У Львівській національній філармонії розпочався новий концертний сезон. Його відкрила зірка опери Людмила Монастирська, яка виступила з Академічним симфонічним оркестром філармонії під дириґуванням Сергія Хоровця.
Співачка, що виступала на найвідоміших оперних сценах світу («Ла Скала» в Мілані, Ковент-Гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку, театри у Мюнхені, Берліні, Відні та інших містах), вперше заспівала для львівської публіки.
Людмила Монастирська є володаркою дуже красивого лірико-драматичного сопрано. Її називають «королевою нюансу» та «королевою піанісимо». Прима Національної опери України, народна артистка України, лауреатка Національної премії України ім. Т. Шевченка, у 2015 році співачка була номінована на престижну міжнародну премію «The International Opera Awards».
Вона співпрацювала із найуспішнішими дириґентами сучасності – Антоніо Паппано, Густаво Дудамелем, Крістіан Тілеманном, Фабіо Луїзі, Сімоне Янг та інші.
Голос Людмили Монастирської звучав у дуетах із Пласідо Домінго, Ольгою Бородіною, Роберто Аланья, Йонасом Кауфманом, Саймоном Кінлісайтом.
На відкритті 119-го концертного сезону прозвучала програма «Gala Opera», де справжні оперні «хіти», а також обробки українських народних пісень.
Про те, що підготувала у новому концертному сезоні можна подивитись на сайті, а ми поспілкувались з Людмилою Монастирською та запитали її про найнебезпечніші ролі та про найулюбленіші театри.
Як формувалась програма «Gala Opera»? Це ваші улюблені арії?
Це був компроміс. Щось запропонував диригент Сергій Хоровець, щось я. Ми все узгодили у процесі спілкування.
У програмі були особливі для вас арії?
Концерт починався з Casta Diva з опери Белліні «Норма». Зараз це моя найулюбленіша роль. Є також арії з «Макбету» та з «Сили долі» Верді. Є «Манон Леско» Пуччіні. Прозвучали також арії з опер «Макбет» та з «Сила долі» Верді, з «Манон Леско» Пуччіні. Були в концерті й українські пісні в обробці Кос-Анатольського. Сподіваюсь, львів’янам сподобалось.
А за кордоном ви виконуєте українську музику?
Так, звичайно. Як тільки є нагода. Дуже часто у сольних концертах в мене другий відділ – це українські пісні.
Для вас, як для співачки, чим відрізняється концертне виконання від вистави?
У Львові якраз був саме концерт, а не концертне виконання якоїсь однієї опери. Тобто, свого роду збірка з творів різних стилів, різних композиторів.
Доводиться дуже швидко міняти образи, мандрувати стилями?
Маєте рацію, тут є свої труднощі. Але водночас є і свої виклики, своя цікавість.
Переважно я співаю вистави. Але коли вони набридають (сміється), хочеться для душі і концерт заспівати.
Чи для вас важливо на якій ви сцені співаєте?
Ні, не важливо зовсім. Ясно, що Метрополітен-опера чи «Ла Скала» є дуже відповідальними майданчиками. Але для мене найвідповідальнішим є співати вдома, на своїй землі.
А якщо зазирнути за лаштунки театрів, чим вони відрізняються?
Звичайно, в таких театрах зовсім інші можливості. Наприклад, у Метрополітен-опера є така кімната, де перебувають так звані кавери, співаки, що підстраховують основних виконавців. Там можна і відпочити, і стежити за виставою.
Тобто передбачені дублери?
Так. Така практика присутня практично у всіх театрах. Але не у всіх театрах є для них комфортне окреме приміщення з прямою трансляцією вистави.
Як ви ставитесь до популярної зараз «режисерської» опери?
Якщо там не зашкалює безумство якесь, то добре. Якщо все робиться лише заради епатажу, як це часто буває, наприклад, в Німеччині, то я до цього ставлюсь негативно. Якщо це просто епатаж, без логіки, якщо це не має нічого спільного із задумом автора, то мені такий підхід не подобається. А якщо це цікаво, якщо це виправдано, то чуму б і ні.
А в яких таких «безумствах» вам доводилось брати участь?
Не те, що б прямо безумство траплялось, але були дуже небезпечні речі. Сучасні вистави є дуже складними у плані постановки. Часто бувають і слизькі східці без будь-яких поручнів, і якісь металеві конструкції тощо. Часом треба падати не обличчям вперед, а спиною. Так що весь час доводиться ризикувати.
Коли ви готуєтесь до ролі, ви більше довіряєте інтуїції чи готуєтесь якось, можливо щось читаєте спеціальне?
Все залежить від настрою. Часом, якщо хочеться, можу щось почитати, щось додатково дізнатись. Але переважно довіряю інтуїції. Як на мене, у музиці вона має найбільше значення.
В одному інтерв’ю ви зробили зауваження, що всі питають вас лише про співпрацю з Пласідо Домінго. Може розкажете про інших цікавих людей, з якими вас зводила доля?
Я працювала з багатьма видатними диригентами. Це і Джеймс Лівайн, і Крістіан Тімлеман, Зубін Мета, Ріккардо Муті, практично всі найвизначніші диригенти. Це для мене й удача, й велика честь. Кожен з них привносить щось своє, в кожного можна чогось важливого навчитись.
Як і в колег, зрештою. Пласідо Домінго для мене є легендою. Думаю, нікого вищого рівня зараз немає.
До речі, до Києва приїздив Андреа Бочеллі, ми з ним співали дует. Багато цікавих музикантів було в мому житті, кожен зі своїм темпераментом, зі своєю харизмою. Вже всіх і не згадаю.
Такі розкручені, зіркові партнери чи дириґенти тиснуть чи, навпаки, допомагають?
Завжди допомагають. Пласідо взагалі є надзвичайно світлою, відкритою та доброю людиною. Він і по життю допомагає всім, хто того потребує. Кому може і чим може. Це і конкурс «Опералія» для молодих виконавців, і його благодійні фонди. Він є особливою людиною.
Взагалі мені щастило на партнерів, можна багато доброго пригадати.
Чи наша школа поступається, зокрема, італійській?
Ні, не поступається. Мене часто питають, чи я часом не в Італії вчилась. А я вчилась в Україні, спочатку в училищі Глієра, потім київську консерваторію закінчила. Більше ніде не вчилась. Але всюди є співаки різного рівня, і в нас, і за кордоном.
Маєте улюблений театр?
Не можу такого назвати. Важко сказати. Окрім рідної Національної опери України, мабуть, Ковент-Гарден. Я там багато співала, їздила на гастролі з ними. Мені там комфортно дуже. Але я найбільше люблю бути вдома. От вперше до Львова приїхала.
І як?
Прекрасне місто, прекрасні люди, прекрасна публіка. Сподіваюсь приїхати ще.
Фото Андрія Поліковського