Третій міжнародний фестиваль класичної музики LvivMozArt тривав 9 днів. Із 3 до 11 серпня публіці запропонували аж двадцять п’ять дуже різних подій, які розгорталися у Львові та поза його межами (у Бродах, біля руїн синагоги) і за участю світової слави музикантів зі США, Литви, Німеччини, Швейцарії, Болгарії, Таїланду, Південно-Африканської Республіки, Франції, Польщі, Австрії та України.
Серед гостей були, зокрема, сопрано Пумеза Мацікіза та тенор Нуттапорн Тамматі, унікальна актриса із Франції Меліса фон Вепі з авторською моновиставою «Дзеркало», скрипаль Валерій Соколов, король клезмеру Гіора Фейдман, кіноактриса Сунні Меллез та багато-багато інших.
Cпівзасновниця та арт-директорка фестивалю, водночас – головна диригентка Опери та Філармонійного оркестру міста Грац (Австрія), арт-директорка та диригентка Молодіжного симфонічного оркестру України (YSOU) Оксана Линів ще у переддень відкриття неодноразово наголошувала, що LvivMozArt-2019 для всієї команди фестивалю особливий. Чим? Бо цього року присвячений не тільки музиці, а й літературі – на фестивалі вшановували видатного австрійського письменника і журналіста Йозефа Рота (1894 – 1939), який народився на Львівщині, в містечку Броди, і в якого 2019-го подвійний ювілей – 125 років від народження та 80 років по смерті.
То які перші думки по закінченні фестивалю? Чи все вдалося?
Все вдалося. Але коштувало це дуже багато сил. Всі змучені. Відгуки дуже добрі. «Геніально!» – від публіки. Дуже активно працювала цього року преса – маємо великий резонанс.
З яких країн були медіа?
Дуже активно мені надсилають репортажі ЗМІ з Австрії. Маємо вже до десяти репортажів – друкованих та телевізійних засобів масової інформації. Пов'язано це також з проектом «Моцартеуму». Минулого року, коли вони привозили на LvivMozArt оригінальну скрипку Вольфганга Амадея Моцарта, не було стільки преси.
А цього року, коли вони привезли експонати до виставки з присвятою Леопольду Моцарту, вийшло дуже багато статей. Зокрема, говорю про матеріали у Deutsche Welle трьома мовами. Також нами зацікавилося австрійське телебачення ORF. Пишуть про нас і журналісти з Франкфурта. Ще буде у світовій пресі кілька текстів про нашу постановку у синагозі.
А скільки артистів цього року брали участь у фестивалі?
Понад сімсот. Це приблизна цифра. А були у нас Галицький хор, хори «Дударик» і «Софія», бродівський хор. Оркестри – це INSO-Lviv, Молодіжний симфонічний оркестр України, Баварський молодіжний оркестр, камерний Соколова, фестивальний Івана Остаповича. А ще – солісти. Також – наша команда. Я думаю, що усвідомлення того, яким насправді був цей LvivMozArt, прийде згодом, через кілька місяців. Єдине, що можу сказати, що вже сьогодні ми були на кількох локаціях, де відбуватиметься наступний фестиваль.
Я написала розлогий текст про фестиваль для одного з інтернет-видань, але мені було відмовлено у публікації тексту з мотивацією «дядькові зі Сумщини, котрий прочитає цей текст, навряд чи захочеться приїхати до Львова на фестиваль, бо він для купки зацікавлених осіб». То прошу мені сказати, яка у вас була «купка»?
Я на це скажу тільки, що продовжую отримувати захоплені відгуки людей, котрі приїхали на LvivMozArt з-за кордону й які для себе відкривають Україну. Всі отримали колосальні враження. Наприклад, Елізабет Фрейсмут – екс-ректорка найстарішого, Грацького, університету Австрії, зараз – провідна спеціалістка міністерства культури та освіти Австрії, котра по поверненні зі Львова додому написала мені листа. Зараз я прочитаю його вам, щоби нічого не вигадувати.
«Дорога пані Линів. Учора я повернулася зі Львова і хочу зізнатися, що мої вихідні у Львові були вражаючими. Дякую вам за запрошення. Я жила в прекрасному готелі з панорамою на старе місто. Львів – фантастичне місто, котре може запропонувати багато чого чудового, в тім числі – кулінарні родзинки. Я багато гуляла, оглянула все старе місто, купувала багато чого смачненького і багато фотографувала. Але зараз хочу сказати про Броди. Все було прекрасно, концерт був надзвичайно емоційним, все було до ладу – і симфонія «Kaddish», і лист доньки Бернстайна, і синагога, і маса людей, що прийшли послухати концерт, і ті, що слухали музику на дахах, і ті, що слухали музику і переглядали відео на екрані на стіні. Пані Линів, те, що ви зробили у Бродах, – унікальне явище. Якби ви, припустимо, ви не захотіли в подальшому працювати диригентом, я запропонувала б вас на посаду міністра культури України або посаду посла чи радника. Фестиваль LvivMozArt – широко відомий у світі. Я спілкувалася з дуже багатьма людьми, і всі знали про цю подію. Ви, пані Линів, дуже докладаєтеся своєю працею до розвитку Львова. Будь ласка, не припиняйте цієї праці. Якщо потрібна моя особиста допомога, звертайтеся!».
Пані Фрейсмут знайшла можливість на два дні вирватися зі свого напруженого графіка, аби власним коштом відвідати наш фестиваль. І всі, хто приїхав до нас з Відня, Бона чи Берліна, захоплені LvivMozArt і дивуються, як нам вдалося поставити на ноги такий потужний проект, який не соромно показувати будь-де у світі.
Я кожного дня читала, що квитки на таки чи такий захід продано.
Так, практично кожного дня у нас був солд-аут. Це стосувалося і камерних, і великих подій. Фактично щодо кожного концерту у нас виникали проблеми, бо якісь важливі люди хотіли потрапити на концерти, а квитків уже не було. Нам також важливо, що дуже добре пройшли наші події для дітей – з інтерактивом, з вікториною, де за одну годину було подано багато інформації і про композитора, і про класичну музику, і про цю епоху.
Програма MozArtKids мала такий успіх, що ми хочемо повторити її наступного року. Тобто вже зараз є запити на те, що 2020-го можна буде почути і побачити.
Щодо вислову пана редактора про дядька зі Сумщини, котрому LvivMozArt нічим не цікавий, то, наприклад, подія у Бродах показала, наскільки високе мистецтво є потрібним та доступним усім. Для Бродів я обрала абсолютно непересічну програм. «Kaddish» Бернстайна є складною симфонією композитора ХХ століття, з дуже глибоким філософським підтекстом, зі складними текстами англійською мовою, арамейською мовою. І тисячі людей стояли там, де тільки могли потрапити – на дахах, на терасах, у вікнах своїх балконів.
На одній із стін синагоги ми поставили великий екран, щоби люди безкоштовно могли дивитися та слухати дійство. Багато хто прийшов з дітьми – навіть грудними. І це попри пізній час і попри те, що наш виступ тривав дві години! Я досі отримую захоплені відгуки.
Телефонував мені і мер Бродів, казав, що всі бродівчани неймовірно вражені подією, і просив не обмежуватися однією такою акцією: «Це було неймовірно!». Тобто мистецькі події потрібні і в «глибинці», де нема ні музичної школи, ні Будинку культури. А ще справжньою подією став виступ бродівської хорової капели «Боян», якою керує мій батько, Ярослав Линів.
Мені не хотілося, щоби це виглядало, як «десант зі столиці та цілого світу», котрий приїхав вразити. Мені хотілося об'єднатися під приводом того, що Йозеф Рот, хоч і називав Броди провінцією, але любив цей «забутий Богом куточок». І коли заспівала капела «Боян», всі відчули, який це високий рівень, тобто майстерність не залежить від регіону – залежить від особистостей, які наполегливо працюють для того, щоби рівень насправді був високим. Зараз, до речі, «Боян» виборов Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі вокально-хорового мистецтва ім. Юрія Штельмаха «Серпневий заспів» у Чорноморську.
Щороку ми обов’язково говоримо про вашу команду. Коней на переправі не міняють, чи не так? Але ж ви поміняли! Я про Андрія та Оксану Сидорів, котрі вже не є у команді LvivMozArt.
Це було спільним рішенням. Можливо, так сталося тому, що у подружжя народилася друга дитина. Крім того, фестиваль розвивається-росте, і теперішній наш директор – киянин. Цього року нам вдалося залучити ще сильніших партнерів-спонсорів, які дуже зацікавлені у подальшій співпраці з нами.
Нам дуже добре працювати зі столичними партнерами. До речі, цього року на фестиваль приїхало дуже-дуже багато гостей з Києва, які наперед бронювали готелі, також – проводили різноманітні бізнес-івенти, що дуже корисно всім. Ми навіть отримали пропозицію щодо того, щоби частину проектів LvivMozArt проводити у Києві.
Чи не означає це в подальшому зміну прописки LvivMozArt – з львівської на київську?
Ні, і ще раз ні! Наш патрон Франц Ксавер Моцарт жив у Львові, тому LvivMozArt – це Львів, історія Львова, історія Галичини. Але! Програма LvivMozArt – унікальна. Ми нічого з подій не повторюємо, тобто це одноразові події. Тому сама ідея щодо того, щоби найцікавіші проекти згодом показати ще й у столиці та в інших містах України, є слушною.
Я звернула увагу на те, що цього року було доволі багато прямих трансляцій ваших заходів.
Так, їх було достатньо, але ми хочемо, щоби їх було ще більше! Також ми б хотіли, щоби за прикладом львівського джазового фестивалю у нас були своя фанзона, щоби ті, хто неспроможний купити квитки на LvivMozArt або наразі не впевнений, що класика – це не нудно, могли спостерігати за подіями з екрана.
Ви цього року фінішували симфонією Бетховена, а в Бетховена наступного року ювілей – 250 років від дня народження. Чи це не означає, що наступний LvivMozArt буде присвячений цьому композитору?
Справді так і є! За тим – ще один місток. Ми починали фестиваль біля бродівської синагоги концертом пам'яті жертв Голокосту. А Дев'ята симфонія на коду, «Ода радості», яка зараз є гімном Європи. «Обійміться, мільйони». Отакий початок і кінець фестивалю є меседжем, кодом. Я вже думаю над тим, щоби Дев'яту симфонію повністю заграти наступного року, бо на цьому фестивалі ми грали тільки фінал.
Також хотілося би наступного року заграти якийсь інструментальний концерт Бетховена з якось зіркою світового масштабу. І ці дві речі стали би добрим початком LvivMozArt-2020, бо ми не можемо не вшанувати 250-ліття цього титана класицизму.
Як добре ви все наперед плануєте! Можливо, знаєте й час проведення LvivMozArt-2020?
Так, фестиваль відбуватиметься 1-9 серпня.
І головну тему зараз мені озвучите?
Озвучу – «Моцарт і жінки». Хочемо поставити у центр всього проекту жінок – виконавиць, композиторів, загалом жінок, які відіграли доленосну роль у житті всієї династії Моцартів, а це і мама Вольфганга Амадея – Анна Марія, і його сестра – Наннерль, яка була однією з найкращих піаністок Європи, а батько віддав її заміж за вдівця з п’ятьма дітьми від попередніх шлюбів, й учениці Франца Ксавера – доньки Йозефіни Бароні фон Кавалькабо, Юлії Кавалькабо, яка стала однією з перших композиторок Австрії. Це будуть дуже цікаві програми.
Зальцбурзький «Моцартеум» залюбки бере участь у LvivMozArt. Чи вже зголосився він на наступний рік?
Коли вони почули про фокусну тему LvivMozArt-2020, то дуже зраділи і кажуть, що готові привезти до нас цікаві експонати з музею «Моцартеума», які стосуються, наприклад, Наннерлі та матері Вольфгага Амадея – Констанції: «Це така оригінальна тема, що ми зможемо привезти не тільки підручники і ноти, а й якісь особисті речі».
У травні цього року LvivMozArt, за рекомендаціями «Моцартеуму», потрапив на мапу асоціації «Європейські шляхи Моцарта». Що вам це дає?
По-перше, це міжнародне визнання нашого фестивалю. По-друге, потрапляння на таку мапу – це промоція LvivMozArt, інформування цілої світової спільноти із запрошенням на події. І це для нас дуже важить, бо ми є в інтернаціональній розсилці.
Ви говорили в числених інтерв’ю, що радитеся з патроном – Францем Ксавером. То про що радитеся?
Це я так жартувала, бо вже стільки часу займаюся питаннями династії Моцартів, що відчуваю себе майже членом цієї родини. Додам, що я зараз не тільки планую наступний наш фестиваль, а й ювілейний – до 220-річчя Франца Ксавера, і це, звичайно, буде грандіозна подія, яку має святкувати і Львів, і вся Україна. Львів має засяяти цікавими місцями, що прив’язані до історії Моцарта-молодшого.
Наступне моє запитання стосується ваших, даруйте, фізичних і психологічних можливостей. Поясніть мені, як ви витримуєте таке навантаження?
Так, це справді проблема. LvivMozArt – це колосальне явище, котре вже відбулося, і хтось мав взяти це на свої плечі, інвестувати в це колосальну енергію, щоби і партнери з'явилися, й інші люди в це повірили. Ця вся роль випала мені. І відповідальність за все теж лежить на мені.
Одна справа дати на раз п’ятдесят інтерв'ю і розповісти, як все буде гарно, а інша справа – реалізувати це від початку до кінця щодня-щодня, коли репетиційний час триває по 10 – 12 – 15 годин, коли на мені ще й редагування всіх текстів, коли на мені ще й організація роботи команди LvivMozArt, яка відповідає за творчі питання, коли фізично важко вистояти у диригуванні таку кількість годин. Це дуже складно – і фізично, й емоційно, і це все накопичується до закриття фестивалю, який є найскладнішим періодом.
Бувають моменти, коли просто опускаються руки, бо бачиш чергову накладку, а час невпинно втікає, а щось не готове, а вже от-от концерт. І ти не мав часу ні присісти, ні прилягти, ні з'їсти гарячого обіду – все на ходу, і це морально складно витримувати! Але я бачу, що фестиваль стає щороку більш затребуваним, людям це потрібно. Й оце підтягуватиме сильніших партнерів, відповідно, створюватиметься більший бюджет.
Зараз я ще дуже багато закриваю на себе – працюю безгонорарно, у фонд свого фестивалю, який сама створила. Це суттєво економить бюджет, дає можливість запрошувати більше людей.
Все ж прошу відповісти мені на запитання про відпочинок. Який він у вас?
Дуже часто – усамітнення. Трапляється, не хочу бачити чужих. Спілкуюся тільки з найближчими. Також у такі моменти стараюся виїхати на природу десь поблизу чи на море, побути серед своїх, найближчих, перед якими не мушу грати людину з палаючими від щастя очима, котрим можу сказати, що справді втомилася і не хочу чути ні однієї ноти музики, не хочу відповідати на жодні питання.
Коли маєш можливість певний час побути без сторонніх і сама собою, то відновлення приходить дуже швидко.
LvivMozArt, наскільки я розумію, не має жодної копійки від держави. А чи зверталися ви в Український культурний фонд?
Зверталися. І нам відмовили, як і багатьом провідним музичним фестивалям. Дуже шкода, що так стається, бо йдеться про бренди, котрі позиціонують Україну якнайсильніше на міжнародній арені.
Що найближчим часом в Оксани Линів у графіку?
Планів дуже багато. Найближчі – участь Молодіжного симфонічного оркестру України у фестивалі в німецькому Байройті (Німеччина), і це буде три концерти. Попереду – новий сезон в опері Граца, концерт-відкриття, в якому братимуть участь український скрипаль Валерій Соколов та солістка-сопрано Тетяна Міюс і де звучатиме дуже цікавий твір сучасного англійського композитора Марка-Ентоні Тернейджа «Заповіт», присвячений Україні, донецькому аеропорту імені Прокоф'єва, на слова Тараса Шевченка, Василя Стуса і Сергія Жадана.
Також в найближчому часі – прем’єра опери Верді «Дон Карлос» і в жовтні – постановка опери Верді «Аїда» в древньому храмі цариці Хатшепсут в Луксорі (Єгипет), а запросила я для цієї постановки оркестр INSO та капелу «Думка».
Фото LvivMozArt