Допоміг дівчатам-однокурсницям скачати з нету реферати, і вони мене пригостили пивом. Сидимо у шикарному ганделику, стилізованому під середньовіччя, і балакаємо про різні речі. Про завтрашній екзамен. Ще там щось. П’ємо пиво і балакаємо. Так, ні про що. Але гарна атмосфера і приємно. Дівчата вважають мене розумним, і це також приємно.
Одна з них, Марічка, заміжня. Навіщось говорить про свого чоловіка. Каже, що вони схожі. Показує знімок на мобільнику. Справді схожі. Трохи. Її чоловік із того ж району, що і я. До нього якось чіплялася моя односельчанка. Зараз вона вагітна, про що принагідно повідомляю, і Марічка лякається, що, можливо, це справа, так би мовити, рук її чоловіка. Але я запевняю, що це не так. Кажу, що знаю ту історію, і що односельчанка справді залетіла, і навіть хотіла одного чувака на собі оженити, що, мовляв, його дитина. Але той не погодився. Сказав, хай робить експертизу, позаяк він був не один. Їх було щось із дванадцять. Як апостолів.
Та Марічка каже, що її чоловік все одно не святий. І рятує лиш те, що він сам нікуди не ходить. Себто на дискотеки. А так він конче би зраджував. Вони одружилися лише рік тому. Через тиждень після мого двадцятиліття. Марічка каже, що я схожий на її батька. Характером. Він також за знаком зодіаку Близнюки. Якось скрушно похитуючи головою, каже, що я, як він. Себто ні риба ні м’ясо. Вона так не каже. Каже, що я гарний хлопець. Вона любить свого батька. Чи жаліє. Матір витирає об нього ноги. Мабуть, на Марічку трохи подіяло пиво. Інша дівчина (Леся) говорить по телефону, а Марічка виповідає мені своє життя. Як її чоловік потрапив в аварію. Як приперся додому п’яний, пішов у брудному взутті по дорогих хідниках, а тоді повиймав з бару подаровані на весілля коньяки і почав їх усі відкорковувати і пити. (За час їхнього поки недовготривалого сімейного життя кілька разів піднімав на неї руку.) І вона його п’яного вигнала з хати. Сказала, щоб вертався до батьків, хоча думала, що він проспиться в машині і вранці прийде просити пробачення. А він поїхав. Тікав од ментів. У щось врізався. На щастя, з ним самим усе гаразд. З машиною — ні. Поїхав до Польщі на заробітки, щоб відремонтувати. Гроші є, а щастя нема. Щастя не в грошах, хоча і в них також.
Вона виповідає мені, як рідному. Як батькові. Їй хочеться з кимось поділитися. Щоб хтось її вислухав. Її подруга Леся її не слухає. А я — вдячний слухач. А я жалію її і слухаю. І думаю, яке ж воно лихо, що ти мені все це говориш, адже я про все напишу. Навіть імен не змінюватиму. Зі мною взагалі небезпечно спілкуватись. Але я не перебиваю. І Марічка говорить про розлучення. Що як не складеться, то нехай. Говорить уже з усміхом. Із усміхом відчаю. Говорить, що чоловік гуцул із Пістиня, а гуцули якісь такі… Він ще до одруження заявив, що вона має сидіти вдома, а він може ходити, куди хоче. І рукоприкладство. Я погоджуюсь, що це справді так. У нас на Гуцульщині навіть прислів’я є: «Жінка не бита, як коса не клепана». І каже про розлучення.
— А хіба ви не вінчалися? — запитую.
— Звичайно, вінчались. У церкві. Все, як має бути.
— А як же присяга, що житимете до смерті?
Вона всміхнулась. Їй було дуже смішно і гірко. Через мою наївність. Позаяк у житті, за її словами, все інакше. Очевидно, я ще мало що в цьому тямлю. У житті. Можливо. Я згідний. А вона ставиться до свого життя якось байдуже. Уже тепер. Каже, що спочатку прощала через те, що любила. А тепер уже якось все одно. Але коли це — «спочатку», як вони ще й року спільно не прожили?
Вона каже: «Ти розумієш, я зустрічалася з хлопцем чотири роки і кинула заради нього. Я хочу любові, а він…» Він вважає трохи по-іншому. Багато п’є. Себто регулярно. І кількох днів не може без пива. Але не пляшку, а п’ять. І він старший на вісім років. І ще дещо говорить, і вже дещо говорить Леся. Знову говоримо про завтрашній екзамен. Потім виходимо на вулицю. Дівчата йдуть на базар. Мають ідею купити однакові кофтини, тільки різного кольору. Тішаться. Біля катедри театралізована Хресна дорога.
В Ісуса на голові терновий вінок. На плечах хрест. Його порють нагайками. Ще є інші персонажі: Марія, Симеон, Вероніка… Вероніка дуже вродлива. Я зробив кілька знімків на мобільник.