У львівський прокат вийшли відразу три фільми, які не так давно мали великий успіх на найбільших кінофестивалях – Каннському та Венеційському. Це фільми «Брати Сістерс» Жака Одіяра, «Під Сілвер Лейк» Девіда Роберта Мітчелла і насамперед «Дім, який збудував Джек» (на фото) Ларса фон Трієра.
«Дім, який збудував Джек»
Цей фільм, за словами режисера, може стати останнім у його кар’єрі. Справді, мізантроп фон Трієр проходить у ненависті до людини, до її ницості увесь шлях до кінця. До самісінького дна. Він не просто зазирає у безодню, він копирсається у ній із явним знанням справи.
Прем’єра фільму «Дім, який збудував Джек» відбулась на цьогорічному Каннському фестивалі. На тому фестивалі, де сім років тому режисера оголосили персоною нон-ґрата через слова про симпатію до Гітлера. Трієр вибачився, але його не пробачили, що, утім, не перешкодило його картині «Меланхолія» отримати нагороду за найкращу жіночу роль (Кірстен Данст).
Наступний фільм, «Німфоманка», він презентував у Берліні у футболці із написом «персона нон-ґрата у Каннах».
Проте «Дім, який збудував Джек» до конкурсу не потрапив. Чи то організатори фестивалю побоялися надавати Ларсу слово на обов’язковій прес-конференції, чи то сам Трієр вирішив не брати участь у змаганнях.
На квитках та у фестивальній програмці глядачів попередили, що фільм містить чимало насильства та попросили людей зі слабкими нервами бути обережними.
Насильства багато. Нічого дивного, адже фон Трієр розповідає про 15 років з життя серійного вбивці Америки 70-х. Він ділить фільм на п'ять епізодів, де Метт Діллан у ролі маніяка вбиває та вбиває. Жінок, дітей, тварин… Без політкоректності, звичайно.
Жорстокості та цинізму що режисера, що героя межі немає. Маніяк хвалиться, що вбив 60 людей і вважає кожне вбивство досконалим твором мистецтва. Ларс фон Трієр вибудовує складну конструкцію, де основну дію картини доповнює демонстрацією малярських та кінематографічних шедеврів, відсиланнями до Сталіна та Гітлера (привіт, скандал 2011 року).
Все це досконало і дуже холодно. Якщо після усіх попередніх фільмів Трієра світ перевертався і відкривалась безодня, то тут світ залишається на місті, а в безодню падають головний герой та його провідник та порадник, таємничий Верджем (Бруно Ганц, який зіграв, зокрема, Гітлера).
Трієр аналізує власні страхи, депресії та фобії. Він копирсається у найтемніших куточках людини. Є він при тому провокатором чи пророком? Мабуть, і тим, і іншим. А ще досконалим візіонером. Щоправда, його шлях у кіно тепер дубе непередбачуваним: якщо після «Джека» Трієр зніматиме мелодраму, ніхто і не здивується.
12 грудня у Першій львівській медіатеці можна також послухати лекцію про цей фільм.
***
«Під Сілвер Лейк»
Головний герой фільму, Сем (Ендрю Гарфілд) живе, як живеться. Він не платить за житло та за машину, нічого не робить та не бачить у цьому проблем. Одного дня він знайомиться зі своєю сусідкою та закохується у неї. Дівчина зникає. Сем вирішує відшукати її та з головою занурюється в конспірологічні теорії...
Проте сюжет у фільмі Мітчелла – справа як мінімум другорядна. «Під Сільвер-Лейк» - параноїдальний фільм, головним у якому є жонглювання жанрами. Тут є і детектив, і фантасмагорія, і поп-артівські візуальні забави.
Це такий собі коктейль модного кіно, який розділить глядачів на два табори: одним він дуже сподобається, інші будуть категорично проти. Мітчел не приховує кінозапозичень: тут можна знайти численні цитати. Насамперед із Лінча, але і «Людиною-павуком» режисер теж не гребує.
Проте відчутним недоліком фільму є гра заради гри. Мітчел не просто залишає фінал на розсуд глядача. Він залишає у глядача стійке враження, що просто не зумів дати раду із тією карколомною фантасмагоричною грою, яку затіяв.
Утім Мітчелу не відмовиш ані у таланті, ані у послідовності. Його третій повнометражний фільм розвиває його режисерську манеру, пропрацьовує улюблені прийоми та відточує навички.
А от увінчаний усіма можливими нагородами, практично живий класик Одіяр вирішує кардинально змінити імідж.
***
«Брати Сістерс»
Цей фільм так і не дочекалися у Каннах, де пару років тому Одіяр отримав «Золоту пальмову гілку». Чому режисер цього разу обрав Венецію, не відомо. Але і тамтешнє журі виявилось небайдужим до нього: фільм отримав приз за режисуру.
Це перший англомовний проект режисера, перша його робота у США. При цьому знаменитий француз вирішив відразу взятися за найбільш американський жанр – вестерн, екранізувавши роман Патріка Девітта.
Орегон 1850 рік. Брати-найманці Чарлі та Ілай Сістерс (Джон С. Райлі та Хоакін Фенікс) отримують завдання вбити хіміка, який винайшов унікальний розчин, що допомагає відшукати золото. Допомогти їм у цьому повинен детектив (Джейка Джілленгол). Звичайно, як завжди буває в таких випадках, жадібність бере своє.
Жак Одіяр заслужив справедливе визнання та купу нагород за соціальні драми. Тепер він намагається бути не менш віртуозним у чорній комедії-вестерні. У Одіяра герої вестерну – не круті хлопці, а якісь лузери, які, утім намагаються давати собі раду у складних обставинах. Фільм фокусується скоріше на стосунках, ніж на інтризі. Фільм склався і як комедія, теж новий для Одіяра жанр.
Одіяр, круто змінивши свій стиль, залишив незмінним вміння бездоганно обирати акторів та працювати із ними. Хороша історія, блискучі актори, міцна режисура, подвійне дно та жанрові забавки – це все про «Брати Сістерс» та про їх принади. Проте висот «Пророка» чи багатовимірності «Діпана» на новій для себе території Одіяр не досягає. Тим цікавішим є те, що він зніматиме далі.
10 грудня у «Кінопалаці» можна також послухати лекцію про цей фільм.