Вибори до Європейського парламенту відбулися, всі голоси підраховано, мандати розподілено поміж партій. І тепер українці можуть зітхнути дещо з полегшенням. «А чого українці взагалі мають перейматися виборами до парламенту в Страсбурзі?» – багато хто може запитати. А ще заявити, мовляв: «Де ми, а де Європейська Унія», «Там нас не чекають», «У нас свій шлях».
То що, дивитися на формування керівних органів Євроунії крізь пальці? У жодному разі – можу вас запевнити. Перед тим, як наводити аргументи, подам читачам таку цитату: «Я продовжую вважати, що санкції (проти Росії, – ZAXID.NET) не потрібні. Питання їх зняття об'єднує всіх порядних людей». Автором цієї заяви є Матео Сальвіні – віце-прем’єр і міністр внутрішніх справ Італії. А ще він є лідером правопопулістської партії «Ліга», яка входить до блоку «Європи націй і свободи» (Europe of Nations and Freedom – ENF) на виборах до Європарламенту.
Матео Сальвіні
Сальвіні віддавна відстоює тезу про те, що санкції «завдають шкоди Європі і нічого не вирішують». «Якщо інструмент не працює, його прибирають», – стверджував італійський політик й обіцяв це зробити, щойно потрапить у керівництво Європейською Унією.
Окрім «Ліги» до ENF входить французьке «Національне об'єднання» (колишній «Національний фронт»). Процитуємо його лідерку Марін Ле Пен: «У нас немає причин для того, щоб перебувати в стані ворожнечі з Росією. Ми сподіваємося, що настане нормалізація (у відносинах, – ZAXID.NET) європейських країн і Росії, тому що це явно в інтересах європейських країн і, я думаю, в інтересах Росії».
Марін Ле Пен
Ще одним важливим учасником ENF є німецька ксенофобська партія «Альтернатива для Німеччини». Один з її лідерів – Вальдемар Ґердт, його позиція щодо антиросійських санкцій мало чим відрізняється від позицій уже згаданих політиків. «Антиросійські санкції – деструктивний захід, і це прописано в нашій партійній програмі. Політики іноді говорять, що це дипломатичний метод, але насправді мова йде про провал дипломатії. Санкції не принесли нікому нічого позитивного. Ні українському, ні російському, ні німецькому народам. З моменту запровадження санкцій Німеччина втратила понад 100 млрд євро і більш як 600 тис. робочих місць опинилися під загрозою», – стверджує Ґердт. Як вже довели авторитетні німецькі економічні аналітики, слова Ґердта про німецькі втрати є відвертою брехнею. Про те, що санкції не принесли нічого корисного українцям, то тут і коментувати нічого.
Вальдемар Ґердт
Ще до ENF входять такі одіозні ультраправі політичні сили, як Австрійська партія свободи, її нідерландська посестра зі схожою назвою – просто Партія Свободи, бельгійська партія «Фламандський інтерес», польська партія «Конгрес нових правих», угорський Jobbik тощо.
Для всіх них теза про зближення з Москвою входить, так би мовити, до обов’язкової політичної програми. Вони укладали угоди про партнерство з урядовою російською партією «Єдина Росія». Багато їхніх членів їздило до Криму (нелегальними, з погляду українського законодавства, шляхами), аби допомогти легалізувати анексію півострова Москвою.
Проте любов названих партій до Росії основана не на голому почутті, точніше не тільки на ньому. З кожним днем з’являється чимраз більше незаперечних фактів, що вони отримували фінансування від Кремля.
Наприклад, у лютому цього року журналісти італійського видання L'Espresso у своєму матеріалі повідомили, що 2018 року Сальвіні намагався отримати у пов’язаних з Кремлем юридичних осіб кілька мільйонів євро. Гроші були призначені для фінансування його правопопулістської партії напередодні виборів до Європарламенту.
Ще раніше спалилася партія Марін Ле Пен. Коли з’явилася інформація, що «Чесько-Російський банк» (власник – росіянин Роман Попов) виділив на проведення виборчої кампанії «Національного фронту» кредит на суму дев’ять мільйонів євро.
Аналогічний скандал спалахнув наприкінці минулого року і з «Альтернативою для Німеччини». З’ясувалося, що партія отримувала незаконне фінансування від швейцарських фірм. А ретельні журналісти виявили в цих «швейцарців» російські вуха.
Можна багато говорити й про любов з розрахунку між угорським Jobbik’ом і Кремлем, та іншими праворадикальними партіями, але не будемо надмірно влазити в ці деталі, адже загальна картина й так зрозуміла.
Так-от, Матео Сальвіні мав амбітний план зробити ENF найпотужнішою фракцією в Європейському парламенті. І ще відносно недавно він мав усі соціологічні підстави, аби так стверджувати. На тлі міґраційної кризи, Brexit’у та інших європейських негараздів опитування громадської думки у країнах-членах ЄУ демонстрували стрімке зростання популярності ультраправих, правопопулістських і євроскептичних партій.
Їхній успіх на виборах до Європарламенту призвів би не лише до ймовірного скасування антиросійських санкцій. Під екзистенційну загрозу був би поставлений європейський проект загалом. Адже всі ці партії є виразними євроскептиками, котрі сплять і бачать тотальний Exit з ЄУ.
На щастя, популярність ультраправих спала так само стрімко, як і зросла. ENF за результатами виборів провела до Європарламенту лише 58 депутатів. Щоправда, це буде не єдина фракція, яка об’єднала євроскептиків. Загалом же депутатів з таким настроєм приблизно півтори сотні. Однак їхній євроскептицизм різний, у більшої частини – помірний.
Тобто маємо Європарламент, у якому приблизно три чверті із 751 місця зайняли євроентузіасти і тільки чверть – євроскептики. Розглянемо детальніше.
Найбільше місць – 179 – отримала Європейська народна партія (European People's Party – EPP), куди входить, зокрема, Християнсько-демократичний союз Анґели Меркель. На другому місці Прогресивний альянс соціалістів і демократів (Progressive Alliance of Socialists and Democrats – S&D) – 153 місця. Третім йде Альянс лібералів і демократів для Європи (Alliance of Liberals and Democrats for Europe ALDE&R) зі 105 мандатами. Четверту позицію здобули «зелені», а точніше – Група зелених/Європейський вільний альянс (Greens/European Free Alliance – Greens/EFA) – 69 місць.
Всі названі вище партії належать до євроентузіастів. Простою математичною дією не складно встановити, що сумарна їхня кількість – 505. Тому євроскептики, яких ми перелічимо далі, не зможуть ні задавати тон у Страсбурзі, ні навіть блокувати роботу Європарламенту, хоча можуть її сповільнювати.
Отож щодо євроскептиків (праві і ліві, радикальні і помірковані), то це: Група європейських консерваторів і реформістів (European Conservatives and Reformists – ECR) – 63; Група Європи націй і свободи (Europe of Nations and Freedom – ENF) – 58; Європа свободи і прямої демократії (Europe of Freedom and Direct Democracy – EFDD) – 54; Конфедеративна група Європейських об'єднаних лівих і Нордичних зелених лівих (Confederal Group of the European United Left – Nordic Green Lef – GUE/NGL) – 38. І ще залишилося восьмеро євродепутатів, котрі не забажали (поки що) долучитися до жодної з фракцій.
Якщо порівнювати зі складом парламенту попередньої каденції, то потрібно сказати, що найбільших втрат зазнали дві великі партії. Європейська народна партія здобула на 42 місця менше, ніж на виборах 2014 року. Соціал-демократи втратили 33 багнети.
Найсуттєвішими ж здобутками можуть похвалитися «зелені» й ліберали. Наприклад, у Німеччині, яка має найбільшу квоту в Європарламенті (96 депутатів), «зелені» зі своїми 20% посіли досі неймовірне друге місце після блоку ХДС/ХСС, випередивши Соціал-демократичну партію Німеччини. Загалом же фракція «Зелені – Європейський вільний альянс» здобула на 51 мандат більше, ніж п’ять років тому. А фракція «Альянс лібералів і демократів за Європу», до якої увійшла партія французького президента Емманюеля Макрона «Республіка на марші», покращила свій попередній результат на 37 мандатів.
У новому Європарламенті незабаром почнуться вибори керівних органів. Варто зазначити, що з виборів 2014 року кожна партія ще на передвиборчому етапі висуває свого кандидата у президенти Європейської комісії. Найбільше право на це місце має та партія, яка сформує найбільшу фракцію. У конкретному випадку це все та ж EPP. Її кандидат на зазначену посаду – баварець Манфред Вебер (Manfred Weber).
І це дуже добре, зокрема, й для України. Для такого твердження є багато підстав. Передовсім Вебер ще у квітні пообіцяв, що спробує заблокувати будівництво російського газогону «Північний потік-2», якщо його буде обрано президентом Єврокомісії.
«Я противник цього проекту. Він не відповідає інтересам Європейської Унії, оскільки збільшує її залежність від російської сировини. А ми потребуємо більшої незалежності від російського газу. Якщо я очолю Європейську комісію, то вживу всіх важелів, щоб заблокувати “Північний потік-2”», – зазначив німецький політик в інтерв’ю виданню Polska The Times.
По-друге, Вебер чітко дотримується політики жорстких санкцій щодо Росії і підвищення опірності Євроунії до впливів Кремля. «Я не маю жодних сумнівів, що Росія хоче дестабілізувати європейську єдність. Росіяни вже це зробили в брекситовій кампанії, ми маємо докази цього. Вони вдаються до всіх можливих засобів. Вони теж відповідальні за ситуацію в Україні. Росія діє агресивно, а тому Європа повинна бути згуртована й реагувати на загрози спільно. Європа повинна бути готовою до запровадження чергових санкцій, якщо вони будуть потрібні. Треба дати чіткий сигнал, що поведінка Росії є для нас неприйнятною», – наголосив Манфред Вебер.
По-третє, під час Мюнхенської конференції з безпеки Вебер запропонував залучити Україну до спільної європейської системи ПРО. «Якби ми, німці, французи, запропонували друзям у Польщі, Латвії і також Україні – лише уявіть: ми б створили разом систему протиракетної оборони для Євроунії», – такі його слова пролунали на виступі в Мюнхені.
Так що триматимемо кулаки за обрання Манфреда Вебера президентом Єврокомісії. Тим паче, що його шанси доволі високі.
Ще кращим для нас є топ-кандидат на президента Європейської Ради. Існує велика ймовірність, що наступником Дональда Туска на цій посаді стане екс-президентка Литви Даля Ґрібаускайте – великий друг України й нічний жах Кремля.
Що ж до коаліції більшості в Європарламенті, то тепер, з огляду на електоральні втрати, «народники» вкупі зі соціал-демократами вже не зможуть її сформувати лише удвох. Доведеться запросити ще одну партію. Існує висока ймовірність, що третім коаліціантом стане Greens/EFA. І це теж було б позитивним для України. Оскільки «зелені» з часу російської агресії в Україні послідовно виступають на підтримку Києва і за жорсткі антиросійські санкції.