якій та складала гроші на новий айфон, бо бракує коштів на оплату рахунків. Адже на заводі, де татусь працює, зарплатню постійно затримують. Ще один ролик, де дідусь змушений продавати за безцінь свої «Жигулі», бо пенсія мізерна, бракує на елементарні речі. Але щасливий вихід є. Нескладно здогадатися, що це – контракт з армією. Батько уже в однострої повертає скарбничку доньці, а до неї – новісінький айфон. Внук бідного дідуся витягає з кишені військової шинелі товстенну пачку банкнот, зберігаючи «Жигулі» для дідуся. І от той батько, і той онук підуть тепер в Україну вбивати тамтешніх мешканців, щоб лише родині жилося краще.
Здавалося б, казка зі щасливим кінцем. У чому проблема? Що не так? Спробуємо проаналізувати.
У ролику, зробленому на державне замовлення, без жодного сум’яття показують пересічного росіянина в контексті повної, чорнушної безнадії, коли, здавалося б, терпець уривається, найкращий вихід – піти втопитися у Волзі-матушці. Заводи не працюють, якщо й працюють, то зарплатню не виплачують місяцями, пенсії аж ніяк не забезпечують прожиткового мінімуму. А тут ще й іпотека, напівкримінальні колектори, інфляція, зростання цін. І це лише початок, далі буде тільки гірше.
Ще два роки тому російські ЗМІ оприлюднили дані досліджень Всеросійського науково-дослідного інституту праці Міністерства праці та соціального захисту РФ. Згідно з ними зарплати більшості росіян не задовольняють навіть відтворення робочої сили (нормальне харчування, відпочинок, медицину, виховання хоча б однієї дитини тощо). Відтоді таких даних у Росії більше не оприлюднювали. Щоправда, інколи з’являються досить промовисті результати інших соціологічних досліджень. От, приміром, зовсім недавно ВЦВГД проводило опитування щодо здатності росіян робити заощадження. А саме за цим параметром визначається відсоток середнього класу в країні. Результати виявилися доволі невтішними (для Росії): 73% працюючих росіян, як показує опитування, не відкладають грошей на майбутнє, оскільки їхній рівень доходу не дозволяє цього. З різною періодичністю роблять заощадження лише 16%, з них лише 6% – регулярно. От так середній клас, який є основою стабільності будь-якої держави, змарнів у Росії до нещасних шести відсотків.
Логічно було б тому самому пересічному росіянину запитати: як до цього дійшло? Чому так сталося, що з потужної російської економіки, з легендарного «Газпрому», з трильйонів нафтодоларів, з Фонду добробуту залишився тільки пшик? А головне: хто винен? Ну, вже точно не автори цих роликів, які працюють із чинною, сформованою соціальною реальністю. А хто ж тоді? Невже це Путін довів країну до такого жалюгідного стану своїми імперськими амбіціями, невиправданими мілітаристськими планами, параноїдальним реваншизмом? А хто ж інший?
За приблизними підрахунками, кожен день війни проти України коштує російській скарбниці приблизно мільярд доларів. І це йдеться лише про прямі видатки, а є ще й безліч опосередкованих. А ще негативний вплив санкцій, мобілізаційні втрати робочих рук, мілітаризація промисловості. За понад 300 днів, упродовж яких триває війна, можна було розв’язати всі соціальні проблеми росіян, підняти платні й пенсії, збудувати нові підприємства, покращити побут у містах і селах тощо. Але навіщо, якщо можна все це покласти на вівтар богові війни.
У середині 90-х років, коли в Росії була не менш скрутна соціальна ситуація, теж крутилася реклама з лайфхаком, як виправити свою життєву ситуацію, вирватися з цієї темряви злиднів. Чи ще хтось пам’ятає такого популярного персонажа як Льоня Голубков з його епічною фразою «Я не халявщик, я – партнер!»? Так, це була реклама легендарної фінансової піраміди АТ «МММ», організованої найвидатнішим шахраєм пострадянського простору Сєргєєм) Мавроді. Сотні тисяч росіян тоді купилися на вдало зроблену рекламу й несли до «МММ» свої останні заощадження, які відкладали упродовж десятків років. З тим же успіхом могли ці банкноти покидати до вогню, то хоч би зігрілися. Але тоді Мавроді принаймні не закликав нікого вбивати, просто оббирав наївних росіян.
Так, армійський контракт зміг би покращити на нетривалий час соціальний стан сім’ї новоспеченого російського військовика. Особливо, якби той повернувся додому в пакеті, як і 100 тисяч таких же наївних обивателів. А сім’я у спогад про свого «героя» отримала б «гробові» й довгоочікуваний автомобіль «Ладу-Калину».