У всі скрутні та непевні часи люди кидалися в містику. Процвітали і багатіли ворожки, провидці та блаженні з ознаками стигми. А навколо них вибудовувалася ціла комерційна індустрія, тому що люди хотіли знати, коли закінчиться війна, чи повернеться чоловік або син з фронту. У наш час також стало доброю традицією людям бізнесу звертатися за порадою до віщунок і ворожбитів, уточнити, так би мовити, свій бізнес-план із магічними силами. І ці звертання, як правило, продиктовані страхом перед невідомим майбутнім або побоюваннями опинитися віч-на-віч з неймовірними втратами та ризиками.
Різні віщуни – це великі психологи й актори водночас. Достатньо вгадати кілька універсальних (типових) проблем – і бери клієнтів тепленькими. А далі треба нагнітати і вводити ледве не в транс від того неймовірно драматичного майбутнього, на який тільки дозволяє фантазія сучасних магів. Історія має бути настільки вражаючою і захопливою, щоб «пацієнт» якнайбільш щедро розкошелився. Це якщо загально говорити про клієнтів цілої армії ворожок та віщунів. А якщо спробувати перенести це явище в політичну площину? Тут також є свої оракули, віщуни та провидці. Дуже часто ці три іпостасі зустрічаються в одному «флаконі».
Нерідко доводиться чути, що найбільше розбещує людину влада, а абсолютно розбещує – абсолютна влада. Часи абсолютизму минають, і демократія передбачає варіант прощання з владою. Опинитися поза владною обоймою і втратити важелі прямого впливу для таких людей – це персональна трагедія. А життя без влади і надприбутків – це їхній особистий апокаліпсис. Тому вони й намагаються представити особисту трагедію як біду для цілої держави й суспільства.
Якщо раніше ті, що падали з владного Олімпу, мали свого роду соціальне «забезпечення» у вигляді кількасот мільйонів, якщо не мільярдів доларів, які «нацарювали» і порозпихали по офшорах та західних банках, то тепер ситуація змінилася. Тепер до рутинного трибу життя мільйонера можуть додатися постійні повістки в слідчі органи, допити, звірки задекларованого з наявним та заборона виїзду за кордон. Знову ж таки тепер їм годі буде скористатися тими тоннами готівки, які вони вивезли за межі України, бо в західному світі оплатити щось вартісне готівкою майже неможливо. А розрахуватися завдяки безготівковим операціям також буде неможливо, бо треба довести легальність грошей та чи сплачені з них усі податки.
Ви спитаєте, чому такого не було раніше і чому всі ті Азарови, Клюєви та інші спокійно насолоджуються, живучи у своїх віденських маєтках? Та тому, що українська прокуратура, якщо й зверталася до західних колег, то тільки з такими сміхотворними поданнями, які тільки спрощували процедуру розвалу справ і сприяли якнайшвидшому відмиванню накраденого. А все чому? А тому, що кожна «нова» влада в Києві думала про те, що й сама може опинитися в подібній ситуації. Одне слово, ворон ворону ока не виклює.
Теперішня майже повна зміна еліт в Україні для багатьох перетворюється на знамення персонального апокаліпсису. Відчуваючи наближення кінця, українська влада застосувала неймовірно небезпечні методи маніпуляції: плекання злості і ненависті один до одного, протиставлення і нацьковування громадян, регіонів, соціальних та мовних груп. Представники найвищої державної влади розгорнули справжню кампанію з викликання апокаліптичних страхів у громадян держави: втратимо Україну, Путін нападе, отримаємо малороса на посаді президента, який не просто знищить українську культуру, він здасть державу на поталу Росії.
Системне плекання цих страхів, підкріплене переконуваннями окремих регіонів у тому, що вони останній плацдарм українства, що вони еліта нації, наділена виключним даром критичного мислення, допровадило до того, що оплот зменшився до кількох районів міста Львова та окремих округів Львівської області. Що Львів стрімкими темпами сповзає в допотопне мракобісся. Так, ця технологія Петрові Порошенку та його команді вдалася, як технологія збереження влади в найбільш засліпленому своєю винятковістю та обраністю регіоні. Але вона відрізала Львів від решти України. А все чому? Та тому, що інтелектуальна еліта, яка обстоювала етнонаціональний проект «Україна», засліплена страхом перед втратою «своєї» України, виявилася нездатною побачити світ навколо себе.
Було дивно спостерігати, як публічні інтелектуали та моральні авторитети, а також «віруючі» в їхній проект громадяни намагаються мобілізувати всі сили, нагнітаючи найбільш чорні апокаліптичні сценарії. Як сипалися прокльони на голови «невірних». І як вони потім дивувалися результатам виборів, ніби якомусь диву, що мов грім прогримів з ясного неба.
Здавалося б, відбулися вибори. Відшуміли електоральні бої. Громадяни України проявили свою волю чітко й однозначно. Але ні. Шаманів й апостолів старої віри не так то легко зупинити. Відомо, що вони і тоді, і тепер захищають не так Україну, як себе, свій статус і становище в суспільній ієрархії. Що ними так само керував страх все це втратити. Ну і ще бажання зберегти свій ексклюзивний вплив, можливість і надалі жити з громадської діяльності, патріотизму, націоналізму.
Тому й не дивно, що пророки, оракули та провидці нікуди після виборів не зникли. Цілі легіони цього кадрового добра не перестають віщувати Україні крах. Зеленський – не самостійний, він маріонетка олігарха Коломойського. Перестав Коломойський підігрівати публіку, даючи інтерв’ю, вщухли розмови про несамостійність. У Зеленського нема команди, окрім 95 Кварталу. Алярм: призначає акторів та колег по бізнесу. А про колег по бізнесу Порошенка більше не говоріть, бо він вже не при владі. Тепер треба тільки про Зеленського.
То нічого, що спеціальні органи ще роками, аж до посадки в тюрму, викликатимуть на допити друзів та бізнес-партнерів Порошенка, які завдали мільярдних збитків державі. Він же ж тепер не при владі. Впізнаєте тактику попередніх десятиліть? Не переслідувати злодіїв з попередньої влади, бо тоді наступники і тебе не зачеплять. Але де ж тут патріотизм?
Але вершники апокаліпсису не заспокоюються: Зеленський здасть Путіну Україну. І нікому навіть в голову не прийде, що немає сенсу ставати президентом держави, щоб занапастити її ворогу. Зеленський зі своєю командою не назбирає достатньої кількості кандидатів в депутати. Назбирав і провів 254 депутатів. Тепер платівка міняється: та це діти, безробітні, весільні фотографи і потенційні жертви підкупу олігархів. До слова, у минулому скликанні безробітний козак Гаврилюк та весільний фотограф без вищої освіти Парасюк якось очі не муляли.
Щоб якось уникнути розмов про нищівну поразку Порошенка, треба переключити суспільну увагу на обговорення некерованості такої великої групи депутатів від «Слуги народу». І знову понеслися телеефірами взаємозаперечні заяви штатних політологів про те, що фракція Зеленського розвалиться на непідконтрольні групи, що олігархи пачками скуплятимуть депутатську молодь. Що, за словами політолога Смолія, така величезна кількість депутатів від «Слуги народу» приведе Україну до авторитаризму і диктатури. Мовляв, тепер депутати будуть тільки натискати на кнопки, а рішення прийматимуть на Банковій.
Шановні політологи, ви описуєте план дій колишнього президента України Порошенка. Це він через коаліційну угоду намагався перетворити малі фракції на статистів. Це він запровадив систему, коли рішення приймалися на Банковій, а фракції БПП та «Народного фронту» ставилися перед фактом.
Якщо відстежити «пророцтва» команди Порошенка, то найсмішнішими виявляться заяви Ірини Геращенко, Ірини Луценко і самого Порошенка. «Вангування» Ірини Луценко, що після обрання Зеленського президентом долар коштуватиме сто гривень, обернулося небувалим зміцненням гривні, коли за долар дають 25 грн. І знову ж, щоб українці надто не розслаблялися, порошенківські експерти кажуть, що це не надовго. Що це наслідок скуповування іноземцями державних облігацій, що це зернотрейдери отримують валюту від продажу зерна. А потім знову все буде погано.
Чорні пророцтва вершників українського апокаліпсису можна продовжувати без кінця. Вони намагаються й надалі залякувати українців, сіяти зневіру, утверджувати переконання про безперспективність і приреченість України без них. А може, дійсно, відпустімо їх на волю. Нехай скачуть у свої маєтки в Австрії, Італії, Іспанії. Але нехай не дивуються, коли доведеться на своїх ногах повертатися в українські тюрми. Бо непокаране зло повертається сторицею.