Пригадую свої емоції 8 вересня 2005 року, саме цього дня президент Віктор Ющенко відправив у відставку з посади прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Відчуття були вкрай гнітючі. Ні, я не був симпатиком ні самої пані Тимошенко, ні її політичної сили, ні тим більше її політичної концепції. Ба більше, я вважав, що її наступник – Юрій Єхануров – значно краще підходить для цієї посади і значно більше користі принесе українській економіці.
Усе це було зрозумілим, принаймні для мене. Я добре розумів резони, які змусили Ющенка піти на цей радикальний крок. Але водночас я чітко усвідомлював: на цьому Помаранчева революція чи радше «Помаранчева епоха», яка принесла визнання Україні в цілому світі, закінчилася. Починається реванш, як казав один радикальний політичний діяч, «синьожопої банди». Реванш, наслідки якого для країни будуть непорівняно гіршими, аніж подальше перебування «газової принцеси» у прем’єрському кріслі.
Ющенкові доречніше було б ще потерпіти, бодай до наступних парламентських виборів. На яких його «Наша Україна» мала всі шанси здобути переконливу перемогу. А на тлі відкритих чвар у помаранчевому таборі всі потенційні електоральні здобутки зводилися нанівець.
Чому я пригадав цю вже відносно стару історію. З одного боку тому, що досі вважаю, що саме з вказаної дати запустилися механізми, які врешті-решт призвели до російського широкомасштабного вторгнення (пояснювати цю тезу зараз не буду, можливо, зроблю це в одній з наступних статей). З іншого боку, до пригадування мене підштовхнуло актуальне напруження у відносинах між Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України Володимиром Зеленським і Головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним.
Приблизно місяць тому народний депутат України з фракції «Європейська солідарність» Володимир Ар’єв повідомив на своїй сторінці у Facebook: «Щойно я отримав інформацію з надійного джерела про те, що міністр оборони Рустем Умєров вніс на Ставку Верховного Головнокомандувача подання про звільнення Валерія Залужного».
Однак згодом нардеп повідомив, що знімає цей пост і висловив сподівання, що «ніхто Залужного звільняти не збирається і що всі ці ігри закінчаться».
Перший пост Ар’єва викликав шалене збурення в Україні й за кордоном. Зняти славетного, майже легендарного головкома? Як це можливо? Це зрада однозначно!
Спростування дещо вгамувало пристрасті, хоча, як то кажуть, осад залишився. Про ймовірні тертя між «Зе і За» чутки ходили вже давно, щонайменше з літа минулого року. Утаємничені люди розповідали про норовистий характер Залужного, його небажання виконувати політичні замовлення керівництва держави. Водночас пліткували і про заздрість Зеленського перед славою головкома, його гіпотетичним електоральним рейтингом, навіть попри відсутність найменших порухів Залужного політично інструменталізувати свою популярність.
Усі ці чутки особливо активувалися восени цього року, коли стало зрозумілим, що план українського наступу, на жаль, провалився, а «батьком поразки» ніхто не бажає бути. І тут вже стало остаточно зрозумілим, що ці чутки – не зовсім і чутки, а точніше – зовсім не чутки.
Суперечності між Зеленським і Залужним вперше чітко проявилися після публікації у впливовому британському тижневику The Economist резонансного інтерв'ю Залужного, в якому генерал визнав, що ситуація у війні Росії проти Україна зайшла в глухий кут. Зеленський спершу публічно дорікнув головкому, що той не мав би вживати таких словосполучень, як «глухий кут», що все не так вже похмуро. Потім президент висловився ще різкіше, вказавши Залужному на те, що варто займатися військовими справами, а не політикою. Хоча знову ж варто нагадати, що Залужний лише чесно описав ситуацію на фронті, вказав на проблеми і шляхи їх вирішення. У жодну політику він навіть близько не ліз.
Згодом у тому ж The Economist з’явилася стаття під назвою «Росія готова скористатися політичним розколом в Україні» (Russia is poised to take advantage of political splits in Ukraine), де протистояння між «Зе і За» стало головною темою. «Тріщини виникли не лише вздовж політичних ліній, але, що найбільше тривожить, між військовим і політичним керівництвом. Відносини між президентом Володимиром Зеленським і його головкомом Валерієм Залужним вважаються жахливими», – стверджують автори тексту.
Причому вони недвозначно натякають, що однією з головних причин «жахливості» цих взаємин є електоральна заздрість Зеленського. «Внутрішнє опитування, з яким ознайомився The Economist, свідчить про те, що президент, якого колись хвалили за роль у захисті країни, був заплямований корупційними скандалами в його уряді та занепокоєнням щодо напрямку розвитку країни. Результати опитувань, датовані серединою листопада, засвідчують, що довіра до президента впала до 32%, тобто стала більш ніж удвічі меншою, ніж шанованого генерала пана Залужного (+70%). Кращий за президента рейтинг має і головний український розвідник Кирило Буданов (+45%)» – читаємо в статті. Хоча зрозуміло, що рейтинг довіри не тотожний електоральному рейтингу, але, безумовно, впливає на рішення виборця.
Ще під час виборчої кампанії 2019 року лише надзвичайно наївні громадяни (зрештою, таких у нас чимало) могли повірити запевненням тоді ще кандидата в президенти Зеленського, що він має намір обмежитися лише однією каденцією (так само, як і його обіцянці підняти зарплатню вчителям до $4000). Тверезомислячі українці ще тоді чітко усвідомлювали, що Зеленський піде на переобрання, знайшовши для цього потрібні аргументи. Зрештою, у серпні цього року в інтерв’ю португальському громадському телебаченню RTP, відповідаючи на запитання про балотування на наступний термін, він щиро заявив: «Я ніколи в своєму житті не кину свою державу. Тому що я є гарантом Конституції, і я її захищаю у будь-якому випадку».
Зеленський відчув солодкий смак влади, йому заімпонувала роль героя війни, «новітнього Черчилля». Тож можна припустити, що так просто він не поступиться політичними амбіціями. Тим більше розуміючи, що раніше чи пізніше настане ситуація, коли відбуватиметься ретельний розбір військових невдач. Зокрема, провалу оборони на Півдні, чи політично вмотивованих, але стратегічно хибних розпоряджень Ставки. Бо одна справа, коли ти контролюєш процес, зовсім інша – коли потрапляєш у його вир.
Але в будь-якому разі, якими б не були резони і мотиви відправляти Залужного у відставку, такий крок став би найбільшою помилкою в кар’єрі Зеленського. Бо зараз навіть важко собі уявити, які негативні наслідки це спричинило б і на національному, і на глобальному рівнях. Наслідки стратегічні і політичні. Тому дуже сподіваємося, що президент, який таки добре вміє зважувати всі за і проти, не зробить цього катастрофічного кроку.