Чотири роки – недостатньо для того, щоб уповні оцінити подію, учасниками якої ми були. Сучасні події вкидають її в контекст суспільної і економічної кризи, і з цієї чорної глибини вона видається нам поразкою.
Але чи справді це так, чи просто мряка сьогодення не відкриває нам жодної перспективи?
Баба Поразка: романтизм
Чим був Майдан? Перш за все, особистою участю кожного - і в кожного з нас була мотивація для такої участі. Кожен мав свою персональну ціль (часто - зовсім різну), випадкових людей тут було геть небагато. Майдан був сумою наших цілей, ставши сам по собі ціллю того часу.
Своєї цілі кожному з нас було достатньо, щоб йти на пожертву - часом, здоров'ям, речима, харчами, грішми, щоб ризикувати перед ним і під час нього. Майдан був сумою наших самопожертв.
Чому на Майдані не було насильства? Тому що люди довіряли один одному, абсолютно один одного не знаючи - забирали незнайомих людей ночувати у свої квартири, віддавали для них свої речі, стояли поруч у живих ланцюгах під адміністрацією Кучми. Майдан був сумою нашої довіри один до одного.
Майдан, крім цього, був нашою спільною дією, котра мала спільну позитивну програму, суть якої була в зміні принципів влади. Це були правильні дії і правильні принципи, котрі повинна була реалізовувати майбутня влада, яку обсервувати і контролювати мали б ми. Але з цим не склалося...
Політтехнологія: цинізм
Перш за все, образ Майдану розпався завдяки політикам. Приватизовані прапори, здискредитований гімн, вичищені стіни з невеликою кунсткамерою революційного графіті на одній із колон Поштамту знищили символіку Майдану. Дріб'язкові «драчки-собачки» між екс-лідерами майданної сцени похоронили надію на те, що проголошувані ними гасла будуть справді втілені. А ці політики, між іншим, і досі щиро вірять, що Майдан організували саме вони...
У суспільстві, відтак, не відбулося значних змін, судова система так само беззуба, економіка так само в розрусі. Розкладання державної машини триває. Політика, як сфера суспільного життя, і самі політики глибоко дискредитовані.
Та чи є ми при цьому невинними жертвами післямайданового періоду, чи це ми самі дозволили, щоб так було, щоб так з нами поводилися? Адже ж є повна наша пасивність: розслабленість, неактивність, неучасть у партіях і громадській діяльності, погрузлість в побуті. Чи демократія можлива без політичних партій?
Потрохи гроші знову стали мірилом всього, замінивши собою довіру й ідею. Слизькі ділки, котрі успішно поміняли біло-голубу конячку на помаранчево-сердечкату, так і не відійшли від провладного коритця. Правда ж, неприємно почувати себе не громадянином, а товаром з певною ціною - чи то в кілограм гречки, чи в кілограм страху - «обирай, бо інші ще гірші»?
Можливість: прагматизм
Свобода - це не порядок, не багатство, не план дій. Це - тільки можливість для цього.
Вважати, що абсолютно нічого після Майдану не змінилося - ознака глибокого депресивного негативізму. Перш за все, українська політика стала конкурентною, що, при всьому негативі і гнилості, все ж залишає можливості для змін. По-друге, зникло «темникотворство», і хоча інформацію зараз диктують гроші, і тут є ніша для неангажованого слова. По-третє, з'явився чинник ідеології: колишнє «болото» без чіткого бачення майбутнього починає відходити на другий план. Цінності, а не тільки інтереси, починають ставати чинником політики.
Так само, як політика теперішньої влади щодо Голодомору, визнання УПА, євроатлантичної інтеграції та реального розширення простору української мови в медіа надала виразності цьому сектору, станеться увиразнення пріоритетів і в економічній, і в соціальній сфері. В ситуації економічної цензури медіа, втім, здатні подавати і альтернативні точки зору. А з часом відбудуться зміни і в самій політичній системі. Покоління, котре боролося за незалежність України у 1991-му, активно брало участь у 2004-му, і це вже заклало спадковість. При наступному такому виклику, я думаю, в нас буде кому і як захистити волю народу.
Прообразом майбутнього України має стати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, котрі самі переберуть на себе відповідальність за свій дім від збанкрутілого злодійкуватого ЖЕКу. А якщо ні - то жалітися на відсутність води і дах, що протікає, треба на себе самих.
Помаранчева революція - це наша відкладена перемога. Відкладена настільки, наскільки ми самі відкладаємо її втілення - спочатку на низовому, а потім і на вищому рівні.
Я вже ностальгую за майбутнім, котре було з нами на Майдані. А ви?
P.S. Концепція тріади «романтизм - цинізм - прагматизм» належить Мирославу Мариновичу.
Фото зі сайту postup.brama.com