У гомоні обурених голосів щодо розв'язаної Кремлем митної війни проти України люди можуть не почути жалобного крику "ворога". Пролунав він днями з вуст кума російського автократа – одіозного екс-глави кучмівської адміністрації Віктора Медведчука.
Що сталося? Чим так наляканий лідер віртуального громадського об'єднання "Український вибір"? Виявляється, йому не до снаги те, що українці досить тісно об'єдналися довкола ідеї євроінтеграції. Цим він, швидше за все, у розпачі поспішив поділитися з тележурналістами з Росії під час міжнародного турніру з бойового самбо в Сочі.
"Тут (в українській політиці) набагато гірше, ніж у спорті. А гірше тому, що влада й опозиція об'єдналися в європейському виборі. Я, як і більша частина населення України, вважаю, що це неправильно. Наш вектор економічної інтеграції має бути східним – це Митний союз ", – заявив Медведчук, виступ якого показав один з центральних державних телеканалів сусідів "Росія-24".
Правильно в цьому "жалобному співі" тільки одне: і влада, й опозиція в Україні у цьому конкретному випадку діють в інтересах народу, за євроінтеграційний курс, закріплений, до речі, в законодавстві країни. А ось слова про "більшу частину населення" – це плід невгамовної фантазії пана Медведчука.
На ці вигадки можна було б не звертати уваги. Однак Медведчук, мимоволі підтверджуючи, що Росія не здатна відвернути Україну від Європи, фактично підказав: точка неповернення у цьому питанні якщо ще й не пройдена, то дуже-дуже близька. Буквально за півкроку! Тому зараз, як ніколи, важливо зберегти і зміцнити ту одностайність влади та опозиції, яка виникла в питанні про прийдешнє підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це накладає на обидві "сторони" величезну відповідальність. І команда Віктора Януковича, й опозиція повинні хоча б на якийсь час відкинути конфронтаційну риторику, спроби відвернути увагу суспільства на щось другорядне. Фокус уваги всіх українців – від звичайного громадянина до вищих чинів держави – у ці дні має бути зосереджений тільки на одному: на тому документі, що готують до підписання на листопадовому саміті у Вільнюсі.
Увесь цей рік в Україні спалахують великі й малі вогнища невдоволення. Людей обурює корупція в середовищі держчиновників, свавілля міліції та продажність судів, погана робота транспорту і комунальних служб... Але, мені здається, головна причина нинішньої напруженості в країні – невизначеність з євроінтеграцією. Особливо огидно все це виглядає з точки зору того, що цей процес залежний від волі однієї чи кількох осіб. Наприклад, від функціонерів ЄС не раз звучали застереження щодо Юлії Тимошенко: не вирішите її долі – не буде підписання Угоди. Українські ЗМІ, політологи та громадські діячі вдаються до хитрощів, намагаючись вгадати: "відпустить" Янукович екс-прем'єра на лікування до Німеччини чи ні? А може, помилує? Начебто обіцяв комусь із західних лідерів. Передумав чи ні? І так далі, і тому подібне.
Сам факт цих "ворожінь на кавовій гущі" принизливий для народу. Що ж це за народовладдя (демократія), якщо хтось одноосібно вирішує долю всього народу? Чому б не зняти напругу в суспільстві, підписавши Меморандум про спільні дії влади та опозиції з підготовки до підписання Угоди з ЄС? Досвід підготовки таких документів в Україні – чималий. У 2009 році, пам'ятається, навіть Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) і Партія регіонів ледве не уклали коаліційну угоду. Тоді півкраїни лаялося, пів – сміялося. Сьогодні замислюєшся: а може, дарма не підписали? Зберігаючи протистояння у великому і малому, скільки часу і сил витратили намарно. Країна вже кілька років не просто тупцює на місці, а й відкотилася назад.
Зупинитися в цій просоченої ворожістю круговерті хоча б на якийсь час – хіба євроінтеграція не варта того? Ще й як варта! Україна нині перебуває на історичному рубежі. Буде великою помилкою зірвати підписання Угоди про асоціацію, не виконавши умови ЄС. Прийнявши Меморандум про спільні дії, влада й опозиція за час, що залишився, встигне і законодавчу базу підтягнути, і розумне рішення "проблеми Тимошенко" знайти.
У всьому цьому, напевно, є ще одне питання – безпека Віктора Януковича та членів його сім'ї після зміни влади. Таких питань не обговорюють відкрито, але вони існують. Напередодні президентських виборів 2010 року, наприклад, тодішній посол США в Україні Джон Теффт зустрічався з найбільш вірогідним претендентом на президентство – Віктором Януковичем. Як повідомляли ЗМІ, одним із обговорюваних на зустрічі питань була безпека екс-президента Віктора Ющенка і його сім'ї.
Пізніше багато хто дивувався: репресії Януковича ніяк не торкнулися пана Ющенка, хоча є чимало такого, за що його варто судити. Пояснення цьому відкопали допитливі київські журналісти. "В Адміністрації Президента "Коментарям", – йшлося в публікації видання, – на умовах анонімності розповіли: існує негласна домовленість між двома Вікторами про те, що новоприбулий Віктор гарантує недоторканність Віктору від'їжджаючому, а також всьому його найближчому оточенню".
Сьогодні аналогічне питання може стояти і на шляху євроінтеграції. Всі серйозні люди розуміють, що, ставши асоційованим членом Євросоюзу, Україна вже не зможе бути схожою на путінське "царство-державу". Доведеться відповідати нормам ЄС у питаннях правосуддя, проводити прозорі і чесні вибори... І Віктор Федорович може швидко втратити головне крісло країни. Чого тоді йому чекати? Кому хочеться прирікати себе на невідомість, віддаючись у руки спраглих помсти політичних противників?
Це питання також міг би зняти Меморандум про спільні дії влади та опозиції. У ньому могли б чітко прописати потребу підготовки закону про гарантії президента, котрий відходить, і членів його сім'ї – не "Сім'ї", а офіційної родини глави держави. І тільки у разі, якщо він не забруднив руки кров'ю, не вчинив тяжких злочинів.
Віктора Федоровича потрібно заспокоїти: ніхто після зміни влада не увірветься в Межигір'я й не скидатиме його з "золотого унітазу", якщо такий там є. Всі питання власності та мільярдів, на які нажився син глави держави, будуть вирішуватися суворо в межах законодавства. З урахуванням норм і принципів Євросоюзу. Тож їм нічого побоюватися.
Названий Меморандум, як мені видається, крім швидкого усунення законодавчих та технічних перепон для підписання Угоди з ЄС, виконає ще одну дуже важливу роль. З одного боку, він додасть українській владі благопристойніший вигляд. Сьогодні вона виглядає як дрібний шахрай, який розмірковує в темному кутку: "кинути лоха " чи ні? Під "лохом" вона, судячи з усього, розуміє народ... А з іншого боку, більш пристойного вигляду набуде й опозиція. Сьогодні вона поводиться, як п'яна базарна баба, від неї починають шарахатися. Такі рольові ігри влади та опозиції можуть влаштовувати тільки Медведчука, його біснуватого кума «і іже з ними». Настала пора їх серйозно розчарувати.