Сьогодні, 24 серпня, ми відзначаємо 30 річницю Незалежності України. Традиційно цей день наповнений промовами, концертами і врученням відзнак. Ми ж хочемо пригадати емоції та почуття тієї першої серпневої зустрічі із Незалежністю у Львові. ZAXID.NET пропонує повернутись у 1989-1991 роки завдяки старим фотографіям, зокрема і з домашніх архівів львів’ян. Освіжімо наші почуття до Незалежності.
***
Знайти домашні, не документальні фотографії, із подій у Львові у ті роки, зізнаємось, було важко. Ми звернулись до близько сотні людей – публічних і ні, старших і молодших, дотичних до різноманітних галузей. Відповідь більшості була «Ні, таких фото немає». Так, тоді фототехніка була доступна небагатьом. Та основна причина відсутності фото звучала так: «Ми не уявляли, що буде, треба було діяти, не було коли думати про фотографії».
На жаль, є ще одна причина – невпорядковані та загублені фотоархіви. «Фото кінця 80-х є, середини 90-х – теж, а 90-92 роки десь загубились, ніби і не було», – говорить один із наших співрозмовників. Тож пропонуємо, якщо ви маєте фото Львова на шляху до Незалежності та у серпневі дні 1991 року, поділитися ними також – вони важливі для нас і для історії.
Демократи зі Львова
Перший День Незалежності українці відзначали 16 липня 1990 року – саме цього дня Верховна Рада УРСР під головуванням Леоніда Кравчука прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Тоді ж депутати постановили вважати 16 липня Днем Незалежності України.
Цьому передувала низка подій, що почались у 1989 році та похитнули монополію комуністів у політичному житті України. Зокрема, це була поява «Народного руху України за перебудову». Перед ухваленням Декларації, у січні 1990 року, українці створили Ланцюг єдності через усю країну. Більшість трендів тоді походила з діаспори, де Днем Незалежності України вважали саме 22 січня. А вже після прийняття Декларації, у жовтні 1990 року, відбулась «Революція на граніті».
У березні 1991 відбувся республіканський референдум про входження до Союзу суверенних (не радянських – ред.) республік на умовах Декларації про державний суверенітет.
Львів же у ті роки був попереду демократичного життя України. Ще від квітня 1990 року тут майорів синьо-жовтий прапор та засідала обласна рада 1-го демократичного скликання під головуванням В’ячеслава Чорновіла. У березні 1991 року до Львова приїхав глава УГКЦ кардинал Мирослав Любачівський і відбувся мітинг за узаконення УГКЦ, що довгі роки була у підпіллі.
«Це були перші активності, а далі вже було як цунамі – було зрозуміло, що назад дороги немає, відчувалось, що Радянському Союзу – все», – згадує львів'янин, член Комітету підприємців Львівщини Роман Зафійовський.
Львів'янка, доцентка Львівського університету Людмила Павлюк поділилась із ZAXID.NET світлинами члена Товариства Лева Петра Рибчука, на яких зафіксовані перші мітинги у Львові у квітні 1989 року. Це, імовірно, світлини з протесту проти відсіювання Івана Драча із списку кандидатів у депутати Верховної Ради УРСР, про який в одній зі своїх книг згадує дисидент Богдан Горинь.
«Саме тоді починалися мітинги, які мали на меті підтримати тих демократичних кандидатів, що згодом ініціювали Декларацію й Акт проголошення Незалежності», – говорить Людмила Павлюк.
Фото Петра Рибчука
Шість серпневих днів
На серпень 1991 року у СРСР планувалось підписання нового Союзного договору, що мав переформатувати Радянський союз та вберегти його від розпаду, про який тоді уже говорили майже всі. Українці ж виступили проти і Верховна Рада УРСР вирішила відкласти участь у цьому підписанні. Тоді 19 серпня відбувся серпневий путч – спроба державного перевороту із поверненням до радянських «правил», відкинутих Декларацією про суверенітет.
«Мені тоді було не до світлин. Я був депутатом міськради, то спершу ми організовували мітинг у вівторок (20 серпня – ред.) проти ГКЧП, а вже після четверга намагалися виловити документи в Міськкомі КПУ, поки все не понищили», – згадує про ті події у Львові депутат міськради першого скликання, науковець і геральдист Андрій Гречило.
Про те, що заява так званого Держкомітету з надзвичайних ситуацій поставила Львів «на вуха», говорить й історик, член «Студентського братства» Андрій Салюк: «У ті дні, коли був ГКЧП, у нас був серйозний «двіж» – готувалися до різних варіантів розвитку подій».
Фото Вілі Фургала та Ігоря Нікітіна
«Ми з друзями 18 серпня пішли у похід в Карпати. Тоді ж зв'язку не було, тому про путч ми дізнались уже на третій день, коли зупинились на полонині поміж гуцулами і почули, як вони обговорюють новини. Ми вирішили спуститись, в селі знайшли телевізор, поговорили з місцевими і тоді поїхали до Львова. Потрапили якраз на мітинг. Ми були на позитиві, тому що Львів вже тоді мав своїх представників у Верховній Раді, думаю, із цим Україні пощастило.
Я, до речі, маю погану пам'ять на прізвища, але от говорю і згадую Янаєва, Пуго, інших. Це були сильні емоції, що закарбувались», – говорить Роман Зафійовський.
22 серпня стало зрозуміло, що державний переворот провалився. Того ж дня у Львові захопили обласний комітет КПУ, де знайшли документи про підтримку путчу. 23 серпня В’ячеслав Чорновіл видав розпорядження про припинення діяльності КПУ на території Львівської області. Тоді ж відбулося друге (після 20 серпня) віче у Львові – біля Оперного театру.
Фото Любомира Криси
24 серпня львів’яни почули про проголошення Незалежності України на Надзвичайному засіданні Верховної Ради і знову вийшли на центральну площу міста.
Ще одне віче там же відбулось 25 серпня. А тоді після ейфорії почалась робота, яку продовжуємо і ми.
У матеріалі використані фото із архівів Романа Зафійовського, Петра Рибчука, дослідника фотоархівів Андрія Полякова, УІНП, сайтів Радіо Свобода та «Історична правда».