Видатний наставник Львова Євген Лисенко святкує свій ювілей. Із 80 років життя 61 рік він навчає гри у шахи. Почав займатися цим інтелектуальним видом спорту ще у школі для дітей з вадами зору у Саратові. До Львова перебрався у 70-х рр., будучи вже майстром спорту і досвідченим тренером. У свої вісімдесят може похвалитись не лише десятками титулованих підопічних, а й талантами в інших сферах.
Ще одною пристрастю Лисенка є музика. Клавіші синтезатора під руками Євгена Івановича народжують мелодію великих композиторів. І хоч поважний однофамілець видатного музиканта інколи зачіпає зайві клавіші, цілісна картинка музики – не зіпсована.
«Десь я читав, що ті, хто грає на піаніно, довше живуть. Я підтвердження цьому», – з усмішкою розповідає тренер. – Я вчився грати на баяні, потім на піаніно, брав участь у хорі, в духовому оркестрі на альтушці, але найбільше мені подобалось фортепіано».
Фігури на шаховій дошці трапилися під руки Лисенкові у тій же ж школі для незрячих у Саратові. А вже у 19 років почав свою тренерську діяльність на підприємстві, навчаючи дорослих. До Львова ж перебрався у 70-х рр., і виховав таких гросмейстерів як Юрій Криворучко, Мартин Кравців, Катерина Арещенко, Наталія Букса та інших.
«Хуліганили, на коридорі грали футбол пєшкою, краватки закидали на гору. Але діти були легкі до навчання, працювали, горіли», – згадує Лисенко.
Учні ж виділяють його як виняткову людину. Він знаходить індивідуальний підхід до кожного. Особливо до незрячих.
«Його феномен полягає у людинолюбстві. Де б він не був: у сім`ї, в колективі – він завжди виходив із почуття поваги. Хто б як не грав, на якому рівні не був, він проявляв максимальний рівень терпіння», – згадує один із його учнів, кандидат у майстри спорту серед незрячих Володимир Довнів.
«Поразки відчуваються досить суттєво. Досить тяжко люди переноситять їх і Євген Іванович вмів погасити цей недолік життєвої поразки», – пояснює підопічний Лисенка, кандидат у майстри спорту Вадим Ковальський.
Тепер уже його учні і самі стали тренерами. І запозичили від свого наставника найголовніше.
«Насамперед використовуємо його любов до шахів, як він уміє людей долучити до цієї справи і прищепити їм саме любов до шахів», – розповів майстер спорту Пилип Лорньє.
Свою любов до шахів, дітей і до життя Євген Іванович вкладає у вірші, які спонукають мріяти:
«Что в мире есть еще прекрасней,
Чем светлой радости мечты!
Где всё доступней и прекрасней,
Как не в мечтах, скажи мне ты?
Вот я несусь под облаками,
И дух мне захватил простор…
А вот я с голыми руками
Встречаюсь с барсом и в упор,
Как Мцыри смелый, сук вонзаю…
Но вот уже переключаю
В грядущее свои мечты.
И тут уж нет преград! А ты,
Не так ли, дорогой читатель,
Иль был, иль есть такой мечтатель?»
[1953 р.]