Всеукраїнська науково-практична конференція «Геноцид України у ХХ столітті» констатує загрозливий стан української мови в сучасних умовах Держави Україна. Виходячи з цього учасники конференції вимагають, аби ВРУ прийняла Закон України «Про захист і розвиток української мови» та Закон України «Про обов’язкове послуговування державною українською мовою депутатами всіх рівнів, державними службовцями всіх рівнів під час службової діяльності та в діловодстві».
Про це ZAXID.NET повідомили організатори конференції.
Під час конференції, зокрема, було акцентовано на декількох важливих пунктах, зокрема:
1. Українська мова зазнала впродовж окупації України москво-большевицьким тоталітарним режимом безперервного і систематичного переслідування і нищення насамперед у формі насильницького фізичного винищення носіїв мови – українців, безперервної русифікації, антиправового обмеження і, в кінцевому наслідку, витіснення з різних сфер життєдіяльності нації та впровадження як панівної російської мови.
2. Сучасні спроби ввести в окремих регіонах України другу державну мову, що фактично є порушенням статті 10-ої Конституції України, є антинаціональним, антидержавним актом і підлягає покаранню ініціаторів таких проектів і їх реалізації за порушення нині діючої Конституції України.
3. Аргументації введення в окремих регіонах України російської мови як другої державної ґрунтуються на твердженні про компактне проживання росіян. Громадяни російської національності як меншини розсіяні по всій Україні і найбільше в містах та південно-східному регіоні, як свідчення колонізації України під час окупації її царською Росією і її наступником - москво-большевицьким тоталітарним режимом. Введення ж російської мови як державної фактично означає продовження русифікації і витіснення української мови з усіх сфер життєдіяльності українців.
4. Вважаємо антидержавним, тобто антиконституційним актом, спроби вирішення місцевими адміністраціями мовного питання, що веде до руйнування статусу єдиної, неподільної, соборної Української Держави.
5. Посилання на «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин» (далі «Хартія»), яку ратифікувала Верховна Рада після двох спроб, як аргумент необхідності ввести російську мову як другу державну, є, по суті, тенденційним перекрученням змісту «Хартії», яка вимагає захисту мов, що перебувають у стані зникнення (ромська, урумська, ассірійська, гагаузька, кримськотатарська), а не мов російської, грецької, білоруської і т.д., про захист і розвиток яких дбають держави, яким дали назву національні носії цих мов.
6. Будь-яке офіційне впровадження російської мови на державному рівні матиме антиукраїнську спрямованість і призведе до зникнення і знищення української мови, оскільки українська мова внаслідок тривалої русифікації значно відстає від російської мови.
7. Україна створила по суті ідеальні умови для розвитку мов національних меншин (преса, школи, культурні заклади тощо) для їх повного і необмеженого культурно-духовного функціонування, проте без права вимог виведення їх мов у статус державної.
Виходячи зі сказаного вище, конференція вважає за необхідне і вкрай актуальне прийняти на засіданні Верховної Ради правові документи:
1.Закон України «Про захист і розвиток української мови» перед спробами витіснення її з усіх сфер життєдіяльності українців, виходячи з того, що витіснення мови корінної нації, яка дала назву державі, є загрозою зникнення української мови та Української Держави. Адже мова, основна ознака нації - основа безпеки держави.
Впровадити цей Закон в усі сфери життєдіяльності українців: навчальні заклади всіх рівнів, в структури промислово-господарської і банкової діяльності.
2. Закон України «Про обов’язкове послуговування державною українською мовою депутатами всіх рівнів, державними службовцями всіх рівнів під час службової діяльності та в діловодстві».
Забезпечити повноправне виконання Законів України про українську мову в усіх без винятку державних адміністративних і промислово-господарських структурах на всій території держави.
27 лютого 2010 р. Прийнято на заключному пленарному засіданні Всеукраїнської науково-практичної конференції «Геноцид України в ХХ столітті».