Перше вересня на обширних радянських, а згодом і пострадянських теренах завжди було світлим, веселим святом. Здебільшого це теплий сонячний день, у який можна помилуватися дитячими усмішками, квітами, білими стрічками. День знань, на відміну від решти свят, які відзначалися в СРСР (і за інерцією на теренах колишнього СРСР), мав такий собі компромісний характер: ні шанувальники комунізму, ні його латентні (чи й відкриті) критики не ставили під сумнів урочистості моменту. Діти – це все ж наше майбутнє, за них треба дбати, виховувати, вчити – тут суперечок бути не може.
І ця урочистість змушує нас забути про інше, історичне значення цієї дати. Адже цього дня розпочалася найкривавіша війна в історії людства. Друга й поки що остання світова війна. Хоча й після неї світ кілька разів перебував на межі Третьої світової. А нині він стоїть ледь не впритул до неї.
На початку вересня я завжди згадую про «Криголам» мого улюбленого популяризатора новітньої історії Віктора Суворова. Свого часу я перечитав усю його серію історико-розвідувальних книг, у яких автор аргументовано довів, що головним винуватцем Другої світової війни був Радянський Союз, Йосип Сталін. Книжки ці радикально змінили мій погляд на події тієї кривавої війни, зрештою, на всю історію першої половини ХХ століття. Відтак я провів десятки інтерв’ю і приватних бесід з іншими істориками – українськими, російськими, польськими, німецькими, але жоден з них не переконав мене, що концепція Суворова хибна.
У чому вона полягала. У кількох словах основні тези автора можна сформулювати приблизно так. СРСР увесь міжвоєнний період готувався до загарбницької війни, створюючи могутню армію з найпотужнішим у світі озброєнням. Кремль ні на мить не відмовлявся від своєї мрії про світову революцію шляхом її експорту. Тобто «щастя» всім народам треба було принести на багнетах Червоної армії. Гітлерівській ж Німеччині у цій концепції відводилась особлива роль: вона мала стати таким собі тараном, який мав пробити браму фортеці західних демократій, або ж «Криголамом», згідно з метафорою самого Суворова. За 20 міжвоєнних років СРСР зумів створити неймовірну за військовою міццю армію. І якби все вдалося, то в Європи було мало шансів вистояти. Утім все зірвалося, оскільки Адольф Гітлер не забажав ставати «Криголамом», а повів власну гру проти головного «лялькаря». Він не злякався велетенської радянської військової машини.
Історики-традиціоналісти, обґрунтовуючи фатальну поразку Червоної армії у червні 1941 року, називають і довірливість Сталіна, і віроломство Гітлера, і брак озброєння, і те, що історія нам дала занадто мало часу на підготовку… Хоча в будь-якої тверезомислячої людини виникне зразу ж низка запитань. Приміром: невже у Німеччини, скутої по руках і ногах Версальським договором аж до 1933 року, було більше часу? Невже Сталін, який не довіряв ні найближчим соратникам, ні друзям, ні своїм родичам, перейнявся довірою до лідера держави, яка становила найбільшу потенційну небезпеку для СРСР? І що це за армія, готова лише до «сподіваного» нападу?
Улітку 1941-го Вермахт перетнув радянські кордони й домігся безпрецедентних військових успіхів року лише тому, що Червона армія готувалася до нападу й була зовсім непідготовленою до оборони. Віктор Суворов стверджує, що радянське військо у ту фатальну ніч з 21 на 22 червня саме розгорталося для того, щоб завдати нищівного удару по німцях, а тому й перебувало в максимально вразливому стані.
А ще не треба забувати, що саме Москва докладала максимум зусиль, щоб підвищити боєздатність німецьких збройних сил. Ще з квітня 1922 року, коли між ще Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (СРСР було створено лише в грудні 1922 року) і Німецьким Райхом було укладено Рапалльський договір. Відтоді Кремль будував свій «Криголам», постачаючи німцям зброю, матеріали, сировину, харчі, пальне тощо.
Особливо ця співпраця посилилася й урізноманітнилася з підписанням 23 серпня 1939 року пакту Молотова-Ріббентропа, який, власне, й відкрив шлях до Другої світової. З радянської руди німці клепали танки, які наступали на Париж, кораблі, які здійснювали морську блокаду Великої Британії, літаки, які бомбардували Лондон, Варшаву, Белград. Причому всі вони їздили, плавали, літали на радянській солярці. Відомо, що радянські ешелони зі стратегічними товарами курсували до Німеччини аж до четвертої ранку 22 червня 1941 року. А була ще співпраця радянських спецслужб з Гестапо та Абвером. Наприклад, відомо, що радянська розвідка допомагала німецькій контррозвідці викривати навіть німецьких комуністів, які співпрацювали з Лондоном чи Вашингтоном.
Зайве казати, що всі ці факти не потрапили до російських історичних підручників. Як і згадки про всі воєнні злочини Червоної армії, як то Катинська трагедія, фінська провокація, репресії в державах Балтії чи в Галичині тощо.
Архівні документ про Другу світову війну в Росії перебувають у засекреченому стані вже понад вісім десятиліть. А зараз, припускаю, суворість доступу до них ще посилиться. Щоб нікому й на думку не спало спробувати розібратися у витоках цієї трагедії, а то, не дай Боже, вкотре підтвердиться концепція Віктора Суворова. Адже «Велика вітчизняна» – це засаднича «скрєпа» кремлівської пропаганди, дискредитувати яку не можна дозволити в жодному разі.
Фактично від початку 2000-х у Росії було поставлено на потік інформаційну продукцію, яка відбілювала СРСР, апологетизувала радянські спецслужби (ЧК, ГПУ, Смерш, КГБ). А проти розвідника-втікача Суворова відкрили цілий ідеологічний фронт. Друком з’явилося безліч книжок, які можна означити загальним напрямом – «Антисуворов».
Чого вірні ланцюгові пси Путіна так накинулися на Суворова, сам він пояснив ще 11 років тому в інтерв’ю ZAXID.NET:
«За це влада тримається мертвою хваткою: на нас напали, тому нам потрібно мати стільки-то ракет, стільки-то підводних човнів, бомбу “Кузькіна Мать” і так далі. Нехай вимирає народ, але нам потрібно мати ці ракети – чорт з ним, з народом! Так от, якщо сказати, що самі ви винні, самі ви цю війну розв'язували – тоді руйнується все. Тоді у них не залишається жодної платформи. От коли на нас напав Гітлер – це опора, на якій будується ідеологія, яка виправдовує все. Пішли до Афганістану. Чому? На нас же Гітлер напав, як би на нас хтось ще не напав. Чому немає м'яса в магазинах? “Тільки б не було війни...” Увійшли ми в Чехословаччину в 1968 році – навіщо? А щоб на нас не напали. Все, що робиться, виправдовується гітлерівським нападом. “Криголам” вбив клин в цю історію, тому зараз проти “Криголама” тільки у моїй бібліотеці 56 книг! Їм дуже важливо зараз задушити голоси незалежних істориків, одним з яких є я».
Нічого не нагадує? Ті ж самі недолугі обґрунтування повномасштабного вторгнення в Україну. «Якби ми не напали на Україну, то вона б, озброєна до зубів натовською воєнщиною, напала б на нас», – горланять нині кремлівські пропагандисти.
У ще одній своїй книжці «Її ім'я було Татьяна» Віктор Суворов, аналізуючи ситуацію в повоєнному Радянському Союзі, зазначає, що в Кремлі так і не відмовилися від ідеї експорту революції й завоювання світу. Виживання країни рад можливе було за умови реалізації одного з двох сценаріїв. Перший: радикальні економічні реформи на зразок тих, які після смерті Мао Цзедуна будуть проведені в Китаї. Другий: таки здійснити світову революцію, тобто опустити соціально-економічний розвиток західних країн до радянського рівня. А для цього була конче потрібна Третя світова війна.
Микита Хрущов до неї готувався. Вона ледь не спалахнула під час Карибської кризи.
Постхрущовське керівництво СРСР вирішило трохи натиснути на гальма, усвідомлюючи, що країна явно не готова до війни з блоком НАТО. Тож у Кремлі вирішили відкласти на невизначений час ідею світової революції за допомогою Третьої світової. А для підготовки СРСР до майбутніх воєн придумали нову тактику: неефективність соціалістичної економіки компенсовувати експортом енергоресурсів за допомогою газо- і нафтогонів у Європу. І ось уже путінський режим зумів якнайефективніше застосувати ці «труби» в протистоянні зі Заходом, перетворивши їх на реальну зброю.