Кейс Ван Райвен – амстердамець, який одного разу приїхав до Львова і не зміг залишитись байдужим до його історії, архітектури та буденності. Він став співавтором книги «Львів - місто парадоксів».
Разом з тим, Кейс Ван Райвен – містопланувальник, який впродовж тридцяти років займається питаннями розвитку великих міських просторів Амстердама, і, одночасно, є автором книг про міське планування.
Маючи викладацький досвід та практичний досвід роботи з проектами, спрямованими на креативний розвиток нецентральних районів, цього разу Кейс Ван Райвен приїхав до Львова, щоб взяти участь у міжнародній літній архітектурній школі «Новий Львів», яка відбувалась 22–30 серпня у Центрі міської історії.
Кейсе, Ви уже багато разів бували у Львові, більше того, Ви є співавтором книги «Львів - місто парадоксів». А коли вперше Львів з’явився на Вашій ментальній мапі?
Це була великою мірою випадковість. Вперше я відвідав Львів у жовтні 2012 року разом зі своїми друзями – архітекторами та урбаністами. Один з них раніше консультував фахівців з велосипедної інфраструктури в Україні. Відтак познайомився з львів’янами, які й розповіли йому про це місто. А далі усі ми по-справжньому захопилися Львовом.
Приїхавши сюди, були вражені тим, що побачили: Львів виявився європейським містом, багатим на архітектуру та історію. Серед іншого, під час першого візиту у нас була запланована зустріч з директоркою Центру міської історії Софією Дяк. Вона, як завжди, була дуже заклопотаною, мала багато справ, проте присвятила нам достатньо часу, щоб розповісти про історію міста. Після двох годин розмови ми нарешті усвідомили весь драматизм, про який раніше навіть не здогадувались.
Також нас захопило те, що значна частина урбаністичної канви та архітектурних об’єктів залишилася неушкодженими, адже Львів не бомбардували під час ІІ Світової війни, як це сталось з більшістю інших міст. Звичайно, не обійшлось і без втрат: зокрема, синагоги стерті як з міського ландшафту, так і з міської історії. Однак в цілому місто має дуже багату спадщину.
Тож я та фотограф Дольф Кеслер вирішили, що обов’язково мусимо щось зробити з тими знаннями, які здобули, з тим досвідом, враженнями, які отримали в місті. На той момент, однак, ми ще не знали, що саме з цього може вийти. Думка про книгу виникла вже згодом. На неї нас наштовхнуло те, що на полицях книжкових магазинів у Львові можна знайти безліч путівників, фотоальбомів з романтичними зображеннями, історичних розвідок, а водночас тут немає жодної книги про Львів сучасний. Проте, окрім історії, мені також було цікаво дізнатись про те, як місто розвивається зараз, які його перспективи.
Почали з формування загальної концепції книги: досліджували мапи, читали багато про історію міста, спілкувалися з місцевими мешканцями. Загалом за час роботи над книгою ми відвідали Львів близько шести разів, щоразу проводячи тут в середньому по десять днів.
Відтак уже минулого року, закінчивши книгу, ми провели кілька презентацій у Львові. Нам сподобалося те, що книга спровокувала гарячу, помітну дискусію. У дивний спосіб деякі люди, особливо старшого покоління, не впізнавали себе не сторінках цієї книги: «Це не те, як ми бачимо Львів!» Напевно, це через те, що Львів для них – це переважно спадщина. А натомість молодь мала іншу думку: «Нарешті наше місто побачили у його буденності, таким, яким воно є». Нам залишалося тільки відкинутись у кріслах та стежити за дискусією, яка відбувалась поміж самими львів’янами. Це те, що мені найбільше сподобалось у нашій пригоді з книгою. Також я сподіваюсь, що ця книга зможе зробити свій вклад у сприйняття історії і у розуміння того, що історія може означати для розвитку міста та як вона може бути корисною у розмові про майбутнє. Це, зрештою, і було моєю мотивацією до створення книги. У цьому ж контексті я покладаю великі надії також і на школу «Новий Львів».
Традиційно Львів ототожнюється з його центральною частиною. Так само часто він і репрезентується у літературі. Проте, якщо говорити про реальні процеси трансформації міста, як би Ви оцінили динаміку зміни простору центру та їх співвідношення зі змінами у інших районах?
Я переконаний, що простір формується самими людьми, а відтак лише від них і залежать трансформації. Проте, якщо ви маєте справу з культурною спадщиною, є досить чіткі межі того, що ви можете зробити. Це стосується пам’яток ЮНЕСКО, а також перепрограмування історичної канви міста. Тут слід грати за чітко визначеними правилами.
Водночас коли я говорю про Львів, я говорю не лише про туристичну центральну частину, яку ви можете побачити майже у кожному місті світу. Звісно, Львів ще не є міжнародним туристичним центром, але, я впевнений, він скоро таким стане. Зростання туристичних потоків неодмінно супроводжується невідворотнім процесом комерціалізації та споживацького ставлення до архітектурної спадщини. Мені це не є близьким, я цього не люблю, але те, що відбувається – вигідно для економіки, тому з цієї точки зору я вважаю, що це добре. Проте, звісно, є і дуже негативні наслідки. Наприклад, те, що люди, які проживають у центрі, змушені його залишати через підвищення вартості життя.
Коли я дивлюсь на Львів, то, звісно, бачу не тільки спадщину центральної частини міста, але також і спадщину періоду Габсбургів, наприклад, польську міжвоєнну архітектуру тощо. Те, яким чином це все поєднане у Львові, просто вражає! Не менш цікавими для мене також є території, які були освоєні у повоєнний період, (наприклад, Сихів, який є справді добре спланованим). Така забудова є близькою для мене, оскільки я походжу із соціал-демократичного суспільства. Загалом Львів мені часто нагадує Амстердам. Звісно, голландські райони цього ж періоду дещо інші, бо вони не були настільки централізовано спроектованими. Містопланування ж у радянський період було частиною ідеології і системи, яка працювали згори-вниз, і це можна прочитати навіть у архітектурі. Проте це абсолютно нормально, це також культурна спадщина України. І я вважаю, що такі райони варті того, щоб їх відвідувати у Львові. Загалом Львів є значно багатшим, ніж думають самі львів’яни, і потрібно дуже уважно ставитись до усієї спадщини.
Які, на Ваш погляд, головні причини того, що ми, львів’яни, часто не достатньо уваги приділяємо іншим частинам міста? Чи справа лише у економічній площині?
Звичайно, економічна сторона є важливою. Варто більше уваги звертати на нецентральні частини Львова, проте ви можете використати ваші гроші лише один раз. До чого я веду? Зрозуміло, у міста є деякі пріоритети, одним з них, звісно, є підтримування у належному стані центру міста. Це дозволяє заробити гроші, щоб витратити їх потім на інші частини міста.
Водночас я вважаю, що відсутність зацікавлення іншими районами, грубо кажучи, є сферою відповідальності не лише держави чи уряду, але також і громадянського суспільства. Хочу нагадати містянам – ви також є власниками міста, ви повинні інвестувати себе у нього!
Розвиток міста - це не лише справа інституцій. Звичайно, у Львові сьогодні живуть люди, яких 70 років радянської історії привчили до того, що держава піклується (і приймає рішення!) абсолютно про все у суспільстві. Має минути час, аби такий стан справ змінився. Ситуація із спадщиною різних періодів залежить не лише від економічних факторів. Ставлення самих львів’ян, усвідомлення спільної відповідальності - це те, що впливає на абсолютно усі процеси в місті. У книзі «Львів – місто парадоксів» один із заголовків до есе звучить як «Спадщина без пам’яті». Фактично, те, що сьогодні є у Львові, - це лише візуальна спадщина. Пам’ять людей – відносно коротка.
Дуже багато сенсів, які могла б відображати наявна сьогодні у цьому місті спадщина, втрачено або призабуто. Адже відомо, що після війни населення міста майже повністю змінилося. З мультикультурного Львів став моноетнічним. Нові мешканці прибули з околиць міста та сіл, натомість колишні містяни були вбиті, переселені у нову Польщу чи Німеччину, чи заслані до таборів ГУЛАГу.
Це ті причини, через які немає достатньої уваги до різноманітної спадщини. Адже немає тих, хто пам’ятає. Однак мені здається, це змінюється. Як приклад можемо назвати літню школу «Новий Львів», яка працює над темою «іншої» спадщини, і я дуже радий з цього приводу.
Закликаю львів’ян цінувати власну історію, цінувати весь спадок, який ви маєте. Знаю, що це не просто зробити одразу, проте все починається з окремих хороших прикладів. На жаль, зараз, ідучи вулицями міста, можна побачити усі види неправильного розуміння чи нерозуміння, чи не бажання усвідомити те, що є справжньою цінністю львівських вулиць. Бо важливими є не лише окремі архітектурні об’єкти, а і міський простір в цілому.
Наприклад, парки для мене є частиною культурної спадщини і важливим капіталом Львова. Все це у комплексі допомагає привабити не тільки туристів, а й інвесторів. Коли інвестор приїде і побачить, наскільки Львів є багатим містом, зеленим містом, містом з багатьма культурними благами, він неодмінно захоче залишитись надовше, чи, можливо, навіть оселитись тут зі своєю родиною. І такі частини міста як, наприклад, Новий Львів, на мою думку, є абсолютно відповідними для цього.
У розмові Ви згадали про Амстердам. Справді, ці два міста мають багато схожих рис. Якщо ж подивитись на розвиток архітектури, то сучасна школа Амстердаму майже співпадає з періодом функціоналізму у Львові, коли і був закладений Новий Львів. Амстердамська школа досі продовжує розвиватись, натомість функціоналізм не мав такого сильного впливу на розвиток архітектури Львова. Як можна співставити ці періоди у архітектурі для обох міст?
Насправді ситуація із Амстердамом є досить специфічною. До прикладу, якщо порівнювати його з Роттердамом, то в останньому ви можете знайти значно більше функціоналізму та модернізму. У 1930-их роках в Амстердамі тривала дуже гостра дискусія між істориками та архітекторами. Модерністські споруди було дозволено будувати лише захованими всередині кварталів. Амстердамська школа була справді сильним рухом у той період.
Багата на деталі, вона суттєво відрізнялась від архітектури модернізму. Амстердам завжди був містом, захищеним архітектурою та каналами, а його мешканці завжди бурхливо реагували на щось нове. Я часто кажу, що спадщина для міста одночасно має і переваги, і недоліки.
Це яскраво проявляється на прикладі Амстердаму, де постійно існує дискусія про те, чи нове вписуєтеся у ландшафт міста, а демонтаж старих будівель викликає сильний опір. І це все через те, що амстердамці дуже пишаються своєю історією. У Львові, до речі, так само...
У проектах споруд, які сьогодні реалізують у Львові, архітектори часто цитують історичні стилі, проте функціоналізм, майже завжди залишається поза дискурсом. З чим це, на Вашу думку, пов’язано?
Мені важко сказати, але, ймовірно, тут визначальними є політичні та ідеологічні причини. Можливо, тому, що з Польщею були не надто хороші стосунки у міжвоєнний період. А функціоналізм у Львові - це спадщина таки польська. Хтозна, може, українцям неприємно було визнавати щось чуже достойним уваги. З іншого боку, причиною може бути більша прихильність до інших історичних періодів і, відповідно, архітектури того часу.
Проте це стосується не лише політики та ідеології, це питання радикальних нових змін і поглядів на світ. Це питання того, наскільки ви готові до змін взагалі, наскільки ви здатні їх заакуцептувати. Це часто є важким завданням, і мені здається, що львів’яни, особливо старше покоління, є переважно опірними до змін. Проте вже по-іншому виглядає молоде покоління, яке відкрите і готове ці зміни ініціювати. Я на це покладаю великі надії.
Увага студентів та викладачів школи «Новий Львів» впродовж дев’яти днів, власне, і концентрується на архітектурі львівського модернізму?
Школа стосується не лише архітектури модернізму, представленої на Новому Львові, але також і самого Нового Львова як частини міста. Справді, у деяких частинах цього району присутня забудова функціоналізму, багато людей живе у повоєнних модерністських багатоповерхових будинках, проте ми повинні дивитись на цей район як на цілісність, на те, як він розташований у структурі Львова і також на його сукупну культурну спадщину, не тільки архітектурну.
Говорячи про Новий Львів, ми повинні відкривати значно ширшу перспективу, на мій погляд. Звичайно, архітектура модернізму є ключовим аспектом школи, оскільки вона часто недооцінена і самими мешканцями. Те, що вони роблять зі своїми будинками – часом у це не можна повірити і цього не можна зрозуміти – виходить далеко за межі цінностей, які мала б сповідувати така архітектура. Проте, якщо показати людям хороші приклади того, як такий район можна покращити, ви матимете значно більше можливостей і передумов для його успішного розвитку.
Розкажіть, будь ласка, про формат та цілі архітектурної школи.
Школа організована у вигляді кількох лабораторій. Зокрема я працюю у лабораторії, яка займається питаннями спадщини. І хоча я – містопланувальник, але і для містопланування це питання є дуже важливими, оскільки об’єкти архітектурної спадщини можуть бути ефективним інструментом для розвитку територій. З перспективи кожної лабораторії ми прагнемо спровокувати спільну дискусію про те, чим є район Новий Львів, яка його цінність, яку роль він відіграє для міста зараз та яке значення може мати у майбутньому.
Мені здається, що обраний формат школи сприяє тому, що студенти справді мають можливість проявити себе, обмінятись досвідом і отримати знання. Більшість учасників тут буде лише тиждень. Що можна зробити за цей час?
На сьогодні ми уже провели багато «мозкових штурмів», щоб зрозуміти, як ми можемо зробити цю школу справді ефективною, якими можуть бути результати, як нашу ініціативу зможе перехопити локальна спільнота, як головний архітектор згодом зможе використати цей матеріал, як мер та інші зацікавлені сторони можуть надихнутись результатами.
І я дуже сподіваюсь, що за цей короткий період ми зможемо спродукувати щось таке, що в першу чергу буде корисним для локальної спільноти, показавши їй можливості розвитку району – на мій погляд, це і є основним нашим завданням.
Кейсе, як би Ви сформулювали головне, що хотіли донести до учасників школи?
Моє головне повідомлення складається з двох. По-перше, учасники повинні впоратись з власними амбіціями та очікуваннями. По-друге, головним є натхнення. І собі я також ставлю це за мету – знайти спосіб, щоб надихнути студентів, спільноту Нового Львова та інші зацікавлені сторони.