Книга «Відбій повітряної тривоги», що вийшла друком у видавництві Vivat, є артщоденникамиперших місяців повномасштабного вторгнення від Олександра Грехова та Анастасії Нікуліної.
Ці ілюстрації та тексти – про спільний біль, спільну радість, спільні подвиги і вчинки, спільні срачі та меми. Про те, чим ми жили ці перші місяці після 24 лютого 2022 року.
Авторами є художник Олександр Грехов, який завжди був голосом соціально важливих українських проєктів, та письменниця й волонтерка Анастасія Нікуліна, яка дібрала найбільш влучні слова, що занурюють у контекст подій і нагадують про значимі моменти початку війни. У книжці є як ті ілюстрації, які ви вже бачили раніше у соцмережах, так і унікальні ілюстрації, створені саме для цього видання. Пропонуємо уривок з книги.
Книжка видана двома мовами: українською та англійською.
***
12.03.22
Усе почалося з київських гопників, які просто «віджали» танк у російських військових і передали його ЗСУ. Тоді полетіла банка помідорів, якою вміла господиня підбила ворожий дрон із вікна багатоповерхівки. Потім ми дізналися про пані, яка турботливо радила російському окупанту покласти соняшникове насіння в кишені, щоб те рясно зійшло, потішене багатим добривом. Ще була бабуся, яка нагодувала ворогів пиріжками зі щурячою отрутою, і дідусі, що ночами виходили полювати… на ворога.
Українці – сильна нація. Уже тому, що здатні сміятися в обличчя відверто сильнішому ворогу. Навіть можуть прямо в нього з-під носа поцупити танк. Започаткували традицію винахідливі роми з Херсону. Вони побачили, що ворожа техніка стоїть без діла, а її водій кудись відійшов, і одразу ж причепили танк до свого трактора. Так аграрна машина стала мемом. Ви ж, певно, бачили фотожабу, як трактор самотужки тягне з води затонулий танкер?
Словом, бійтеся, російські танки, українських тракторців. Бо, як кажуть самі роми: «Украли танк, украдемо й путіна».
13.03.2022
«Чому ви не поїхали?» – питають родичі з-за кордону, цікавляться журналісти, не розуміють іноземці. «Нащо повернулися?», «Чому не втікаєте з країни, у якій війна? У якій жодне місто не гарантує безпечного перебування. Де кожна повітряна тривога віщує забрані життя. Зараз в Україні неможливо щось планувати й бути впевненим у наступній миті!». Вони не розуміють. Не розуміють відчуття, коли вся країна – це твій дім. Будь-яке місто – рідний куточок. Кожен українець – частина сімʼї. Усі 603 548 км² – твої. І ніхто не здатен порушити цих кордонів усередині тебе! Навіть касетними бомбами…
Коучі завзято радять виходити із зони комфорту, щоб пізнавати нове та розвиватися. Але куди б не йшов, ти береш із собою себе. Так кожен українець, який вимушено перетнув кордони своєї країни – заради дітей, рідних чи просто щоб вижити, – серцем усе одно лишається тут. Це неможливо пояснити тому, хто подібного не відчував. Україна не лише зона комфорту. Це зона душі.
14.03.2022
Санкції проти росії набирають обертів. Іноземний бізнес не хоче мати нічого спільного з країною, яка у ХХІ столітті розпочинає повномасштабні війни. Проте російська машина смерті продовжує рух, реконструюючи радянську тезу, що все західне – зло. І вже ллються бурхливим потоком іронічні смішки росіян: «нам вашого не треба, маємо своє», «полотном дорога», «ви ще на колінах приповзете проситися назад»…
Але враз із російських кінотеатрів зникає «Бетмен». А минулого тижня сталося «найстрашніше» – закрилася мережа ресторанів «Макдоналдз». І на зміну запереченню приходить злість. Для росіян розлучатися з улюбленими Біг-Маком і фірмовою запашною картопелькою виявилося боліснішим за будь-що інше. У мережі одразу ж організували «чорний ринок» і стали ширити оголошення з продажу бургерів за захмарними цінами. Люди виходили на акції протесту, щоб повернути улюблений фаст-фуд, демонструючи, що їх насправді зараз хвилює.
День закриття Макдоналдзу міг би стати для росіян новим Геловіном. Тільки замість «trick or treat» лунало б «frit or free»?
15.03.2022
В найтемніші часи добре видно світлих людей. Для українців таким маркером став початок повномасштабної війни, розпочатої росією. Чимало країн одразу ж підтримало нас, і насправді щирим та безкорисливим виявився польський народ.
Ми не забудемо, як ви тепло зустрічали кожного українця, який із болем покидав кордони своєї батьківщини. Як огортали піклуванням, смачно годували гарячим, щоб зігріти в лютнево-березневу прохолоду… Як дарували нашим дітям прекрасні іграшки та книжки й бавилися з ними, щоб ми, дорослі, могли трішки відпочити. Дякуємо, що не забували й про наших домашніх улюбленців, готуючи для них набори кормів, мисочок і навіть цяцьок та ласощів. Ви обіймали нас, заспокоювали й підбадьорювали. Ви зробили все, аби кожен по терпілий від розпочатої росією війни почував себе потрібним, не самотнім.
Ви продовжуєте стояти за нас горою на міжнародній арені, надаєте Україні озброєння й непохитно підтримуєте всі можливі санкційні заходи проти росії. Ви забезпечили сотням українців дах над головою й можливість жити це життя. Ми довіку будемо вдячні вам – справжнім друзям, справжнім людям, справжнім браттям за те, що першими відгукнулися на прохання про допомогу й досі надаєте її.