Передвиборча кампанія Петра Порошенка базувалася й будувалася на трьох програмних стовпах: «Армія! Мова! Віра!». Зовсім невипадково пріоритетного значення президентські політтехнологи надали саме армії. Оскільки глава держави – це не просто найвища посадова особа та гарант Конституції, а ще й Верховний головнокомандувач Збройних сил України. В умовах де-факто війни, що триває п’ятий рік, це повноваження набуває недекларативної ваги.
Верховний VS шоумен
Акцент на армії зроблено ще й тому, що нині це один з найавторитетніших у суспільстві державних інститутів, який поважають значно більше, ніж парламент, чиновників, партії, суди, уряд, прокуратуру і президента. Без перебільшення, армія була і є гарантом суверенітету України, стримуючи та відбиваючи російську агресію. Звідси ще один агітаційний меседж кампанії Порошенка: «Армія боронить нашу землю, мова боронить наше серце, віра боронить нашу душу».
Напередодні першого туру виборів з подачі Міністерства у справах ветеранів, котре очолює близька соратниця президента Ірина Фріз, з’явилися ролики та білборди з військовиками, корті промовляли до громадян: «Голосуйте! Ми прикриємо!». Напевно, жоден з кандидатів на посаду президента не відпрацьовував тему армії так активно, як Порошенко, котрий за свою каденцію перетворився з «голуба» на «яструба». Природно, він сподівався, що це відіграє важливу роль на виборах і мобілізує його потенційних прихильників.
Але результат по країні виявився далеко не таким оптимістичним. Верховного головнокомандувача в першому турі з відчутним відривом випередив шоумен Володимир Зеленський, який на початку російського вторгнення в Україні жартував про пересування кордону, а досягнення миру вбачає через домовленості з Москвою «десь посередині». 30,24% електорального врожаю Зеленського – це, може, й не надто приємний для пасіонаріїв і патріотів показник, однак цілком прогнозована соціологами тенденція на тлі суспільного запиту на «нові обличчя», втоми від «старих» політиків і гучних корупційних скандалів. Тут ідеться про голосування в цілому по країні, яка загалом живе спокійним, мирним життям і майже забула про те, що йде війна, від якої багато хто чомусь утомився. При тому, що безпосередньо на захист держави з 2014 року стало менше ніж 1% населення.
Однак не менш цікавими є цифри голосування в районі проведення Операції об’єднаних сил. Там для службовців різних формувань створили умови, аби вони могли реалізувати своє право на волевиявлення. Бійців організовано підвозили (деяких прямо з позицій) на спеціальні дільниці. Здавалося, у такій консервативній та ієрархізованій структурі, як армія, результати виборів мали би бути передбачуваними. Мовляв, як солдатам накаже командування, так і проголосують – за владу. Благо, досвід роботи з особовим складом є, та й публічна позиція начальника Генерального штабу ЗСУ відома.
Утім підсумки голосування на спецдільницях на Донбасі здивували багатьох. Із невеликим відривом на кількасот голосів лідирує Порошенко (12836), далі – Зеленський (12423). Близько півтори тисячі бюлетенів визнані недійсними. Далі за списком Анатолій Гриценко, Юлія Тимошенко, Ігор Смешко, Руслан Кошулинський, Олег Ляшко, Юрій Бойко й Олександр Вілкул. А от у навчальному центрі ЗСУ у Старичах на Львівщині переміг Зеленський: у нього 902 голоси проти 597 в Порошенка.
Відносна перевага чинного президента серед військовослужбовців – не дуже втішний результат для Верховного, проте загалом позитивний для країни як свідчення її демократичності. Вибори, за оцінками спостерігачів громадянської мережі «Опора», були вільними й конкурентними. Хоча це вже й не така велика розрада для тих, хто пройшов війну та сподівався, що бійці на передовій більш відповідально поставляться до свого голосування. Волонтери, які допомагають армії, порівняли це з розстрілом у спину. Чинні військовослужбовці, шоковані високим відсотком підтримки Зеленського, в серцях обіцяють розірвати контракт, бо не хочуть служити під його орудою.
Між «Кіборгами» і «Сватами»
Ці емоції можна зрозуміти. Проте так само варто проаналізувати причини того, чому Порошенко, який доклав багато зусиль для відродження армії, здобув такий результат на виборах. По-перше, однією з причин відносного успіху Зеленського називають те, що нині в армії служить чимало безідейних «заробітчан». Вони не настільки патріотичні й умотивовані, як добровольці та мобілізовані в перші хвилі. По суті, «заробітчани» – це ті самі обивателі з цивільного життя, котрі «по приколу» та з ненависті до влади голосують за фронтмена «Кварталу 95». Їхній лейтмотив: гірше не буде, бо гірше вже нікуди.
По-друге, багатьом військовикам, м’яко кажучи, не до вподоби кадрова політика Порошенка, який розставляє на посади віддані кадри, очікуючи на повну лояльність від них. Високих чинів, до яких є претензії, переважно «карають» переведенням на інші посади або взагалі не чіпають, ще й нагороджують орденами і званнями.
«Насправді, протестні настрої в армії були широко розповсюджені, жодної несподіванки тут немає, просто всі п’ять років пропаганда стверджувала, що все добре, а будь-яку критику жорстко придушували як підступи «зрадофілів», тому протестні настрої люди висловили при голосуванні, – зазначає головний редактор сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов. – Окремо не можна не згадати результат Бойка і Вілкула – в зоні ООС, по суті, можна два батальйони укомплектувати із військовослужбовців – прибічників миру та зближення з РФ. Голосують усвідомлено, адже могли і не брати бюлетень, але, перебуваючи на фронті, вирішили висловити громадянську позицію. З одного боку – демократія, а з іншого – величезний провал кадрової роботи у військах».
По-третє, армійці, мабуть, як ніхто бачать стан Збройних сил ізсередини. Наскільки вони укомплектовані, забезпечені й озброєні. За останні роки в секторі безпеки й оборони зроблено чимало. На його потреби виділяють понад 5% ВВП (із них власне на армію 2,5%): збільшують зарплати, будують житло, передають відновлену і нову техніку. Для звичайних людей оборонний бюджет – це астрономічні суми (майже 212 млрд грн), проте їх не вистачає на покриття всіх потреб. І саме тому люди у формі так гостро сприймають зловживання можновладців. Напівконтрабандне ввезення волонтерами бронежилетів у 2014-му – не одне й те саме, що ймовірні корупційні схеми в «Укроборонпромі», до яких нібито причетне близьке оточення президента. Того президента, який обіцяв «рубати руки» тим, хто краде в армії. Це був ще один аргумент проти Порошенка, що зовсім не означає проти України.
Результати голосування військовослужбовців у тилу й на фронті є певним (та не повним) віддзеркаленням суспільних настроїв. Фраза про те, що армія – це зріз суспільства, вже стала банальною, хоча від того не втратила своєї актуальності. Мотиви волевиявлення армійців у першому турі можна сприйняти і прийняти, та й обирати було з кого. У другому раунді перед ними, як і перед країною загалом, постає складніший вибір, зокрема і Верховного головнокомандувача.
Це дилема про два різновиди зла – про відомого Порошенка з усіма його мінусами й абсолютно невідомого Зеленського, який каже, що треба просто перестати стріляти і був готовий говорити з Путіним. Хай там яким буде цей вибір («обдуманий» чи «по приколу»), за нього доведеться відповідати. І про це варто добре пам’ятати, опускаючи бюлетень у скриньку.