Спочатку вони намалювали у своїй уяві образ нікчемного президента. Примітивного коміка, яким, як нарукавною лялькою крутить на всі боки всесильний олігарх. Потім вони обіцяли негайну здачу ним України російському ворогові. Просторікували, що він ставленик Кремля. Що він результат хитрої оборудки ворога проти України. Далі пророкували, що він і місяця не протримається – без кадрів, без досвіду, без підтримки патріотів. Обіцяли українцям, що патріотів відразу відправлятимуть ешелонами за Полярне коло. Один долар за сто гривень. Повну окупацію Росією України. Нічого не справдилося.
«Патріотам» не фортунить. Минає час, а Зеленський не тільки все вправніше розмовляє українською, але й встигає похоронити надії Ігоря Коломойського, якщо не на повернення розграбованого ним ПриватБанку, то бодай на «жирну» компенсацію від держави. За цей час вдається поставити під державний контроль «Центренерго» та організувати посилення впливів держави в компанії «Укрнафта». А ще відбувається відчайдушний спротив намаганням Коломойського повісити на шию державі авіакомпанію МАУ – традиційний прийом Ігоря Валерійовича з викачування коштів з державного бюджету. І навіть після цього «патріоти» продовжують сипати прокльонами на адресу «маріонетки» Коломойського.
Це правда, що звичайній людині з-поза олігархічної системи годі впоратися з нею. Особливо, коли проти тебе всі: олігархи, їхні медіа, затяті патріоти та прикормлені інтелектуали й моральні авторитети. Тому президентові доводиться йти на ситуативні угоди та домовленості з одними олігархами проти інших. Залишати на важливих посадах людей, здатних вкинути країну в хаос і анархію. Якби не було бездумних вуличних протестів з погрозами змістити президента, то й Арсен Аваков зі своїми кишеньковими «радикалами» не був би потрібний Зеленському. Такий кругообіг речей у природі.
Погодьтеся, це не Зеленський допустив надмірну концентрацію енергетики в руках Ріната Ахметова, яка дозволяє йому за короткий час організувати локдаун економіці країні. Це не він привів до того, що Антимонопольний комітет був на боці монополістів. Коли судді об’єдналися в закриту бандитську групу. Коли судову систему паралізував корупційний спрут і вона відверто втішається безконтрольністю, будучи державою в державі. Коли за кожну спробу розірвати цю порочну систему в тебе летять тонни харкотиння з боку об’єднаного табору ворогів та патріотів України.
Так, у цьому ганебному поході проти змін об’єдналися патріоти з ворогами України. Патріотів ще якийсь час можна було зрозуміти, оскільки біль від програшу на останніх президентських виборах був нестерпним. Вони не розуміли, як так могло статися, що цей нікчема переміг нашого благородного гетьмана? Але проблема полягає в тому, що нікчема і герой – це суто продукт їхньої уяви. Тому й пише один з коментаторів на сторінці Карла Волоха: «Дайте пораду патріотам України, бо я вже не можу читати, як зелений колаборант і ворог тотально руйнує Україну». Тобто вони не можуть визнати своїх помилок, неправильних оцінок і висновків. Не розуміють, що читають такі «новини» хіба у своїй інформаційній бульбашці. Хоча, якщо чесно, то протверезіння мало б уже настати, а основна маса «непримиренних» заспокоїтися. Бо не здав, не завалив, Росія не прийшла, ешелони з патріотами на Північ не пішли, Коломойський лютує. А тому ще важче зрозуміти тих, хто у своїй сліпій ненависті до президента України переходить на бік відвертого ворога і навіть починає творити з ним спільний фронт.
Наведу два приклади. Перший стосується відвертого загравання «демократичної опозиції» з медведчуківською ОПЗЖ. У непримиренній ненависті до Зеленського вони створили спільний інформаційний фронт. Тепер не тільки «експерти» почали мігрувати між порошенківськими та медведчуківськими каналами, як неприв’язана худоба між сусідськими грядками, але й політичні лідери, здавалося б, ворожих таборів, заговорили на хвилях один в одного. І тут криється одна з основних таємниць сучасного політичного процесу в Україні: система хоче ліквідувати ненависного позасистемного лідера. Їй не йдеться про його особу. Вона відчуває загрозу, що виходить від абсолютно чужого їй лідера. Їй байдуже, як цього досягти: змусити піти у відставку, перетворити на безправну маріонетку, призначити слухняного регента. Найгірше, що нікому з них не йдеться про державний резон. Треба позбутися загрози системі. І тут вони єдині.
Другий приклад стосується колабораціонізму українських патріотів із кремлівськими антиукраїнськими силами. По-перше, це стосується їхніх спільних дій, спрямованих на упослідження інституту президентства в Україні. Прочитайте дискусію під постами одіозного Карла Волоха, який став відомим завдяки твердженню, що для доброї справи, тобто запуску телеканалу «Прямий», треба було спочатку накрасти грошей. Того, хто щоденно вправляється в найгірших інвективах на адресу українського президента. Того, який втішається гидотним випадам своїх підписників на адресу Зеленського. Того, хто спить і бачить то відставку Зеленського з посади президента, то повний крах його правління.
По-друге, риторика, ідеї та методи українських «патріотичних» і пропутінських каналів перестали хоч в чомусь відрізнятися від російських пропагандистів. Ті самі маніпуляції, брехня, наклеп і бруд. Окремі українські патріоти настільки сплутали береги, що в провокації Рамзана Кадирова проти президента України Зеленського відверто стали на бік першого. Вони, як і Кадиров, починають «бикувати»: «Що, Зєля, засцяв?». Тільки й залишається вигукнути: «То хто тут проти нас з Путіним і Кадировим?». Та куди дівається їхній запал, коли історія з провокацією почала стосуватися американського держсекретаря Помпео? А за подібне «бикування» США оголосили додаткові санкції проти Кадирова.
Виявляється, що особиста ненависть ображених українських патріотів до президента Зеленського ладна переважити навіть найважливіше – любов до Вітчизни. І вони у своїй сліпій ненависті стають то на бік олігархів, що обплутали своїми щупальцями всю Україну, то солідаризуються з опорою Кремля в Україні Медведчуком, а то навіть відкрито стають на бік російського агресора. Вони як мантру повторюють слова, що скоро Зеленському кінець. Сподіваюсь, навіть не задумуючись над наслідками, які цей кінець потягне за собою.
Дивним чином патріоти України рука в руку працюють разом з росіянами на перемогу пропутінської ОПЗЖ. Вони ніби сновиди скупчуються і нагнітають ситуацію навколо питань мови, завершення війни, реінтеграції або відсікання окупованих територій. Йолопові відомо, що це проблеми не одного десятиліття і їх вирішення від одного президента не залежить. Що цим вони ставлять у шпагат президента між його електоратом на Сході і Півдні України і загальнодержавними інтересами. І тільки дурень не розуміє, що та частина електорату, яку в результаті подібних маніпуляцій вдасться «відгризти» у Зеленського, дістанеться не ПЄСу, не «Голосу» і не «Батьківщині». Вони неодмінно посилять промосковську ОПЗЖ.
Тому, якщо повірити в недалекоглядні прожекти подальшого розвитку подій Волоха, Березовця, Чорновола та Портникова, то стає незрозумілим, чого ж насправді вони бажають Україні? З їхнього середовища весь час лунають то ідеї відставки Зеленського, то перетворення його на маріонетку, а то навіть переходу на систему регентства Дмитра Разумкова. При цьому в дію йдуть обман і маніпуляції. Мовляв, ідея з регентством була задумкою Путіна. А тепер цей план починають реалізовувати. У такому разі виникає закономірне питання до патріотів-державників: «А чому ви допомагаєте Путіну реалізовувати його план знищення України?».
Насправді ідея відставки Зеленського – це один з російських планів упокорення України. Підтриманий, на жаль, українськими патріотичними силами. Теревені про те, що Зеленський втомився, що от-от махне рукою і забажає спокійного життя в колі сім’ї, що він обманув своїх виборців зі Сходу, що продовжує політику Порошенка, що в Україні нібито встановлено зовнішнє правління, а ще плітки про «соросят» є нічим іншим, як технологіями з поступової дестабілізації та розвалу України. Бо відставка Зеленського – це хаос і анархія, повне безвладдя в державі і поява кількох регіональних політичних центрів. Усе це роздере країну на ворожі анклави. А причиною цьому всьому є непоступливість кланово-олігархічної системи, російські підступні дії та безголовість «патріотів». Несемось…