Ви можете уявити зустріч виборців з кандидатом в президенти України, яка починається такими словами: «Дорогі Брати і Сестри, Українці, Шанована Громадо, Парафіяни, Селяни, Товариші і нарешті просто Гражданє (залежно від того, про яку частину України йде мова). Як ви працюєте? А точніше, чому ви нічого не робите? Такої низької продуктивності праці вже немає ніде, хіба що десь в екваторіальній Африці й на Гаїті. Де хоча б елементарна техніка безпеки, елементарна технологічна дисципліна? Чому те, що ви робите власноруч, виглядає так потворно? Як можна пити просто на робочому місці? Нічого дивного, що таку неякісну продукцію ніхто й ніде не хоче купувати, навіть росіяни, не кажучи вже про власний народ. Планова економіка з гарантованим держзамовленням, коли ви знали, що весь мотлох, який ви сяк-так скрутили, все одно куплять, а вам виплатять зарплату – здохла. На дворі капіталізм і конкуренція. У споживачів тепер є вибір. За свої гроші він хоче найкраще за найменшу ціну. На світовому ринку ваш улюблений мето
Але в яких умовах? Подивіться, як виглядає ваше оточення, місце вашої праці. Навкруги не прибрано, сміття, бруд, ями. Чому ніхто не миє рук? Заради показухи вилизали фасад, наставили пам’ятників, перейменували вулицю і все, там далі може і трава не рости? Скільки можна святкувати? Ці безкінечні національні, державні, партійні, релігійні, професійні й просто місцевого розливу вихідні, як то дні міста, села і нашого краю, не кажучи вже про карантини, сезони відпусток і канікул. Подивіться, як день і ніч молотять наші брати по розуму, наприклад, у Китаї. Нічого дивного, що на вишитій сорочці внизу написано made in China. Так, китайці скуповують відомі західні бренди і переймають прогресивний досвід. І ви хочете новітню техніку, бо на цих станках ваш прадід ще за Першої світової точив гільзи для снарядів? А ви можете освоїти сучасну техніку? Коли ви востаннє тримали у руках креслення? Коли ви читали щось більше, ніж газету з телепрограмою? Всі ці державні контори, де народ цілими днями папери пересуває з одно кінця столу в інший, чи підприємства, де гайку крутять в один бік. Чому ніхто не прийшов, коли була технічна виставка, просто подивитись, як це зроблено? Там люди розказували, давали покористуватися. Вам краще телевізор дивитись? Нічого дивного, що кращі з кращих давно втекли за кордон і цілком легально працюють в Італії, Іспанії і Португалії. Таланти влаштувалися у Штатах або з перемінним успіхом пробують розкрутити щось тут. Ви середня маса, друга ліга, яку субсидує держава, і нічого кращого не заслуговуєте. Хочете краще жити – потрібно багато працювати і вчитись кожного дня, важко і наполегливо, і тоді з’явиться якийсь шанс освоїти нові технології, випускати конкурентноздатну продукцію і отримувати якісь нормальні гроші. А хто не хоче – прошу дуже, на вихід, ми нікого не тримаємо силою. Біржа чекає. Скорочення не за горами. На ваше місце, замість сотні нероб і нездар, поставимо один станок – і все».
Уявили? Звичайно, що ні. Кандидат у президенти намалює ще чорнішу картину – розруха, біда, занепад, все пропало. Ще страшніше критикуватиме… ні, не працівника, не народ, а виключно керівництво і владу. Особливо ту, що зараз на тому верху, куди він хоче залізти. Ось, де корінь зла! Потрібно тільки, так, вибрати його, її. Тому його завдання – будь-якою ціною сподобатися нам, тобто народу, якому він розкаже про безкрайні простори неораної землі, міфічну працьовитість наших пращурів, якісь історичні наукові традиції. Тому він і обіцятиме будь-що – від проривів і зниження податків до інвестиційного раю для промисловців. Ну, а народу по-простому: звичайно, виплати пільг, пенсій пенсіонерам і просто грошей вагітним, стипендії студентам, учням побільше канікул, ніяких субот, яка там навчальна програма, літом доженете, а це – після виборів, менші ціни і так далі – від мовного статусу до повернення історичних назв.
Він чи вона, в принципі, не може собі дозволити сказати всю правду, розділити провину на всіх, навіть, якщо знають реальний стан речей. Є й такі. Насправді їй чи йому до лампочки, як ми живемо, як жили і як будемо жити. Він чи вона, давно живуть у віртуальній реальності, це тоді коли їхню працю, весь цей загадковий процес діяльності можна побачити тільки на телебаченні, коли вони словесно розпинаються на ток-шоу. Інших же результатів ніяк не видно. І ніхто з нас не знає, скільки власне коштує така їхня ударна праця, а фактично казкове існування. Тобто зарплата мільйон-два гривень, реальна легальна армія помічників, консультантів, сотня замів, флот службових автомобілів, державне житло, відрядження, лікування, зокрема за кордоном. Нелегальна армія охоронців, піар-менеджерів, журналістів, косметологів, модельєрів, особистих лікарів, коханців, футболістів, співаків і танцюристів.
Щоб продовжити цю віртуальну реальність вони готові ні, не зовсім брехати, а говорити те, що від них хочуть почути маси виборців: ви у нас найкращі, все зло там – вони зверху гади. Виберіть нас, ми все змінимо. І, можливо, тому деколи здається, що варто вимкнути телевізор, Інтернет, не читати газет – і все стане на свої місця.
Ні президент, ні прем’єр, ні уряд (про їхню компетентність і працездатність мова не йде), навіть ідеальна влада не може за нас виконувати всі функції – від міністра до директора школи і звичайного двірника. У нас було три президенти, незабаром буде четвертий і…
Директору підприємства, менеджеру все одно подобається він працівникам чи ні. Його мають поважати і боятись. Він може дати премію або вигнати з роботи. Його завдання давати результат, підприємство має працювати і процвітати, тоді все всім буде добре, лагідно, сито і тепло, всім без винятку. Альтернатива – банкрутство. Політик у нас не менеджер, його завдання – сподобатися вже і зараз, а не забезпечити результату для всіх. Заклик «всі до роботи!» - це розкіш. Народ хоче чуда вже і зараз.