Вибухонебезпечна халатність влади – загроза життю кожного українця

19:37, 4 жовтня 2017

Нинішня влада так загралася у політику, що допускаючи низку помилок у різних сферах своєї роботи, навіть не хоче вчитися на них, не намагається їх досліджувати і робити своєчасні висновки, аби не допустити повторення хиб…

Яскравим свідченням цього є систематичні вибухи на складах боєприпасів Збройних Сил України – лише за останні два роки таких надзвичайних ситуацій відбулося щонайменше три – у Сватовому, Балаклії, Калинівці. Висновки не зроблені, бо в іншому випадку ми б не бачили повторення трагічних подій.

Заяви, що причиною пожеж на складах зброї є «рука Москви» виглядають доволі абсурдними. Вірогідніше, що російський слід потрібно шукати в кабінетах української влади. Тим більше, що ніхто з очільників ані країни, ані ЗСУ не знайшли у собі мужності визнати відповідальність за вибухи. Така ситуація неприпустима у країні, що перебуває у стані війни і нібито намагається реформувати усі сфери життя. Реформа розпочинається з відповідальності чиновників, конкретних кроків і чітких дій, а не за допомогою пустопорожніх фраз на тлі повної халатності і бездумства.

Основне, щоб не зробили винних охоронців складу - людей пенсійного віку. Адже саме так сталося в Одесі, коли у пожежі дитячого табору звинуватили юну дівчину, яка просто стала заручницею ситуації…

У непростий, дуже неспокійний, час кожен мешканець України повинен бути максимально уважним, обережним та інформаційно підкованим щодо того, як вберегти своє життя у випадку надзвичайної ситуації. Тим паче, що такі ситуації виникають усе частіше. У цьому контексті постає проблема функціонування та розвитку системи цивільного захисту, про яку влада говорить дуже мало і фактично нічого не робить, щоб передати знання суспільству.

Так, до основних повноважень чиновників у сфері цивільного захисту належить здійснення навчання населення для дій у надзвичайних ситуаціях, забезпечення оповіщення та інформування населення про загрози, організація укриття населення у захисних спорудах, евакуації населення та забезпечення хімічного, радіаційного, медичного захисту… На папері ці обов’язки держави прописані гарно, але по факту, бачимо, що справа далеко не найкраща. Мав нагоду побувати у різних куточках України, а також пізнати світовий досвід функціонування системи захисту й оборони громадян. На жаль, у мирних країнах все виглядає куди краще, аніж у державі, яка протистоїть агресії.

Як приклад, наведу досвід Швейцарії, у якій, щоб здати будинок, навіть приватний, в експлуатацію в ньому обов’язково має бути бомбосховище, що відповідає усім нормам мешканців житлової площі. Так, за радянського періоду в Україні чи не в кожному будинку проектували бомбосховища, які в роки незалежності нам не вдалося зберегти – ці приміщення почали використовувати як підвали для зберігання продуктів та речей, частину з них місцева влада здала в оренду під нічні клуби, магазини, тренажерні зали. Таким чином українські чиновники просто забули про цивільну оборону…

Болюче питання і системи оповіщення населення в разі надзвичайної ситуації. Вона далеко не в тому стані, в якому мала би бути – проводове радіо занепадає, а фм-радіостанції не надають доступу надзвичайникам до своїх частот задля інформування українців.

Після вибухів у Калинівці Кабмін приймає рішення про організацію оповіщення щодо загрози виникнення надзвичайних ситуацій та зв'язку у сфері цивільного захисту – і це нонсенс, бо ж знову в ньому жодної конкретики, а лише слова на папері... Люди і надалі не знають, що означають звуки сирен, куди звертатися за допомогою, не поінформовані про джерела небезпеки у своєму регіоні. Цьому потрібно навчати, починаючи зі школи – не для звітності, а залучаючи фахівців, детально і зацікавлено розповідати дітям про можливі небезпеки і шляхи порятунку. На кожному підприємстві необхідно на практиці перевірити план евакуації, аби у випадку надзвичайного ситуації врятувати найцінніше – людське життя.

Не варто місцевій владі чекати вказівок з Києва, треба робити справу самостійно, розуміючи, що теперішні столичні чиновники живуть ситуативною одноденністю, не маючи ні найменшого бажання мислити на перспективу і дбати про безпеку громадян….