Оригінал тексту опубліковано на «Економічній правді». ZAXID.NET публікує передрук.
Коли ми побачили стратегію, яку використали для привласнення землі під ринком «Добробут» у центрі Львова, вирішили ще проконсультуватися з колегами з іншої потужної та авторитетної української юрфірми. Показали їм документи, зібрані докази. Разом прийшли до висновку, що на початку нульових схеми були значно креативнішими та куди більш нахабними за ті, які використовує недобросовісний бізнес та його представники сьогодні.
За скандальну ділянку під ринком «Добробут» у Львові майже 20 років йде боротьба у судах. З одного боку Львівська міськрада хоче повернути територію площею 0,66 га біля Львівської опери у володіння громади та відновити там історичний громадський простір, який розташовувався тут на початку XX століття.
З іншого боку є ТОВ «Галінвест», яке, із зрозумілих причин, не хоче втратити землю, що оцінюється в сотні мільйонів гривень. Нашу юридичну команду до цієї справи Львівська міськрада залучила лише цього року, вже на стадії апеляції.
Ми часто представляємо інтереси клієнтів, які стали жертвами рейдерських атак. Але цей кейс дійсно особливий. Забігаючи наперед скажу, що Верховний Суд прийняв усі наші аргументи та докази, виніс рішення на користь Львівської міськради, скасувавши усі попередні рішення судів та направивши справу на новий розгляд.
Відтак факти, про які піде мова, значною частиною вже доведені та визнані найвищою судовою інстанцією. Деяким фактам ще прийдеться надати оцінку. Вважаю, що про подібного роду оборудки потрібно розповідати вголос. Це допомагає громадянам, бізнесу чи навіть цілим громадам убезпечити свою власність від можливих чужих недобросовісних та шахрайських намірів. Щоб не сталося такого, що одного дня ми прокинемось, а умовна Софійська площа – вже у приватній власності.
Back to USSR
Ця історія почалась ще за радянських часів, хоча і триває до сьогодні. Наприкінці 80-их років минулого століття було вирішено збудувати готель «Золотий лев» в центрі Львова.
Зводити готель міжнародного класу зголосилися австрійські інвестори. Для Львова, який на той час ще не вважався туристичною перлиною, це стало топ-новиною.
У 1990 році для будівництва готельного комплексу було створено ТОВ «Спільне українсько-австрійське підприємство "Галінвест"», а виконком Львівської міськради народних депутатів надав цьому підприємству дозвіл на проєктування та будівництво готельного комплексу з пайовою участю Львівського міськвиконкому та інших організацій-інвесторів, залучених в ході проєктування.
Місто зобовʼязувалось виділити землю під будівництво та взяти на себе практичні і фінансові питання з відселення жителів з будинків на території, на якій мав би будуватися готель.
Так, у 1990 році виконком Львівської міськради дозволив «Галінвесту» тимчасово використовувати для забезпечення умов будівництва готельного комплексу понад 2 гектари біля Оперного театру.
Незалежні та лихі 90-і
У 1992 Львівська міськрада офіційно увійшла у статутний капітал австрійсько-українського підприємства «Галінвест» часткою 28%.
Саме у таку цифру оцінили вартість виділеної землі та витрати щодо переселення мешканців, знесення будинків. На той момент все це повністю відповідало законодавству.
У березні 1993 року місто надало «Галінвесту» у постійне користування земельну ділянку площею 1,47 га під готель. А вже на початку 1994 року, з огляду на реальні можливості відбулася зміна площі ділянки, що надавалася у постійне користування австрійсько-українському підприємству – до 0,66 га.
Всі вищезазначені дати важливі для того, аби пояснити, що та як відбулося із територією в центрі міста і у який спосіб громада втратила цю землю.
Ще один важливий нюанс: тодішній директор і нинішній бенефіціар «Галінвесту» Валерій Холодило був присутній в усіх робочих групах, які розглядали питання зменшення території, що виділялася містом у постійне користування.
А відтак він точно мав би бути в курсі, коли саме було ухвалено рішення про зменшення площі ділянки до 0,66 га.
Ось, як би все мало відбуватися далі: «Галінвест» мав отримати від міськради відповідний акт і почати роботи з будівництва. Проте «Галінвест» з невідомих нам причин цього не зробив.
І коли аж через 22 роки – у 2016 – прийшов до висновку, що потрібно все-таки здійснити державну реєстрацію цієї земельної ділянки, подав для цього акт 1993 року. Проте, як вже зазначалося вище, ця земельна ділянка була сформована лише у 1994.
Але повернемося до подій тих днів. Спочатку певні будівельні роботи дійсно проводились. Та через кризу кінця 90-их будівництво завмерло на рівні залитого фундаменту. Міська рада Львова, як співвласник корпоративних прав ТОВ «Галінвест», погодилась підготувати план виходу з кризи.
Далі, у квітні 1999 року інші учасники вирішили вийти з ТОВки та під час загальних зборів передали свої частки на користь Львівської міськради. Це були: держустанова, підприємство, банк та одна приватна компанія.
Їхні передані мерії частки становили 27%, а відтак Львівська міськрада ставала власницею 55% ТОВ «Галінвест». Всі відповідні зміни були внесені у реєстр. Далі була справа про банкрутство, зведення «тимчасового» ринку на місці, де мав би розташовуватися готель.
Віртуози схем
І тут ми підійшли до найцікавішого – процедури захоплення частки Львівської міськради в ТОВ «Галінвест», а відтак і землі в центрі Львова.
Отже для того, аби привласнити земельну ділянку площею 0,66 га і стати її одноосібним власником через «Галінвест», під час чергових загальних зборів ТОВ «Галінвест» у 2004 році було вирішено виключити Львівську міську раду з Товариства.
Під час цих зборів у складі двох учасників відбулося одразу декілька протиправних дій.
По-перше, маніпуляції з часткою. Учасники вирішили, що міськрада всі ці 5 років не володіла часткою 55% україно-австрійського підприємства. Причина здивує напевно кожного юриста.
Загальні збори трактують передачу місту 27% від інших учасників як правочин з відкладальною умовою. Простими словами: якщо місто погасить всі борги підприємства, тоді воно і набуде право власності на частку 27%. На яких підставах?
Взагалі не зрозуміло, адже в жодних документах про те, що виплата боргів підприємства є відкладальною умовою для отримання 27%, не йдеться. Та й навіть якби щодо відкладальної умови дійсно було б десь прописано, то вирішувати чия це частка – компетенція суду, а аж ніяк не загальних зборів.
І у такому випадку ці частки мали б повернутися їх попереднім власникам. Проте усі ці частки (27%), у т.ч. держпідприємств, без приватизаційних процедур стали власністю приватної особи.
По-друге, Львівську міську раду не попередили про проведення загальних зборів, а відтак представників від міста на них навіть не було.
По-третє, відповідно до тодішнього законодавства у разі ухвалення рішення про виключення учасника з ТОВ, який вніс до статутного капіталу право користування майном, такому учаснику мали б повернути таке майно, а право користування підлягало однозначному припиненню.
Тобто, навіть, якщо прийняти, факт протиправного виключення Львівської міськради з учасників австрійсько-українського підприємства, то земля в центрі Львова жодним чином не належала та не належить «Галінвесту», і він не має право нею користуватися. Це власність громади Львова.
Таким чином, попри порушення законодавства, ТОВ «Галінвест» забрав частку Львівської міськради на себе та перерозподілив її на тодішнього директора підприємства (нині – власник).
У такий спосіб відбулось, можна сказати, рейдерське захоплення часток ЛМР товариством «Галінвест».
Міська рада тоді намагалося судитися. Проте Львів так і не відновив свої права на участь у товаристві.
Від частки до землі
На зазначених вище діях оборудка не скінчилась. Наступним кроком стало привласнення земельної ділянки розміром 0,66 га біля Львівської національної опери.
У 2016 році відділ Держгеокадастру у Львові повідомив «Галінвест», що документи на користування земельною ділянкою, яка насправді належить Львівській міській раді, є неналежними.
Розуміючи хитке становище своїх «прав» на землю в центрі Львова, «Галінвест» вдався до того, що використав підроблені документи, аби зареєструвати відповідне право. Державний реєстратор ухвалив відповідне рішення.
Пояснюю, чому ми стверджуємо, що документи були підроблені.
Для перереєстрації ділянки «Галінвест» використало акт на право постійного користування цією територією, датований 24 липня 1993 року. Але тут є низка «але».
По-перше, ми вже зазначали, що ця ділянка площею 0,66 га була сформована лише у 1994 році. Тобто акт, хоча дійсно містить печатку Львівської міської ради, не є справжнім, адже у 1993 році цієї ділянки ще не було.
По-друге, запис в акті про те, що він був виданий 24 липня, з'явився аж після 2018 року. Коли «Галінвест» судився з Держгеокадастром в інших судах та предʼявляв цей акт, то там було вказано лише рік видачі – 1993.
Через це державні реєстратори відмовляли у реєстрації права користування. І лише у 2020 році, коли «Галінвест» звертався за державною реєстрацією та до судових органів, то в цьому акті вже зʼявилась дата 24 липня.
Проте тут так само не обійшлося без помилок. 24 липня 1993 року – це субота, вихідний день. Львівська міська рада не могла у цей день видати зазначений документ. Верховний Суд звертає на це особливу увагу, підкреслюючи, що суди попередніх інстанцій не вважали за потрібне перевірити це твердження.
По-третє, як вже зазначалося, нинішній бенефіціар «Галінвест» був учасником робочих груп при Львівській міській раді у 1993 році, якими і були встановлені зміни площі ділянки. Як член робочих груп власник «Галінвест» ставив підписи під усіма цими змінами. А отже не міг не знати, що фінальний варіант зʼявився лише у 1994 році.
По-четверте, Верховний Суд наголошує, що орган, який нібито надав «Галінвесту» право постійного користування на цю землю, взагалі не мав на це повноважень за тодішнім законодавством.
Таким чином, акт, який ніколи не видавався Львівською міською радою, не міг бути підставою для державної реєстрації права на земельну ділянку. Адже зареєструвати можна лише те, що видано у встановлений законом спосіб.
Ми не стверджуємо, що саме «Галінвест» чи особи, з ними повʼязані підробили акт, проте сам факт того, що цей акт є підробкою – очевидний. А використання підробленого акту – безсумнівним.
Тут хотілося б розповісти, як активно та ретельно правоохоронні органи вивчають обставини привласнення землі громади Львова, проте це не так. Відкрите кримінальне провадження за вищезазначеними фактами насправді покриваються пилом. Чому так відбувається, ми можемо лише припускати.
Суди
Як юридичні радники, ми включилися в процес вже на стадії апеляції, трохи скоригували стратегію, чітко систематизували хронологію усіх подій, навели аргументи, що підкріплені доказами. І, коли отримали текст рішення суду апеляційної інстанції, були, мʼяко кажучи здивовані.
Суд у своєму рішенні виклав усі наведені Львівською міською радою факти протиправного заволодіння «Галінвестом» земельною ділянкою, що належить місту, а потім спростував, по суті, єдиною фразою: «Позивач належними та допустимими доказами не довів фальсифікацію даного акту».
Не вважаю за потрібне надавати публічну оцінку діям суду. Спочатку ми детально проаналізуємо рішення судів нижчих інстанцій у звʼязку з рішення Верховного Суду та ухвалимо остаточне рішення про звернення з відповідними скаргами до Вищої ради правосуддя.
Але суть у тому, що після отримання повного рішення львівської апеляції, ми зрозуміли, що причина, що не дозволяє повернути землю у власність громади Львова, - за межами виключно юридичної площини.
Так, між іншим, результати нашого, проведеного згодом адвокатського розслідування, продемонстрували прямі родинні звʼязки судді, яка слухала цю справу в апеляції з адвокатом, що працює в юрфірмі, яка представляла інтереси «Галінвесту» в суді першої інстанції.
Що далі
Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду – принципова і ми можемо називати її справжньою перемогою, хоча і проміжною. Адже попереду нове коло слухань у судах, починаючи з першої інстанції.
Ми розуміємо, що на кону – ділянка в центрі туристичної столиці України, яка оцінюється у сотні мільйонів гривень і боротьба за цю ділянку буде запеклою. Проте у Львівської міської ради тепер на руках є потужний інструмент – рішення Верховного Суду, який прийняв докази та своїм рішенням надав оцінку діям ТОВ «Галінвест», а також рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, називаючи їх передчасним та такими, що порушують вимоги процесуального законодавства.
Ба більше, Верховний Суд наголошує, що не погоджується з відмовою судів попередніх інстанцій скасувати державну реєстрацію прав на постійне користування «Галінвестом» цією землею.
Отже, далі буде…
Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm