Вони – це політичні вареники, що їх особисто зліпив Леонід Данилович. І вони мають звичку тимчасово мімікрувати лише для того, щоб за першим же свистком знову злипатися в один кимях. Оскільки останнім особистим проектом Леоніда Даниловича був не хто інший, як Віктор Федорович, то й злиплися вони довкола нього. Включно з Даниловичем, котрий, на відміну від Макаровича, що перспективу України вбачив у Юлії Тимошенко, досить послідовно висловився за Януковича.
Ще кілька тижнів тому Литвин вперто переконував усіх нас у тому, що Україні потрібен саме він, але вже як президент. Та країна, котру він так любить, виявляється, любить іншу. Колись на зорі Незалежності ми в тусівці поетів і дисидентів жартували приблизно так: „ Вона любила його, а він любив Україну”, згодом жарт приземлився з корекцією на блакить – „Вона любила його, а він любив іншого!”, і от тепер здається на прикладі Литвина цей жарт трансформувався в дещо іншу формулу – „Він хотів бути потрібним Україні, але Україна потребує іншу!”
Здається, що весь політичний шлях Володимира Литвина – це суцільна естафета ганьби – від одного ганебного стовпа до наступного, ще ганебнішого. Від наклепаних науковими „неграми” томів псевдонаукової писанини, в обсягах котрі перечитати при такій зайнятості, яка весь шлях супроводжувала академіка, до патентів у нафтогазовій сфері, через смерть Гонгадзе аж до смерті Олега Шеремета, одного з творців останніх литвинівських 3% на парламентських перегонах. Тоді коли Шеремета розстріляли під під’їздом його будинку в Броварах, литвинята не те що вінка й телеграми співчуття не надіслали, а й на кожному кроці відхрещувалися, що й взагалі їм відомо про існування такої людини як Олег Шеремет. І тепер от страх і безпорадність перед кризою і очікуванимими змінами політичного ландшафту жене всю цю шоблу в обійми меншого зла для олігархів та всіх інших любителів поживитися на кучмівському фаворитизмі. Розкрадати національні активи, як проказала криза, – це ще не бізнес. Але жити у бідності вони вже відвикли. Тепер доведеться жити у підлості. Хоча вони весь свій шлях, мабуть, з тої підлості і не виходили. Янукович, здається, у запалі президентської колотнечі і не підозрює, в що вся ця новооб’єднана група за зацікавленнями здатна його втравити. Лиш би не від корита! Навіть якщо там у тому кориті влади плавають шмаття живих людей. Ще живих!
У жесті Литвина можна, звичайно, все списати на поствиборчу фрустрацію, але не все спишеться. Пригадуєте, як О.О.Мороз задавленим голосом обізвав український народ баранами? Віктор Андрійович вас усіх, людоньки, за те, що проголосували за Тимошенко, обізвав малоросами, а Литвин не обзивав – він просто взяв і проголосував. Та так, що краще б вже обізвав. А виявляється, що це голосування, наприклад, прояснило – що не всі, хто не проголосував за Ющенка, є малоросами, от голосуванням Петра Ющенка Віктор Андрійович просто вказав, що за Януковича голосували й взагалі не малороси. А рафіновані патріоти! От такий, виявляється, парадокс. Називається так – додам і свою ложку фекалій у вашу банку варення і буде у нас спільна банка фекалій.
От тепер інтрига з Литвином мала б своє продовження в тому, що уряд мав би всі креатури Литвина в усіляких там резервах-залізницях-земах хутенько спровадити, але це була б уже не українська політика. Бо один із творців своєрідної політичної етики сьогодення – Володимир Литвин - прекрасно знає, що це вже не його кадри. І він вже не його кадр. Він має шанс продовжитися в політиці лише в разі перемоги Януковича, як, до речі, і Віктор Ющенко має лише один шлях для продовження всого побутування в політиці – перемога Юлії Тимошенко. І якщо Мороза його виборець свого часу, після Майдану бачив лише союзником президента Ющенка, і не забарився з карою, то Литвина його виборець теж бачив не інакше як у демократичному таборі. Але Янукович виявився демократичнішим, тож, наступаючи на граблі, О.О. Мороза, людина свідома того, що вона вже ніякий не політичний лідер – а звичайна фізична особка, котра рятує свою ганебну душку, і цьому рятуванню люди нададуть оцінку на перших же виборах. Уточнюю – виборах. А коли тікають до Януковича – то тікають у ті благословенні часи, коли всі вибори відбувалися у кабінеті на Банковій. Там розписували хрестиківку - хто, на якому окрузі, з яким відсотком перемагає і, не дай Боже, якихось вольностей. Голова обладміністрації і райадміністрації відповідали власною головою. Навіть тією, якої часом не було. А подолання кризи – шикарний привід для новітнього авторитаризму. Для підганяння Неньки під російський державний формат - бо зараз якось зовсім дико самотньо виглядає Російська Федерація на тлі всього європростору. Вся зграя кучмівських політичних вареників так і не навчилася жити в умовах демократії і реальної конкуренції. По суті першим Обамою в світі став Ющенко, а потім вже пішли й інші Обами. І враження таке, що від обамізму, політичного народництва першим стомлюється саме політичний клас, котрий найменше схильний до експериментів. І саме через цю несхильність, як правило, втрачає потім все.
Тож ви вчасно злиплися, в тому самому місці, шановні вареники!