У Львові, в Пороховій вежі, триває виставковий проект, що дозволяє побачити колекцію Івана Гречка. Український католицький університет презентував «Виображення колекції. Як Іван Гречко красу шукав…».
Десять років тому Гречко подарував значну частину своєї колекції УКУ для збереження та експонування, що стало початком університетського музею. Рік тому колекціонера не стало. Тож експозиція є ще й згадкою про нього.
На виставці представлені одна з найбільших збірок українських ікон на склі Гуцульщини та Покуття, стародруки, свічники, ручні хрести, кераміку, текстиль, дерев’яну скульптуру. Також буде представлений живопис Галичини XX століття з колекції Гречка. ZAXID.NET поговорив з куратором виставки Романом Зілінком та координаторкою проекту Уляною Креховець про те, як складався виставковий проект, які акценти мали на меті поставити організатори.
Розповімо про все докладно, але очевидно відразу – це винятковий проект, що розповідає про мистецтво, про час та про велику людину, що жила в тому часі та зберегла для нас його твори. Проект вийшов дуже різноплановий та цілісний одночасно. Саме тому виставку обов'язково варто відвідати.
А тепер про це і не тільки – докладно.
«Важливо було показати колекцію як довершену справу однієї людини»
Уляна Креховець: Ідея виставки виникла ще за життя пана Івана, зокрема ми планували щось робити до його 95-ліття. Проте довелось її робити фактично до річниці його смерті.
УКУ несе відповідальність за колекцію, яку пан Іван нам подарував. Існувала постійна експозиція на Хуторівці, але вона презентувала лише народне мистецтво. Тобто ще за життя пан Іван її бачив. Ми відчуваємо вдячність та відповідальність за колекцію, яку потрібно не лише зберігати, але й досліджувати.
Ми були вражені тим, що великою частиною колекції є також мистецтво ХХ століття, і саме вона представляє також пана Івана як людину.
Тобто колекція народного мистецтва, ікони на склі – це була його ідейна колекція, це було те, що він розшукував. А живопис 20-го століття – це була колекція його контактів, його спілкування, середовища, бо ці твори приходили переважно як подарунки. Її потрібно було дослідити, датувати, ідентифікувати авторів, упорядкувати.
Роман Зілінко: Не так багато колекцій, які залишаються в цілості після смерті колекціонера. Таких прикладів ми маємо за останній час дуже мало. Це радше винятки, ніж правила. Більшість колекцій пропадають разом з колекціонером, розпорошуються.
Ця колекція була віддавна відомою та цікавою. І важливо було її показати цілісно, як явище і як якусь довершену справу однієї людини. Не можна було обійтись без постаті самого колекціонера. Адже Гречко був задіяний у дуже багатьох різних процесах, дотичним до різних середовищ, і мистецького, і громадського, і політичного, і церковного.
Коли почали працювати над виставкою, потрібно було це все поєднати між собою, і це був певний виклик. Ми хотіли показати колекцію, але так, щоб за тим була жива людина. На щастя, виставку організовував Католицький університет, де є багато науковців, освічених, розумних людей, культурологів.
Була зібрана дуже добра команда, тобто Андрій Курочка, Уляна Креховець, Світлана Тимків, Наталія Матлашенко, Зор'яна Рибчинська, Христя Рутар, Оксана Романів-Тріска, Саша Кущенко та інші. Тобто дуже світлі та відкриті голови.
Зор'яна Рибчинська запропонувала назву виставки «Як Іван Гречко красу шукав». І властиво це відкрило дорогу, якою ми вирішили йти. Ми розказуємо про колекцію через особистість колекціонера.
Відповідно для цього треба було багато зробити, багато віднайти спогадів, інтерв'ю, його прямої мови, про імена, контакти, зв'язки, людей.І якраз цей ключ нам допоміг говорити про колекцію. Бо виставити твори без контексту було б не так цікаво. Ця колекція дуже-дуже особиста. Відома її частина, ікона на склі, є самодостатньою, цього було би досить. Але важливо було за тим побачити людину.
Цікаво було представити й колекцію живопису, бо ті художники є його однолітками, друзями, вподобаннями. Він не був багатим чоловіком. Те, що він отримував, як правило, він отримував через особисті зв'язки.
Це не конвертувалося в гроші, бо грошей ніхто не мав. Тому воно абсолютно відповідало його колу знайомих і його естетичним вподобанням.
Там немає, наприклад, радянського мистецтва, немає європейського мистецтва, немає інших мистецтв, які були на той час в інших приватних колекціях.
Ми можемо пов'язати, наприклад, його зв'язки з Гуцульщиною, звідки він походив, його емоційний зв'язок з народною іконою. Потім через виразно українську громадянську позицію він був задіяний до підпільної роботи, він контактував з середовищем дисидентів, Калинцем, Заливахою, Галиною Севрук, середовищем київських дисидентів, Світличними тощо. Важливо, що частина народного мистецтва є невіддільною від професійного мистецтва, бо це все творило атмосферу часу та середовища.
Тому ця виставка вийшла дуже цільною. Ми навіть показуємо роботи самого Гречка, про які мало хто знав. Звісно, він не малював професійно, це було таке наївне малярство для себе. Але це теж важливо, бо є ще однією стороною його особистості, тим, що йому подобалося, чого він, може, не досяг і за чим він шкодував. Адже у 1947 році не було шансу, щоб він десь отримав художню освіту.
Ми хотіли теж показати його зацікавлення громадською роботою, політичними аспектами. У нього була величезна колекція афіш з середини 80-х років. Більшість афіш, які зібрані в його колекції, анонсують події, до яких він був певною мірою причетний. Десь був організатором, десь допомагав з організацією і це теж розкриває ще одну грань його особистості.
Так ми і відтворювали образ Гречка, такий ще свіжий та живий. Тобто виставка має два аспекти: з одного боку це про людину, а з другого боку вона має абсолютно самодостатню художню цільність. Це виставка-розповідь. Будуючи її намагаємося розповісти історію.
Ми можемо підходити до кожного окремого твору, як до самодостатнього об'єкту і про нього говорити. Зрештою, ми дуже багато зробили, щоб показати автора тієї роботи, бо майже до кожного автора, який представлений на роботі, є анотація, яка розповідає контекст, як ця робота потрапила до Гречка або яким був його особистий контакт з автором.
Хтось хоче побачити тільки мистецтво, він прийде і тільки побачить. Хтось хоче прочитати історію Гречка, він прийде і прочитає її. Тобто знову ж таки намагалися робити виставку на кількох рівнях сприйняття.
Для когось це буде просто естетичний момент. Для когось це буде цікаво з боку історії мистецтва і мистецького середовища. Для когось це буде цікаво, як таке суспільно-політичне, суспільно-мистецьке явище і постать Гречка.
Ми намагалися зробити це дуже суб'єктивною виставкою, через окуляри Гречка на все подивитися. Через його спогади, через документи, через його архів намагалися дивитись.
У центрі експозиції – унікальна колекція ікон на склі
На другому поверсі Порохової вежі представлені матеріали, які стосуються життєпису Івана Гречка, а також перша ікона, з якої почалася його колекція.
«Його колекціонування почалося абсолютно випадково з особистого бажання мати кавальчик дому у себе тут, у Львові, він тужив за Надвірною, за Карпатами і хотів мати в хаті ікону на склі. І от у 1955 році, коли вже мав свою квартиру, привіз собі пару ікон», – розповідає Роман Зілінко.
Активне збирання Гречко завершив у 1989 році, тоді він привіз останню ікону зі своєї колекції. «А далі його почала боліти голова, що з тим робити. Він почав старатися створити у Львові музеї приватних колекцій. На жаль, його немає досі. Тому він передав колекцію до Католицького університету, який був готовим її прийняти», – розповідає куратор.
Основна експозиція міститься на третьому поверсі. У її центрі – чудова колекція ікон на склі. За життя Гречко зібрав близько сотні ікон на склі. УКУ він передав 67 ікон, частину лишив родині. Цікаво, що ікона на склі з’явилась у ХІХ столітті та існувала не дуже довго. Перші ікони почали потрапляти до музейних збірок на початку ХХ століття. Вже в 30-х роках професійні художники, такі як Роман Турин, Олена Кульчицька, Ярослава Музика, Віра Свєнціцька, почали на них звертати увагу та перші виставки ікони на склі відбулись у 30-х роках. Але до більшого дослідження справа не дійшла.
У радянський час про українське мистецтво можна було говорити у два способи: про радянське українське мистецтво, або про народне українське мистецтво. Ікона на склі в це не дуже вписувалась. Львівський музей має у своїй збірці усього лише кілька ікон. В Івано-Франківському музеї була відносна велика зірка і у 50-х роках вона була просто знищена.
І в 1955 році Гречко починає збирати ці ікони. Були й інші колекціонери. Але лише у 1988 році у львівському музеї відбулась виставка ікон на склі, також завдяки приватним колекціям. Зараз ікона на склі також є переважно в приватних колекціях. Вони нараховують понад 400 ікон. По суті приватні колекціонери її врятували від знищення.
Також в експозиції представлені свічники-трійці, ручні хрести, гуцульська кераміка, текстиль, а також у вітрині можна роздивитись стародрукіи.
Представлена й колекція живопису ХХ століття, що містить твори Романа й Марґіти Сельських, Володимира Патика, Опанаса Заливахи, Івана Остафійчука, Ярослава Пстрака, Василя Дяденюка, Осипа Васьківа, Ольги Плешкан, Тараса Лозинського та інших, а також малюнки самого Івана Гречка. Ця колекція почалася з картини Володимира Патика, подарована Гречкові автором.
Тут є роботи переважно тих художників, з якими він зустрічався. Окреме задоволення – читати історію художника та його контактів з колекціонером. Мистецьке середовище ХХ століття перетворюється з застиглих музейних експонатів на живе та актуальне. Крім того в експозиції можна знайти і менш відомі, проте не менш цікаві імена.
Також в експозиції відтворено ніби робочий куточок Гречка.
«Він був людиною компанійською, навіть коли останні роки жив у колегіумі, до нього ходили друзі. На його столі завжди лежала Біблія 19-го століття. Попри весь свій батярський характер він був дуже релігійною людиною, так що ми трошки віддалі тому належне. Нам сам Гречко допоміг своїми спогадами та розповідями», – згадує Роман Зілінко.
Хто такий Іван Гречко?
Іван Гречко народив 19 січня 1929 р. в Надвірній, на Гуцульщині. Його батько та старший брат загинули в лавах УПА. Мама та сестра були заарештовані та згодом вислані до Сибіру. 17-річний Іван Гречко уникнув арешту та переховувався у місцевих жителів, а далі перебрався до Львова, де став студентом Львівської політехніки, але був заарештований через підозру в антирадянській діяльності. Змінивши анкетні дані Іван Гречко вступив до Львівського лісотехнічного Інституту.
Візит до родини в село Микуличин у 1955 році приносить майбутньому колекціонеру перші п’ять образів на склі. Він усвідомив, що цей вид народного мистецтва може бути втраченим назавжди і починає вишукувати та збирати ікони на склі Гуцульщини та Покуття.
Колекціонерська робота приводить його в коло львівських митців та колекціонерів. Також він знайомиться з дисидентами та київськими художниками.
Наприкінці 80-х і на початку 90-х років Іван Гречко був заступником голови з міжнародних контактів у Львівській філії українського фонду культури, був у НРУ. Після легалізації УГКЦ став одним із засновників Клубу греко-католицької інтелігенції «Обнова» і його головою.
Іван Гречко – патріарх українського колекціонерства, який у 2013 році подарував Українському католицькому університетові найбільшу колекцію гуцульських ікон на склі, яку збирав усе життя, та решта своєї колекції: стародруки, ручні хрести, свічники Трійці, народний одяг, колекцію писанок. Останні роки свого життя Іван Гречко прожив у Колегіумі Українського католицького університету.
Помер Іван Гречко у Львові 15 червня 2022 року.
Паралельна програма
Уляна Креховець: Проектом передбачена велика паралельна програма. Ми не кажемо навіть «виставка», адже це виставковий проект, який триває два місяці.
Почалась програма з кураторської екскурсії Романа Зілінка. Нас вразила чисельність людей, які відвідали її, їх було вдвічі більше, ніж зареєструвалися.
Але події проекту це не лише екскурсії. Зокрема, у нас вже відбулась зустріч з Маґдою Дзвін (Оксаною Печарською), авторкою книги «Іванове Стремління». Також вже відбулась музейна школа для студентів кафедри культурології УКУ. Вперше цього року студенти мали практику не в музеї, а працювали з виставковим проектом. Вони розробили екскурсії для дітей різного віку, а також окремо для дітей ВПО. Нам дуже приємно, що ці екскурсії є затребуваними та цікавими аудиторії. Маємо декілька звернень від організаторів дитячих таборів з проханням організувати таку екскурсію для них.
Попереду ще місяць проекту і багато подій. Вже цього тижня заплановано дуже цікаві зустрічі з реставраторами. У п’ятницю охочі зможуть прийти у Порохову вежу і отримати приватну консультацію щодо твору старовини з сімейної колекції. А вже в неділю можна буде побачити, як реставрують давню ікону на склі – у просторі виставки діятиме тимчасова реставраційна майстерня. Паралельно з нею відбудеться екскурсія виставкою, яку проведе дослідниця ікони на склі Оксана Романів-Тріска.
Одна з важливих подій проекту – дискусія «Колекції та колекціонери: поле, гравці, правила», де ми хочемо доволі широко обговорити тему колекціонування. Зокрема, плануємо глянути на це явище з юридичної точки зору: як оформляти, як дарувати колекції, які проблеми виникають, які виклики є в темі колекціонування, що робиться з колекцією після смерті колекціонера тощо. Перед тим будемо мати лекцію мистецтвознавиці Діани Клочко щодо мистецтва ХХ століття, яке представлене тут на виставці.
На завершення проекту запланована ще одна кураторська екскурсія Романа Зілінка.
Повний розклад подій можна побачити на офіційній сторінці проекту у Facebook. Виставку можна оглянути до 14 серпня щодня, окрім понеділків, з 12:00 до 20:00. Проєкт є серед переможців конкурсу ЗМІN Фундація, яка фінансово підтримала реставрацію та оформлення творів. .
Фото Катерини Сліпченко