Нарешті добігло фіналу телевізійне супер-шоу «Великі українці». Те, як це все відбувалося, - постійно насторожувало, подекуди лякало, а більш за все - дратувало. Протагоністи певних історичних осіб хто жваво, а хто мляво представляли своїх героїв. Обговорення критеріїв відбору було настільки провальним через Симоненка і Табачника, що потім не завжди виникало бажання вмикати телевізор. Але коли шоу увійшло у фінальну фазу і про кожного історичного персонажа було знято фільм, напруження досягло свого апогею. По-перше: частина людей була задоволена відсіюванням таких одіозних «українців» як Ленін, а частина дістала позитивний шал від появи у десятці великих Степана Бандери. Степанові Бандері знову довелось побувати в ролі символу, вождя і мірила українськості. По-друге: «ми» мали перемогти «їх».
Мої молодші колеги з головою кинулися в пропаганду «нашого» героя. Ксерили листівки і розповсюджували їх по містах і селах, розклеювали на транспорті, пояснювали старшим людям, що потрібно натискати, щоб проголосувати за національного героя. Навіть Тарас Шевченко відступив на другий план, якось збляк на фоні нашого протистояння з «москалями». Тут і починається найбільш цікавий момент. А саме: поділ на «ми» і «вони». Мої спроби пояснити, що коли ви соборники і бажаєте єдності Україні, то не маєте «пропихати» свого героя, який для цілої України не є однозначно позитивним символом, успіху не мали. В своєму середовищі я тільки й чув:
- Ти вже проголосував?
- Так, за Бандеру. А моя мама аж 15 СМСок відправила за нього...
Це все говорили люди дуже патріотичні і позитивні, люди, котрі дуже вболівають за свою державу. Але на що вони сподівалися? На те, що своєю активністю і організованістю накинуть східним українцям свого героя і заставлять тим самим увірувати в нього? Чи, може, вони сподівалися цим відкрити очі своїм східним братам на справжніх героїв? Напевно так, але все це свідчить лише про одне: при першій же ж нагоді ми ділимося на дві України і найбільші націоналісти її найбільше розколюють.
Знаючи від колег на телебаченні в Києві, що за Бандеру вже проголосувало 30% відсотків його прихильників, я з нетерпінням чекав фіналу. І те, що С.Бандера мав бути беззаперечним лідером інтерактивного голосування, було поза усіляким сумнівом. У Західній Україні були створені свого роду «похідні групи», які агітували голосувати саме за цього великого українця. Голосування набуло вигляду масової істерії. Про Ярослава Мудрого ніхто не обмовився ані словом. За логікою мало бути так: східні українці голосують за Лобановського і Амосова, а західні - за Бандеру. Ніхто навіть не брав до уваги чинник староруського князя, який уже давно не на устах, а на грошових купюрах. Але на те вони й мудрі шоумени, щоб не допустити провалу їхнього геніального задуму, буквально за два дні придумали ідеальну розкладку:
Ярослав Мудрий - великий українець, в піку «правдивим» москалям, щоб навіть подумки не претендували на історичну спадщину Київської Русі. За один вечір Ярослав Мудрий здобув чітку національність, як прописку в паспорті. «Обрання» його найбільшим українцем дало підставу протягнути нашу державну традицію аж на тисячу років углиб, показати «москалям», що тільки ми ексклюзивні спадкоємці великих.
Микола Амосов - другий великий українець. Етнічний росіянин, лікар. Що може бути кращого! Благородна і чесна людина. Перепрошую, але тільки така історична «прокладка» мала відділяти Мудрого від Бандери. Інакше конфігурація була б дуже націоналістичною і не толерантною.
І тільки третім поставили великі маніпулятори Степана Бандеру. Здається, західних українців знову кинули. Ну бо хто ж буде з ними рахуватися, коли вони не розуміють, що сучасній Україні треба саме така розкладка героїв? Я дуже тішився б подібному висліду інтерактивного голосування, якби він відповідав настроям сучасного українського суспільства. Бо дійсно - конфігурація просто ідеальна! Але це знову всього-на-всього маніпуляція розумних людей.
Для чого тоді подібні шоу?