У прокаті з’явився анімаційний фільм студії Pixar «Думками навиворіт». Одним із його авторів є володар премії «Оскар», режисер фільмів «ВАЛЛ-І» і «Вгору» Піт Доктер.
Дівчинка Райлі - звичайна американська школярка з провінції, любить маму, тата і хокей. Але всередині у неї - цілий світ, населений уявними друзями, емоціями та почуттями. Саме їх пригодам і присвячена картина.
Одного разу в житті сім'ї Райлі відбуваються кардинальні зміни, і вони переїжджають в інше місто, у зв'язку з чим її емоції починають діяти самостійно і хаотично. Райлі потрібно звикати до іншого життя і справити хороше враження в школі. Але як це зробити, якщо у неї в голові відбувається конфлікт між радістю та Смітком?
«Думками навиворіт» - черговий доказ того, що для Pixar не існує тем, на які неможливо зняти мультфільм. Здавалося б, як можна втілювати на екрані настільки абстрактні речі, як пам'ять і мислення? Що цікавого для дитини можна назнімати про те, що живе в її голові? Виявляється, можна. Спогади, переживання, мрії і та нічний жах цілком можуть стати героям мультфільму.
При цьому нічого незрозумілого немає. На екрані розгортається весела та захоплююча пригода.
Світова прем’єра картини відбулась у травні, на 68-му Каннському кінофестивалі. Саме там Пітер Доктер зізнався, що такий палкий інтерес до того, що відбувається у дитячій голові він відчув, спостерігаючи за донькою Еллі.
«Коли ми почали працювати над «Думками навиворіт», моєї дочки було вже 11 років і вона стала тихою і замкнутою. Я мимоволі думав: «Що ж відбувається в її голові і чому вона змінюється?», - розповів режисер.
Доктер наголосив, що основна ідея фільму - спробувати уявити, як виглядають емоції. «Ідея здалася мені досить незвичайною, - зізнається режисер. - Мені цікаво було працювати з абстракцією - нема з мозком, а з розумом. Я подумав, що такий ракурс був би ідеальним саме для анімації».
«Наші діти ростуть, і ми забуваємо про ті дні, коли вони були маленькими, сиділи у нас на колінах і обіймали нас, - додає Доктер. - Усі батьки хочуть, щоб їхні діти вийшли в світ підготовленими. Я щасливий за своїх дітей і дуже хотів би, щоб вони не дорослішали. І у них, і у нас, батьків, факт прощання з дитинством викликає смуток. Це основна ідея стрічки».
«Працюючи над фільмом, я розумів, що саме сім'я і близькі друзі роблять людину щасливою, - продовжує він. - Відповідно, саме з ними мені було приємно і весело спілкуватися. Хоча саме ці люди могли викликати у мене гнів, іноді я за них боявся, іноді вони мене засмучували. У цьому і полягає глибина і складність комплексу людських емоцій, які пов'язують людей».