Після останніх подій у Верховній Раді багато хто заговорив про радикалізацію суспільства і навіть його поляризацію. Ще свіжі враження від побаченого на сесії в Києві: перекошені від люті обличчя, а бійки і шарпання більше не скидаються на театральне дійство. Депутати дубасять один одного не просто так, а щоб завдати якнайбільшої шкоди здоров’ю противника. Вони душать один одного, рвуть одяг, тягнуть за волосся так, ніби хочуть відірвати його разом з головою. Злоба і ненависть просто переповнюють зал. Депутати регіонали нагадували справжній «бійцівський клуб», а їх супротивники, що звикли провокувати і не «відповідати», втішаючись депутатською недоторканістю та, керуючись логікою: вони не посміють бити привселюдно, ледве встигали відхилятися від «професійних аргументів» своїх давно вже не колег. Видовище не тільки сумне, але й загрозливо небезпечне.
На вечірній «променад» у Львові вчора вийшла ідейна молодь. З гаслами «Галичина» - дивізія героїв», «Слава нації – смерть ворогам!», «Комуняку на гілляку!» і «Революція! Революція!» струнка і досить таки чисельна колона маршувала в центрі, розкривши широкий постер попереду, де були зображені офіцери в нацистській уніформі. Хто у вишиванках, хто у чорному камуфляжі, який ми звикли бачити на кіношних терористах, учасники маршу синхронно вигукували «рєчьовкі», повторюючи їх за кількома координаторами з мегафонами. Миловидні дівчатка роздавали листівки, де знову ж таки було зображено нацистського офіцера, а за ним штандарт «Дивізії СС «Галичина». В чорно-білій ульотці йшлося дослівно про таке: "У кривавих подіях 1939-1945 років, які змінили долю світу. Дивізія «Галичина» приєдналася до загально європейського руху опору комуністичному тоталітаризму та демоліберальному глобалізму для порятунку західної цивілізації». Далі ще є кілька абзаців, але цей перший настільки влучний, що не хотілося б його затіняти наступними «глибокими» думками.
Осторонь стояли кілька організаторів, політичних активістів від право-радикальних партій. Розпашілі і щасливі від дійства, яке дійсно вдалося, бо перехожі зупинялися, дехто зіщулювався, а дехто розправляв плечі, тому що акція вражала, вражала своєю подібністю із рухами з часів, які молоді люди вийшли прославляти у такий спосіб. У мене в голові засіло лише одне запитання: Чого ви так не любите Україну? Чого добиваєте її у так складний і небезпечний момент?
Останнім часом стало модним розкидатися ідеями сепарації. Молоді й не дуже інтелектуали повискакували, як чортенята з табакерки і наввипередки закликають до «цивілізованого розлучення». Мовляв, ми більше не можемо терпіти тих дурних «східняків», а тому давайте розділятися. «Східняки» також, в свою чергу, нарікають на Галичину і заявляють, що без цього «проблемного» регіону вони жили б набагато краще. Більш безвідповідальної позиції від розумних, чи то пак освічених, людей ще не доводилося чути. Різні «сепаратисти» уявляють собі розлучення по-різному. Одні, дуже про європейські, кажуть, що кордон має пролягати по Збручу. Другі, «соборники» - по Дніпру. Треті просто за те, щоб відділити Донбас і Крим і відпустити їх у вільне плавання. Мені цікаво таке, невже ці освічені люди не вміють мислити, якщо не на два кроки, то принаймні на крок наперед? Якщо у них є якийсь план, то прошу поділитися таємницею із нами і відповісти на наступні питання:
1. Які є підстави для проведення кордону: по Збручу, по Дніпру або ж для того, щоб віддати колишню Новоросію?
2. Хто має визначати, де має пролягати «кордон»?
3. Як будуть враховані побажання тих, хто не хоче від’єднання і не захоче нікуди переїжджати? Яким буде механізм верифікації «правильних» і «неправильних» громадян для майбутніх двох чи трьох держав?
4. Яку юридичну базу планується задіяти для побудови нових держав, тобто на яке міжнародне законодавство мають вони спиратися?Якою буде їх «ідеологія»?
5. Яка політична еліта стане на чолі цих держав? Прошу назвати партії та їхні бачення майбутніх Україн?
6. Як відбудеться розподіл економічних ресурсів?
7. На визнання яких держав у світі розраховують творці майбутніх Україн?
Щоб не зануджувати читачів. От ми ніби маємо Галичину, хоча і це досить ефемерне утворення. На мить спробуймо уявити собі її виокремлення в окрему державу. «Правдивих», історичних галичан тут є досить мало, та й ті не посідають питомо галицької свідомості, вони є більшими українцями, ані ж наддніпрянці, принаймні так позиціонуються. Дуже багато змішаних сімей, а ще більше людей, які живуть тут з 1944 року і вважають цей край своєю батьківщиною. Наголошую, це не обов’язково тільки етнічні росіяни. Проведення кордону по Збручу може обернутися проведенням кордону через подружнє ложе. То до чого ви закликаєте? До громадянської війни? А що це в результаті може дати окрім рік крові?
І ще один аспект. Для чого від’єднуватися в окрему державу? Напевно для того, щоб відкрити собі європейську перспективу. Чи не так? Але з огляду на популярність в Західній Україні героїв з дивізії «Галичина», ніяка європейська перспектива навіть не замаячить на горизонті. Від’єднатися для того, щоб опинитися в націоналістичному гетто? Щоб бути кривавим анклавом, перед яким закриють двері усі цивілізовані народи?
Одним словом, «цивілізованого розлучення» не вийде, бо ми навіть етапу федералізації не пройшли, а велика безвідповідальність може привести до величезної біди.