У часи міжвоєнної Галичини, коли українці жили без власної держави, а економічний простір був заповнений чужими фірмами, у Львові зʼявилася перша українська кондитерська фабрика. Її заснувала жінка – вчителька Климентина Авдикович, яка переїхала з Перемишля, а інвестором був митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.
Фабрика пропонувала різноманітний асортимент солодощів, мала магазини у Львові та області, експортувала продукцію за кордон. Фірма існувала до радянської окупації, а після цього на потужностях українського підприємства ще довго виробляли цукерки знайомої всім фірми «Світоч». Директор Львівської обласної наукової бібліотеки Іван Сварник прочитав лекцію про Климентину Авдикович та її бізнес. ZAXID.NET законспектував основне.
Представниця відомої сімʼї та вдова у 34
Климентина народилася 1884 року в Копичинцях Тернопільської області у сім’ї священника Миколи Січинського. Її братом був Мирослав Січинський – той самий, який здійснив у Львові атентат щодо намісника Галичини графа Потоцького. Дівчина здобула освіту і викладала в Українському інституті для дівчат у Перемишлі.
Климентина вийшла заміж за Ореста Авдиковича, який викладав у двох гімназіях та вчительській семінарії, читав науково-популярні лекції для членів НТШ та був популярним автором кінця XIX-початку XX ст. Іван Франко вбачав у ньому великий талант і вважав, що з Авдиковича виросте другий Стефаник. Однак Орест Авдикович помер у 42 роки.
Несподівано овдовівши у 34 роки, Климентина Авдикович зважилася робити бізнес, адже її вчительська зарплатня не дозволяла утримувати двох дітей. Поки доглядала хворого чоловіка у Відні, Климентина навчалася кондитерської справи у місцевих майстрів. Повернувшись до Перемишля, вона продала швейну машинку, купила мішок цукру і почала робити перші помадки – дешеві й улюблені солодощі школярів. Так зʼявилася фабрика «Felicitas» («Щастя»). Але дуже швидко її перейменували на «Фортуну»: назву підказав популярний романс, у якому слово «фортуна» асоціювалося з надією на краще майбутнє після воєн і лихоліть. Як наголошувала сама Авдикович, це була перша українська фабрика цукерок і помадок.
На крафтові солодощі зʼявився попит, і вже за рік у Климентини працювало п’ятеро жінок. «У мріях я бачила сотні зайнятих працівників і гордість з приводу українського почину, адже тоді моя фабрика була однією з перших українських мануфактур у регіоні», – писала вона у мемуарах.
Солодкі уроки історії для дітей
Успіх підштовхнув Климентину перевезти виробництво до Львова у 1922 році. Жінка орендувала виробничі приміщення українського «Союзу збуту худоби» на вул. Паулінів, 16 (перехрестя сучасних Ніжинської, Острозького і Стрілецької).
Інноваційні маркетингові ідеї підказував другий чоловік Климентини Теофан Глинський, випускник віденської Вищої школи закордонної торгівлі і виконавчий директор «Фортуни». Для дітей вони випускали пачки цукерок з колекційними картками «Солодка історія України». Діти збирали, обмінювали портрети князів та гетьманів і так ненав’язливо вивчали історію. У цей період малі львівʼяни зазвичай колекціонували картинки з цукерок з краєвидами світу. А «Фортуна Нова» стала першою українською фірмою, яка дала дітям національний культурний продукт.
Бізнес розвивався, але разом із цим зʼявилися заздрісники. Власники орендованого приміщення вимагали, щоб підприємство звільнило площу, попри те, що Авдикович вклала значні кошти в ремонт. За їхніми суперечками спостерігало усе місто і преса: львів’яни захоплювалися жінкою, яка не побоялася протистояти впливовим торгівцям худобою.
Бізнес-партнер Шептицький
Климентина Авдикович звернулася за підтримкою до митрополита Шептицького. Він активно допомагав українцям розвивати бізнес, консультував, організовував професійні курси і навіть підтримував фінансово. Шептицький порадив підприємиці знайти інженера та напрацювати модель розширення фабрики, а також інвестував у проєкт власні кошти. Так з’явилася «Фортуна Нова» – спільне підприємство, яке у 1924 році переїхало у нове приміщення на вулиці Кордецького, 21-25, що належало митрополиту (тепер це вулиця Олени Степанівни).
«Митрополит Шептицький надавав великого значення українському бізнесу. Він вважав, що українцям для розвитку як повноцінної європейської нації потрібно обовʼязково мати своїх не лише вчителів, священників і чиновників, але й успішних підприємців. Тому він підтримував бізнес», – розповідає Іван Сварник.
Шептицький хотів, щоб Климентина Авдикович стала найбільшим виробником у галузі харчової промисловості. Він сміливо вклав гроші у розширення і модернізацію виробництва. «Фортуна Нова» мала до 150 працівників – у десять разів більше ніж середній львівський заклад. Фабрика відкрила три магазини у Львові та два в області, експортувала продукцію за кордон. На день тут виготовляли до п’яти тонн солодощів.
Креативна реклама
На фабрику Климентина працевлаштовувала переважно українок з освітою. Окрім бізнесу, вона займалася харитативною допомогою: підтримувала «Союз українок», допомагала сиротам і студенткам, організовувала безкоштовні подарунки для дітей на свято Миколая. У 1934 році стала однією з головних спонсорок Першого жіночого конгресу українок у Станіславові.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Продукція «Фортуни Нової» була конкурентною на ринку не лише серед українців. Тоді у Львові існувало близько 20 схожих виробництв і кілька десятків кондитерських магазинів. «Фортуна Нова» мала кілька крамниць:
- на вулиці Руській – у будинку товариства «Просвіта»;
- на вул. Сапіги (Бандери) навпроти Львівської політехніки;
- на вулиці Пекарській;
- у Дрогобичі та Стрию.
Також львівські цукерки експортували туди, де була велика українська діаспора – в Австралію, Північну і Південну Америку.
Асортимент фабрики був дуже широким: тістечка, цукерки, мармелади, креми, печиво, помадки, напівфабрикати для господинь. На фабриці була власна лабораторія, усі працівники проходили медичні огляди – гігієна та якість були вимогою підприємиці. Якщо конкуренти могли зменшити ціну за рахунок дешевої сировини й низьких зарплат, то для Авдикович якість була принциповою.
«Фортуні Новій» бракувало досвідчених інженерів, тому розвиток фабрики відбувався занадто повільно. У 1925 році митрополит призначив свого брата Климентія для допомоги бізнес-партнерці. Врешті митрополит Шептицький, який вклав у фабрику «Фортуна Нова» 46 тисяч доларів, скасував борг Климентині Авдикович.
Продукцію Климентини Авдикович креативно рекламували в українській пресі: там оприлюднили 10 заповідей «Фортуни Нової». В оголошеннях завжди підкреслювали, що це єдина українська кондитерська фірма регіону. Тоді побутувало неписане правило «Свій до свого по своє»: українці намагалися купувати у своїх, щоб підтримати один одного.
Як «Фортуна Нова» стала «Світочем»
У 1939 році радянська влада зупинила виробництво української підприємиці. За німецької окупації фабрику повернули власниці, але у 1944-му все остаточно націоналізували. На її базі створили кондитерську фабрику №2, з якої пізніше виріс «Світоч». Радянська влада ще довго користувалася якісним німецьким обладнанням «Фортуни Нової».
1944 року Климентина Авдикович емігрувала до Австрії – спершу до Відня, потім у Зальцбург, де знову відкрила кондитерську справу. Померла у Відні у 1965 році, залишившись у памʼяті українців яскравим прикладом відважної і дієвої підприємиці, яка не боялася почати власну справу. Її донька Стефанія стала дружиною іспанського художника Фернандо Герассі й у Парижі товаришувала з Сімоною де Бовуар та Жаном-Полем Сартром. Потім вона емігрувала до США.
Підсумовуючи, Іван Сварник назвав три українські найуспішніші підприємства Львова того часу: архітектурне бюро і будівельна фірма Івана Левинського, видавничий концерн Івана Тиктора і «Фортуна Нова» Климентини Авдикович.