Проєвропейська партія «Громадянський договір» здобула впевнену перемогу на парламентських виборах у Вірменії, яку лідер цієї політичної сили, чинний прем’єр Нікол Пашинян назвав «історичною». Чи дійсно її варто вважати «історичною»? Безумовно. Адже питання на виборах стояло руба: Єреван залишається у сфері жорсткого російського впливу чи поступово рухатиметься на захід, до європейської інтеграції.
Згідно з підсумковою електоральною статистикою, «Громадянський договір» отримав 49,81 відсотка голосів. Це дасть змогу партії здобути 64 мандати зі 105 в Національних зборах Республіки Вірменія. Тож вона зможе самотужки створити урядову коаліцію, тобто «монокоаліцію», та сформувати уряд.
Опозиційний проросійський альянс «Сильна Вірменія», який очолює російський олігарх вірменського походження Самвел Карапетян, набрав 23,29 відсотка голосів. Тож ця політична сила диспонуватиме 29 місцями в парламенті. Інший блок опозиційних сил (не менш проросійський) – «Вірменія», який очолює колишній президент країни Роберт Кочарян, отримав підтримку 9,94 відсотка громадян і відповідно 12 депутатських мандатів. На четвертому місці опинилася опозиційна партія «Процвітаюча Вірменія» бізнесмена Ґаґіка Царукяна. Проте вона не дотягнула зовсім трішки до подолання виборчого бар’єру, тому залишиться за межами парламенту. А її голоси розділять партії-переможці.
Вибори у Вірменії відбувалися на тлі жорсткого протистояння з Росією і безпрецедентного пропагандистського тиску з боку Кремля. Зрештою, російські пропагандисти почали обливати Пашиняна словесним лайном ще з 2018 року, тобто відтоді, як він прийшов до влади внаслідок «оксамитової революції». Відомо, що Путін панічно, як арахнофоб Людину-павука, боїться різноманітних кольорових революцій на пострадянському просторі, завжди вважає, що їх інспірували західні спецслужби і саме для того, щоб підточити владу російського диктатора. Проте останнім часом кремлівські пропагандистські шавки, мов з ланцюга зірвалися: обзивали Пашиняна всіма можливими лайливими словами, заявляли, що він зрадив усіх, кого тільки міг, що він «нелегітимний диктатор», а головне – залякували майбутньою війною, натякаючи, що «буде, як в Україні». «А ви хочете, як в Україні?» – риторично запитували гнусаві голоси Кремля.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleА втім, і сам Путін вдавався до недвозначних натяків. Пригадуєте, як на пресконференції після параду в Москві 9 травня він закликав Вірменію «не доводити до крайнощів» і не йти шляхом України, тобто шляхом євроінтеграції. «Криза в Україні почалася після спроб приєднати країну до ЄУ. Усе це призвело потім до держперевороту, до кримської історії, до позиції південного сходу України та бойових дій. Ось до чого це все призвело. Це серйозне питання! Тому не треба доводити до крайнощів», – таку майже неприкриту погрозу висловив Путін.
Згодом кремлівському шефу підіграв і білоруський підспівувач Алєксандр Лукашенко. «Вірменам треба бути дуже обережними, щоб, не дай Боже, не повторити те, що сталося в Україні… В Україні все саме так починалося. Ви це пам’ятаєте. Щоб вони, вірмени, які щойно вийшли з однієї війни, не потрапили у скрутне становище через це. Не треба поспішати. Треба просто подумати, треба бути мудрими людьми», – застеріг він.
Очевидно, що залякуваннями й іншими риторичними фігурами Кремль не обмежився. Відомо, що до Вірменії відряджали російських політтехнологів, аби, з одного боку, розхитати політичну ситуацію в країні, з іншого – допомогти проросійським опозиційним партіям здобути перемогу на виборах. У цю справу впомповувалися мільярди рублів, щоб підкуповувати виборців, фінансувати проросійські сили і влаштовувати провокації. Розроблялася навіть операція «повітряна карусель» зі завезенням чартерними рейсами тисяч вірмен, які мешкають у Росії, на історичну батьківщину для голосування. Справа в тому, що вірменське законодавство дозволяє відкривати виборчі дільниці тільки на території країни.
Якраз напередодні виборів Кремль фактично оголосив Єревану торговельну війну. Росія запровадила заборону на ввезення квітів із Вірменії, на імпорт овочів, фруктів та ягід, припинила ветеринарну сертифікацію більшості вірменських рибних господарств. І, звісно, Кремль вдається до своєї старої перевіреної зброї – енергетичного шантажу, – погрожуючи переглянути угоди на пільгові постачання газу і нафтопродуктів. І це нівроку вдарило по наповненню державного бюджету Вірменії, який великою мірою орієнтувався на експортні надходження.
Пригадуєте, те саме відбувалося в Грузії за президентства Міхеіла Саакашвілі. Москва, покликаючись на якісь фітосанітарні норми, заборонила ввезення до Росії грузинських вин, води «Боржомі» тощо. А згодом відбулося й повномасштабне російське вторгнення до Грузії.
Схоже відбувалося і 2013 року між Росією й Україною, дарма, що президентом тоді був проросійський Віктор Янукович. Москва, на тлі потуг України підписати угоду про асоціацію з Євроунією, почала консеквентно забороняти експорт української харчової продукції – сирів, кондитерських виробів. А потім влаштувала цілковиту експортну блокаду України. Не минуло року, як відбулася окупація Криму й інвазія на Донбасі.
Чи могло б відбутися щось схоже у Вірменії? Зі свідчень джерел відомо, що Росія готувала операцію з провокування заворушень уже після оголошення результатів виборів. А вся соціологія вже кілька місяців поспіль прогнозувала впевнену перемогу Пашиняна. Отже, треба було організувати щось на кшталт «Помаранчевої революції», хай як бридко це звучить для путінського вуха. Чи радше «Помаранчевої революції навпаки».
Імовірно, пророблявся варіант і залучення російських солдатів зі 102-ї військової бази в Ґюмрі для влаштування безладів у країні. Проте, припускаю, від цього плану відмовилися як нереалістичного. По-перше, заворушення треба було влаштовувати у столиці – Єревані, а це понад сто кілометрів від Ґюмрі. По-друге, на таку справу, за підрахунками фахівців знадобилося б щонайменше 100 тисяч військовиків, а на базі, згідно з офіційною статистикою, дислокується лише три тисячі солдатів, а реально, можемо припустити, значно менше.
Можливо, саме війна в Україні, яка вимагає від Росії значних ресурсів та уваги, врятувала Вірменію від реалізації сценарію «Крим 2.0». А ще й те, що Вірменії географічно поталанило: вона не має спільного кордону з Російською Федерацією. На відміну від Грузії, України чи Казахстану.
Ще свою позитивну роль зіграв Нагірний Карабах, тобто його відсутність у порядку денному. Тридцять років Карабах (Арцах) був для Вірменії валізою без ручки, чи козою в єврейській хаті, чи поросям для безтурботної бабусі. Він страшенно заважав розвитку країни, сильно узалежнював Єреван від московської військової допомоги і не приносив жодних дивідендів, а навпаки, вимагав фінансових вливань і розбурхував і без того складну політичну ситуацію. І нарешті у вересні 2023 року Азербайджан зумів військовим шляхом відбити Карабах. Ну що ж, вірмени трохи понарікали, поплакали і продовжили жити далі. А згодом зрозуміли, що без цієї «валізи» («порося», «кози») життя таки стало кращим.
А ще Вірменії дуже допомогло те, що її досить впевнено підтримали і в Брюсселі, і у Вашингтоні. Сам Дональд Трамп побажав Ніколу Пашинянові перемоги на виборах. А держсекретар США Марко Рубіо особисто прилетів до Єревану, щоб посприяти в укладанні вірмено-американських контрактів, а також для демонстрації впевненої підтримки Білим домом чинної вірменської влади.
Також і Європейська Унія демонстративно підтримала чинний вірменський уряд у його протистоянні з Москвою. «Ми підтримуємо демократичну стійкість Вірменії, зокрема проти гібридних загроз, іноземних інформаційних маніпуляцій і втручання, а також спроб підірвати довіру до демократичних інституцій. Можу сказати вам від імені ЄУ, що ми є надійним партнером для Вірменії, і наше партнерство сильніше, ніж будь-коли», – заявив речник Єврокомісії Ануар Ель-Ануні. Причому Брюссель висловив готовність компенсувати втрати Вірменії від російської торговельної війни, а також приймати в себе вірменські товари.
Тож можна стверджувати, що за останні дев’ять місяців Москва зазнала вже третьої поспіль украй болісної електоральної поразки: у Молдові, Угорщині та Вірменії. У всіх трьох країнах Кремль робив високі ставки на тамтешні проросійські сили, вливав масу грошей, відряджав своїх фахівців з чорного піару та інших політтехнологів, але все виявилося даремно. Один раз – це ще виняток, два – може бути випадковість, але три – уже схоже на тенденцію.