У телепрограмі «Люстрація» телеканалу ЗІК, яка вийшла в ефір 20 липня, журналіст телеканалу Остап Дроздов, який був у програмі в якості експерта, невідомо з яких мотивів «зробив» мене членом СДПУ (о). Це твердження в ефірі ЗІКу Остап Дроздов оприлюднює уже вдруге. І хоча після того, коли воно уперше прозвучало в його програмі «Прямим текстом», я телефонувала особисто пану Дроздову і генеральному продюсеру телеканалу Дмитру Добродомову з проханням запросити мене у прямий ефір, щоб згідно з журналістськими стандартами, надати мені право його спростувати чи прокоментувати. Телеканал ЗІК робити це відмовився, порушивши журналістські стандарти та норми статті 30 п.2 Закону України «Про інформацію».
Оприлюднюючи це твердження вдруге, ні Остап Дроздов, ні ведучий програми Стас Гордієнко, також, не зробили спроби зателефонувати мені, щоб отримати підтвердження цієї інформації, або ж мій коментар на дану тему. Більше того, Остап Дроздов, згадавши, що у 2006 році я балотувалася у депутати Львівської міської ради від Блоку Петра Писарчука, також фактично назвав мене членом Партії регіонів.
У зв’язку з цим я хотіла би зробити заяву наступного змісту:
1. У 2001 році я справді написала заяву на вступ у партію СДПУ(о). Однак, у члени цієї партії мене ніхто не приймав, і моє членство у ній офіційно ніколи не було зареєстроване. На підтвердження цього можу надати лист, підписаний головою Львівської обласної організації СДПУ (о) Ігорем Шурмою. Також, засвідчити це може будь-хто із інших тогочасних керівників цієї партії.
2. У 2006 році я була кандидатом у депутати Львівської міської ради від Блоку Петра Писарчука як позапартійна. Водночас я ніколи не була членом Партії регіонів, яким під час цих виборів не був і сам Петро Писарчук – він був лише членом фракції Партії регіонів у Верховній Раді.
3. У програмі «Люстрація» мене згадували як кандидата на посаду директора департаменту охорони здоров'я Львівської ОДА, на яку мене рекомендувала голова Львівської обласної державної адміністрації Ірина Сех. Зазначу, що на цю посаду мене підтримали багато професійних медичних асоціацій, визнаних у медицині особистостей, а також громадські організації, як-от: «Афганська сотня», Ветерани Афганістану, Варта-100, численна студентська громада, організатори львівського студентського Євромайдану, «Швидка медична допомога Майдану», «Правий сектор», «Рабів до раю не пускають» та інші. Ті, хто надав мені цю підтримку, знають мою активність, чітку громадянську позицію, яка була і залишається незмінною упродовж років, незалежно від обставин та політичної кон’юнктури.
Так, під час Майдану 2004 року я була одним із керівників його медичної служби. У 2005 році я стала співзасновником Конфедерації вільних профспілок Львівщини. У цьому ж році з мого інтерв’ю у «Аргумент-газеті» під промовистою назвою «У нашій медицині продається все» почалася громадянська акція протесту – голодування медичних працівників на робочому місці, яка мала всеукраїнський резонанс. Під час Революції гідності, перебуваючи на посаді заступника головного лікаря, я була на Майдані із групою лікарів обласної лікарні, і вранці 20 лютого ми надавали допомогу пораненим протестувальникам, які були доставлені у готель «Україна».
Мені прикро спостерігати, коли журналісти поважного медіа, кон’юнктурно використовуючи одні факти з моєї біографії, водночас уперто замовчують інші – 10 років моєї послідовної громадянської активності, скерованої на утвердження принципів прозорості та чесності у висвітленні реального стану справ у охороні здоров’я з метою реформування галузі.