(Знаю, що накличу на свою голову за цю кількість букв. Але до всього готовий. Не жалійте слів, метафор, а особливо гіпербол і літот. Обов'язково згадайте про мій матримоніальний стан і належність до клану. Я давно про це не чував.)
Спочатку вони кличуть письменників в активні коментатори реальності та «моральні авторитети», але коли письменники поводяться як живі люди, з усіма властивими живим людям мухами, нібито натякаючи цим: «Відчепіться від мене. Я втомився. Я приватна особа, а не моральний авторитет. Тому що хочу, те й пишу», в них вмикається «айайай, каконмоґ!».
А отак і моґ.
Проблема в тому, що кожен сам собі мусить бути моральним авторитетом. А письменники – досить сволочні й ненадійні люди, нестабільні структури з розхитаною психікою, невротики і загалом досить аморальні типи.
Ви не знали? Як ви могли цього не знати?
Нагадаю, «відповідальність інтелектуалів» придумали не письменники. І назвали себе «інтелектуалами» теж не письменники. Це зробив за них хтось інший. І продовжує це робити, спочатку звертаючись до письменників по коментарі з кожної ліпшої нагоди (часто-густо просто крадучи їхню енергію і час), а потім сильно в них розчаровуючись і витикаючи їм за це решту життя.
Тому не вірте письменникам.
Взагалі невідомо, чому ви їм повірили. З яких причин? Може, через літературоцентричність нашої частини світу? Може, через травми колонізованого народу, якому потрібен пастух, чи то пак духовний лідер? Може, вас привабив романтичний ореол?
Очевидно одне: ви або наївні, або не доганяєте головного.
Люди, які живуть вигадками і фантазіями, обов'язково зрадять ваші ілюзії й надії. Ми ж не в СРСР живемо, на щастя. І ніхто одружуватися з вами не обіцяв. Чи особисто вам обіцяв?
Ваше розчарування в цьому випадку – невелика ціна, повірте. Письменники існують не для того, аби змінити ваш розум або замінити вашу совість. А тим паче вони не наймалися бути віддзеркаленням ваших поглядів, уже не кажучи про дотримання вимог політкоректності, яка багатьом із вас замінила «Кодекс будівника комунізму». Вони можуть бути критиками реальності, але не це їхня функція.
Існують вони, висловлюючись гранично чесно, лише для вашої розваги, яку ви купуєте або ні. І аж ніяк не для того, аби давати правильні відповіді на доленосні питання on demand. Така вона – цинічна правда. Бо сьогодні ваш demand один, завтра протилежний, а післязавтра вам знову закортить, наприклад, перевернути прапор, дізнатися про сенс життя або зрозуміти, чому від вас пішла дівчина. Тільки такого не було в контракті. Та й контракту не було, правда?
А що було?
А невідомо – що було. Крім того, що на тлі повного краху довіри до інституцій, включаючи церкви, психлікарні, університети, редакції газет і журналів, центри зайнятості, міністерства й відомства, ви елегантно замінили ці трухляві інституції живими людьми. А коли вам це вигідно, весь тягар відповідальності просто списуєте на них.
І відбувається це регулярно. Тепер ви маєте напохваті для своїх сеансів особистої святості як не Андруховича, то Винничука, Бойченка та Прохаська. О Господи, але чому їх? Чому не панотців, які забили на євангелізацію і катехизацію, не філософів, які не вилазять зі своїх кабінетів на світ Божий, чому не юристів, не психологів, не політиків, урешті-решт?..
Ще вчора ви зазирали їм у рот, ловлячи кожне слово, а сьогодні, коли вам не подобається їхній погляд на реальність, ви сильно розчаровані. Ви з таким смаком робите їх крайніми, що аж позолота на лаврських хрестах порипує.
А ви ж чисті, авжеж? Ви зробили їх громовідводом від чого завгодно. Своїх розчарувань, своїх проблем, своїх невтолених амбіцій, своїх поразок. Хіба не так? Хто винен у тому, що в нас забрали Крим і Донбас? Нагадайте, будь ласка, бо я вже від учора забув.
Тому відтепер – тільки розваги. Якщо ж такі розваги вам не до вподоби, ви можете зробити письменникам боляче і більше ніколи не купувати й не читати їхніх книжок і фейлетонів. Їх це дуже засмутить.
І останнє.
Серед іншого письменники існують теж для того, аби ви в певний момент зрозуміли, які ви файні на їхньому тлі. А ви файні, я бачу. Бездоганні. Ви маєте критичний розум, доладно формулюєте думки і більше ніколи не дасте собі наплювати в борщ. Одразу видно, що виростали ви на добрій літературі. Значить, не настільки все з вами погано. Погано, звісно ж, із письменниками. Ну, і нехай.