У львівській галереї Zenyk Art Gallery (ZAG) відкрилася виставка «Наші», яка об'єднала 207 творів 27 українських митців. Експозиція, що триватиме з 16 липня до 31 жовтня, фокусується на феномені української народної традиції, трансформованої у різних мистецьких стилях. Традиція, українське народне мистецтво – це саме те, що об’єднує усі представлені в експозиції твори.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Центральним мотивом виставки став іронічний концепт «зробити з мухи слона». Це саме те, що може зробити художник. До того ж, у різних значеннях: і в буквальному (бачимо у центрі залу великого рожевого слона, що відкидає тінь мухи, це – іронічна інсталяція Олександра Гончарука), і метафоричному. Може масштабувати буденність або мінімізувати проблеми.
Зображення слона є у творах багатьох з представлених на виставці митців. Він – то фантастично-уявний, то реалістичний. Проте він є, як і муха. А найдавніше зображення організатори знайшли у Києво-Печерській лаврі. Нещодавній приліт у неї російської ракети дав експозиції, що працює з традицією та українською ідентичністю додаткового сенсу.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleКураторка виставки Христина Береговська розповіла, що виставковий простір поділено на три окремі, але концептуально пов'язані пласти:
- Наївне мистецтво ‒ твори самобутніх авторів без професійної художньої освіти. Для них малювання було природною мовою самовираження та продовженням генетичного коду народної культури.
- Професійний примітивізм ‒ роботи авторів із академічною освітою, які свідомо спрощували форму, деконструювали класичні моделі живопису та шукали натхнення у першоджерелах.
- Артбрют («сире мистецтво») ‒ творчість поза межами художнього мейнстриму та класичної системи. У цій зоні мистецтво постає як терапія, спосіб реабілітації та подолання глибоких психологічних чи фізичних травм.
Експозиція охоплює твори митців XIX–XXI століть від Гуцульщини до Слобожанщини. Серед ключових авторів виставки:
Марія Примаченко, чиї фантастичні звірі та дивовижні істоти відкривають експозицію. Серія робіт із химерними слонами якнайкраще ілюструє говловну тему виставки.
Параска Плитка-Горицвіт ‒ гуцульська майстриня, письменниця та фотографка, яка створила самобутній етнографічно-філософський космос у Криворівні. У підлітковому віці потрапила в Німеччину як остарбайтерка. У 17 років Параску арештували за допомогу УПА. Після повернення із заслання вона написала і власноруч оформила приблизно 500 книжок, зробила 4 тисячі фотографій, тисячі картин та сотні ікон. А ще у її доробку — витинанки та скульптури. Вона усе життя мешкала у Криворівні, де зараз працює її музей.
Ганна Собачко-Шостак та Параска Власенко ‒ легендарні майстрині українського декоративного розпису, чиї динамічні квіткові композиції вплинули на модерний візуальний код України.
Ганна Собачко-Шостак народилася в селі Скопці (нині Веселинівка, Київська область). Закінчила лише два класи церковноприходської школи, але її талант розкрився завдяки підтримці Анастасії Семиградової та Євгенії Прибильської, які помітили унікальне бачення Ганни.
З 1911 року Ганна працювала у килимарній та вишивальній майстерні, створюючи фантазійні квіткові композиції, що відзначалися динамікою, яскравістю й абстрактними мотивами. Її твори експонувалися у Києві, Харкові, Парижі, Берліні та Нью-Йорку, однак у радянський час художницю називали «майстринею народного мистецтва», применшуючи її внесок у культурний авангард.
Лише у 1964 році відбулася її перша й остання персональна виставка «Квіти України» у Києві.
Никифор (Епіфаній) Дровняк ‒ наївний художник з Лемківщини. Він мав принаймні сімнадцять імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Біблійна тема — одна з провідних у його малярстві (зокрема, серія «Молитовник»). Багатою є його спадщина й світської теми: Никифор розгорнув перед глядачами сотні картин, які розповідають про життя лемків та Лемківщини.
Іван Сколоздра ‒ майстер народного живопису на склі. Він навчався у школі кіномеханіків у Львові. За цей час встиг побувати в музеях, театрах, зацікавився оперою, балетом, почав збирати свою бібліотеку. До живопису на склі Іван Сколоздра звернувся в другій половині 1970-х років.
«З часом захотілось розкривати красу життя через колір. У глині я вже не міг сповна виразити свою душу, свої почуття, думки. Я почав шукати чогось нового. Пробував займатися ткацтвом, малювати картини. Те, чого прагнув, прийшло зовсім несподівано. Якось робив порядки на горищі і там знайшов дві старі ікони, мальовані на склі. Вони мене просто заворожили. Вночі я пробуджувався і в уяві бачив майбутню картину, яку я намалюю на склі», ‒ розповідав художник.
Дмитро Молдованов та Ірина Максимова ‒ представники сучасного пласту, які переосмислюють примітивістську естетику крізь актуальні контексти сьогодення.
Як і весь живопис Дмитра Молдованова, представлений тут твір – яскравий, колористично насичений, активний та емоційний. Роботи художника поєднують безпосередність наївного мистецтва та іронію, динаміку й активний колорит. У час великої війни виставка розставляє акценти, аналізує, водночас реагує безпосередньо та точно. Яскравими є не лише кольори, але й емоції, які йдуть слідом за художником.
«Я в дитинстві подивився фільм «Добридень усім» про грузинського художника Піросмані. Цей фільм, про який зараз забули, справив на мене дуже сильне враження. Я зрозумів, що наїв є мені дуже близьким. Я проводив канікули у бабусі в селі, у центрі України. У неї в селі був художник, який писав пейзажі, натюрморти, продавав їх на ринку. Звідти теж в мене є любов до народного живопису. Потім вже свідомо почав шукати інформацію, тоді то складно було. Був реалізм кругом. Якісь книги по мистецтву були рідкісними. Десь подивився книжку про Анрі Руссо, Модильяні, Хуана Міро. Так воно тепер все проявляється. Зараз інформації багато, багато цікавих художників у світі, я у всіх них вчуся», ‒ розповів Молдованов в інтерв’ю ZAXID.NET.
До слова, вартує відвідати і «Між дерев». Це – нова виставка Дмитра Молдованова в «Я Галерея Пентхаус».
Згадують на виставці й Поліну Райко. Ця унікальна, ні на кого не схожа художниця почала малювати пізно. Вона розписала весь свій будинок та подвір’я. На жаль, її будинок в Олешках після підриву Каховської дамби було затоплено, частину розписів втрачено. Оскільки Олешки в окупації, точно визначити масштаб втрати та можливість відновлення живопису неможливо.
Євмен Пшеченко, Дмитро Стриєк, Ніна Шупляк та Яна Гудзан ‒ автори, чиї роботи демонструють унікальний стиль та закоріненість у традицію.
Чутливою частиною виставки є простір «мистецтва поза системою». Куратори об'єднали тут твори, надані Львівською обласною клінічною психіатричною лікарнею, малюнки талановитих дітей з аутизмом (вихованців студії Ольги Ставникович), а також картини українських ветеранів, створені під час арттерапії у центрі Superhumans.
Окрім класичних полотен, відвідувачі можуть взаємодіяти із простором «Диско-мухи», інсталяцією Олександра Гончарука, що іронічно говорить на задану концепцією тему.
Партнер проєкту Культура – blago – технологічна компанія, яка створює середовище для комплексно якісного життя в місті. Компанія працює з усіма сферами міського середовища і через технології робить міста сучасними, комфортними та зручними для життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
У межах експозиції є імерсивна кімната із 3D-артом, дзеркалами та світловими ефектами під музичний супровід гурту «ДахаБраха» (композиція «Весна»).
Виставка «Наші» є спробою проаналізувати та зафіксувати українську традицію, яка існує в різних формах, іменах та творах.