На Великдень існує багато народних прикмет, традицій і звичаїв, що стосуються всіх сфер нашого життя. Деяких особливо чекали незаміжні дівчата, адже такі прикмети могли передбачити швидке весілля. На свято ретельно чепурилися, вдягали свій найкращий одяг, це було гарною нагодою для дівчат «на виданні», щоб привернути увагу потенційних наречених під час забав, танців і співів. Розповідаємо детальніше про такі звичаї.
«Риндзювання – парубкування»
Починалося все ще з розписування писанок. Найкращу з них дівчина дарувала на Великдень хлопцеві, який був їй до душі. А парубки готувались до традиції риндзювання. Вони співали риндзівки – давні пісні-компліменти дівчатам. Якщо симпатія була взаємна, за деякий час парубок міг вже свататись.
Музей народної архітектури та побуту у Львові записав відеоверсією давнього обряду «риндзювання».
Також хлопці могли викрасти у дівчини хустку, її треба було обміняти на писанки.
«Кривий танець»
Після застіль громада збиралася на масові гуляння. Дівчата водили хороводи, співали, танцювали, влаштовували різноманітні забави.
Великодні гуляння починались з «Кривого танцю», який через хвилеподібні рухи імітував весняні струмки і потоки. Його утворювали дорослі дівчата, які брались за руки, діти в хоровод не ставали.
«Хоровод формувався зі складу всіх присутніх дівчат і найчастіше в його голові була дівчина, яка гарно співала і могла завести танець. До “Кривого танцю” ставали дівчата, які добре знали слова. Якщо хто хотів долучитись, хоровод не розривали посередині, а приєднувались до кінцевої учасниці. Оскільки танець міг тривати довго, текст проспівували знову спочатку і виконували до кількох разів. Швидкість руху “Кривого танцю” диктував темп пісні», – розповідає про давній народний звичай дівчат, який практикували на Київщині, старший науковий співробітник Музею Івана Гончара Анатолій Богород.
Деякі дослідники зауважують, що «Кривим танцем» починають і закінчують Великодні гуляння.
Великодні прикмети, пов’язані із заміжжям
У Світлий післявеликодній тиждень зазвичай влаштовували оглядини, сватання, дівич-вечори та весілля. Наші предки вважали, що одруження на Великдень давало найміцніші і щасливі сім’ї. А вже існуючі подружжя у Воскресіння не повинні були «христосуватися», щоб не розлучитися.
Сайт «Рідна країна» переказує великодні прикмети для дівчат, пов’язані з нареченими: «Якщо вдарилася ліктем – згадав милий, якщо в тарілку впала муха – до побачення, якщо губи засвербіли – до поцілунків, а брови сверблять – милому кланятися».
Після пасхальної заутрені незаміжня дівчина стукала по шибці на схід сонця свяченим яйцем і казала: «Сонце великоднє, по небу котися, а мій наречений на мій поріг явися. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Христос Воскрес, а до мене жених. Амінь».
Іноді дівчата говорили такі приповідки і під час великодньої служби: «Христос воскрес! Воскресіння Христове, пішли мені в женихи хлопця холостого!», «Дай Бог мені жениха хорошого, в чоботях із калошами і верхи на коні!».