Під час футбольного чемпіонату й думки рояться, якщо не навколо гри, то навколо спеціальної термінології. Спостерігаючи за емоціями фанатів своїх національних збірних, не перестаєш дивуватися появі в Україні дуже специфічного феномену. Феномену, коли вболівальники переживають не за перемогу національної політичної збірної, а за її поразку. До такого висновку доходиш, коли дивишся на маніпулятивну критику дій влади, як всередині країни, так і на міжнародній сцені. Одне слово – все не так, а крах України не за горами…
А цікаво подумати про те, що станеться, якщо цей апокаліптичний сценарій справдиться. Чого насправді очікують такі «вболівальники»? Допустимо, українська владна команда Зеленського не впоралася. Не провела реформ, не перемогла олігархів, не поборола корупції і суддівської мафії. Не встановила верховенства права і прозорості правосуддя, внаслідок чого Захід від неї відвернувся. І що? Залишив Україну на поталу Путіну? Змирився з тим, щоб кланово-олігархічна Система, яка і є нашою недавньою політичною елітою, а тепер нібито опозицією, спокійно «доїдала» свій народ? Щоб західний світ остаточно втратив інтерес до того, що відбувається в Україні, і погодився на ідею Путіна про відновлення білатерального світу, де місце України за російським колючим дротом? Виглядає на те, що саме такої долі Україні бажають ці фанати поразки.
А я писав, говорив, передбачав. У нього нічого не вийде. З ним ніхто зі світових лідерів не говоритиме. З таким президентом все вирішать за Україну і без України. При такому президентові Байденові буде легко обміняти Україну на якісь преференції від Путіна. Таким є лейтмотив ледве не всіх повідомлень у соціальних мережах, інтернет-форумах та на олігархічних телевізійних каналах прихильників опозиції. Здавалося б, ідеться про класичне позиціонування, коли опозиція критикує владу, а влада не має їй давати для цього підстав. Коли старших досвідчених державників, які донедавна вправно й ефективно керували країною і вивели її в лідери за рівнем добробуту та соціальної справедливості, випадково відсторонив від влади якийсь злий чарівник. І ті не можуть спокійно спостерігати за крахом всього прекрасного, що встигли набудувати. Тому ставлять ультиматуми, малюють червоні лінії, вставляють палки в колеса буквально всім діям влади, зрозуміло, нібито, щоб сповільнити рух до прірви.
Проте навіть дитині видно, що про добробут і високі соціальні стандарти – це не про Україну. Як і про справедливість судових рішень, вільну економічну конкуренцію. І тут виникає закономірне питання, а за що ж вони тоді воюють? Чого не хочуть допустити і яку генеральну мету ставлять перед собою? Чітка відповідь на ці запитання можлива, але за умови, якщо є розуміння, що старе партійне «добро» не для того воює, щоб вивести країну з кризового стану, до якого воно її ж і запровадило. Не для того, щоб подолати кризу, покінчити з топ-корупцією, провести реформи, а для того, щоб свою стару команду повернути у владні крісла, щоб убезпечити і захистити стару Систему і відповідно себе в ній.
Цікаво, що іншого способу, ніж максимально згущувати фарби, нагнітати страхи, а головне – всі сили кидати на накопичення негативу до чинної влади – у них нема. Такими істеричними діями та ритуальними заклинаннями вони можуть досягти хіба одного – це розтягнути власну агонію. І, зрозуміло, сповільнити рух України до нормальності. Тому нема нічого дивного в тому, що їхні апокаліптичні сценарії один в один збігаються з «темниками» російської антиукраїнської пропаганди. Підтвердженням цього є часта поява в російських пропагандистських ток-шоу цілих відео-сюжетів з промов Петра Порошенка, його експертів – Тараса Чорновола та Тараса Березовця. Тепер росіяни навіть не мусять знімати постановочних роликів, щоб показати, що «в України нічого не вийде». Тепер експерти телеканалу «Прямий» зроблять цю брудну роботу за себе і за них.
Щоправда, відмінність між ними таки є. Тільки в росіян Україна за означенням є безперспективною і приреченою залишитися в орбіті Росії, а в прихильників п’ятого президента та його ручних медіа – в України нема майбутнього, якщо на її чолі не стоїть Порошенко. Небезпека цієї ситуації полягає в тому, що реально гігантський інформаційний потенціал задіяний на те, щоб показати, що Україна завалиться. І в тому, що «українська» складова цього потенціалу є не менш руйнівною. Бо намагається роз’їдати ситуацію зсередини.
Руйнівна сила такої політики полягає в тому, що вона допускає всі без винятку методи. Навіть тактику «випаленої землі» і перефразованого гасла «без нас хоч потоп». У цій боротьбі зі змінами Система схрестила, здавалося б, непоєднувані види – проросійську ОПЗЖ та національно-патріотичну ПЄС. І, власне, спільність інтересів так званої опозиції: ПЄС, «Батьківщини», ОПЗЖ та перекуплених олігархами народних депутатів на чолі з Разумковим, вказує на їхню справжню природу. Вони проти змін. А їхнім спільним девізом стало «Що гірше – то краще». От вони й сподіваються, що спільними зусиллями, спрямованими на саботаж реформаторських законів, захист суддівської мафії, інспірацію міжнародних скандалів і невдач, зможуть позбавити українську владу підтримки з боку народу та світової спільноти. І тоді настане їхня остаточна перемога. Яка, на жаль, буде черговою поразкою України.
У цій боротьбі Системи проти майбутнього України важливу роль відіграють свого роду «тлумачі» подій. Кожна подія, кожен крок влади має бути перекроєний інтерпретацією на користь конкретного партійно-політичного середовища. Якби ця інтерпретація робилася за законами логіки, проводилася достеменна верифікація фактів і контент-аналіз, то це тільки сприяло б оздоровленню політичного життя в країні. Тоді не було б жодних проблем. Але в більшості випадків доводиться мати справу з неймовірними спрощеннями, баналізацією, а то й відвертою брехнею. І робиться це часто задля того, щоб відволікти увагу від провалів свого політичного кумира, не допустити успішних дій влади, бо це загрожує падінням або ростом рейтингів. Тому, щоб підігрівати напругу серед вболівальників, на сцену часто випускають такі інформаційні торпеди, які вміють «хайпувати» на порожньому місці або «булити» лише за тембр голосу. Головне, щоб відвернути увагу від справжньої програми дій.
Дуже часто роль інформаційних ракет відіграють експерти та політики-кочівники. Йдеться не тільки про тих, хто за своє політичне довголіття поміняв ледве не з десяток партій або звик бігати і брехати на різних олігархічних каналах. Йдеться про принципову різницю в організації життя та господарювання давніх кочівників та землеробів. Нам тепер, наприклад, складно уявити, а ще важче накласти сьогоднішню картинку з Близького Сходу на описи біблійних часів зі садами, полями і лісами. Оскільки кожного разу перед очима спливають більш звичні: пустеля, піски і каміння.
Так-от, річ у тому, що кочівники, на відміну від землеробів, не займалися господарством. Вони щоразу приходили на нову територію. Нещадно експлуатували її ресурс: вирубували і спалювали ліси, занапащали орні поля. Їхні вівці і коні з’їдали всю пашу, і вони знову знімалися з місця і перекочовували на іншу, більш живу і соковиту ділянку. Залишивши позаду себе мертву зону, підготовлену для наступу пустелі. Так зникали ліси і поля. Зменшувалася кількість придатних для життя територій. Що вело до щораз нової ворожнечі і конфліктів.
Тому наші державні мужі, експерти і політики часто нагадують тих давніх кочівників. Вони так само грабували й обкрадали вахтовим методом Україну, виводячи капітали на іноземні рахунки та переселивши свої родини до Відня, Ніцци і Лондона. Вони нещадно експлуатують ресурси України, бо не пов’язують з нею майбутнього своїх дітей. Також експерти не переживають за свої брехливі вчорашні прогнози й аналітику. Бо ніхто з них не спитає ні за вчорашню брехню, ні за теперішню маніпуляцію. Вони як кочівники, виївши і випаливши живу зелену землю, перескакують на нову, здобрену олігархічними грошима тему. Так триватиме довго, поки українці не викриють цих вболівальників поразки і не почнуть відкрито говорити про їхню гидку і підступну роль. До цього часу вони житимуть від однієї маніпуляції до іншої, не думаючи про суть справ.
Метафорично кажучи, поки не почнуть, як народ Ізраїлю, відвойовувати в пустелі місце для свого незалежного, комфортного й успішного життя.