Ортопед-травматолог Володимир Шиманський зазвичай зібраний і заклопотаний. Медичний костюм, чіткі зважені рухи і міміка, за якою складно зчитати емоції. Завжди цікаво розгледіти за професійною роллю справжню людину зі своїми переживаннями і захопленнями. Тому розмова відбувається не в кабінеті, а на нейтральній території, де лікар може трішки видихнути і просто бути собою. Про шлях від інженерії до хірургії, використання інновацій у лікуванні травм та чому в його команді відсутня «конкуренція за пацієнта» далі.
Ортопед-травматолог Володимир Шиманський понад два роки працює у лікарні Святої Параскеви (Львів, на Смаль-Стоцького, 13), де віднедавна очолює напрям ортопедії. Робота його команди злагоджена і професійна, за ними приємно спостерігати: сконцентровані і дуже точні в словах та діях.
Про вибір професії
Володимире, чому Ви кардинально змінили життєву траєкторію і після освіти інженера пішли здобувати медичний фах?
Майже двадцять років тому, я мав багато хобі: грав у музичних гуртах, малював, писав оповідання. Попри аматорський рівень, почувався комфортно у мистецькому середовищі. Серед інженерів мені бракувало творчого духу. Усвідомив, що не зможу себе реалізувати у цій професії. Після роздумів вирішив, що медицина є сферою, де об’єднується багато досягнень людства: інженерія, мистецтво, статистика, механіка, комп'ютеризація. Все, що людина може створити і застосувати, знаходить втілення в медицині, я відчув, що знайду себе в цій благородній справі. Так я став першим медиком у родині.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleЯк Ви визначилися зі спеціалізацією?
Це було складне рішення. Один із найбільших страхів у медика-студента: «А що, як провчуся три роки додатково на якогось фахівця (наприклад, кардіолога), а потім виявиться, що немаю хисту?». Щоб зрозуміти, чи це мені під силу, проходив стажування в різних клініках.
Потрапивши у травматологію, збагнув: мій інженерний досвід дуже корисний. Розуміння механіки спростило шлях до біомеханіки і дало певну перевагу серед колег.
«Хірургія як інженерія»: розробка інноваційних методик
Як знання інженера допомагають Вам у хірургії?
До «Параскеви» працював у державній лікарні. Коли почалася повномасштабна і пішов масовий потік людей із військовою травмою, складність клінічних завдань зросла в десятки разів. Розуміння, що і як робити, практично не було, адже в цивільному житті такі важкі ушкодження трапляються рідко – хіба під час масштабних ДТП, але військова травма має зовсім інший характер.
Виникла потреба в пошуку нових рішень для лікування дефектів кісток. Один із найефективніших методів лікування значних сегментарних дефектів – це кістковий транспорт (переміщення здорового фрагмента кістки вздовж дефекту з розтягуванням кісткового мозолю). Метод дозволяє наростити кістку будь-якої довжини – хоч 20-30 сантиметрів, адже вона має колосальний потенціал до регенерації.
У чому полягала складність виконання цієї методики?
Класично цей фрагмент фіксується шпицями і переміщується, прорізаючи шкіру протягом кількох місяців на всій довжині дефекту. Це створює великі ризики інфекції, постійний біль, дискомфорт і потребує складного догляду.
Ми з професором Адріаном Філем розробили методику кісткового транспорту за допомогою спеціального медичного тросу (кабелю), запозичену з США, яку на той момент в Україні ніхто не виконував. Трос проводиться внутрішньокістково і виводиться через стабільні отвори в шкірі. Він не прорізає тканини, а діє за принципом канатної системи. Ми розробляли механізм натягу, проводили експерименти на штучних моделях та біологічних тканинах тварин, а згодом успішно застосували це для пацієнтів.
Також пізніше я розробляв інтрамедулярний стержень для кісткового транспорту із застосуванням 3D-моделювання, а наразі інженерне мислення допомогло мені сформувати кастомний інструмент для черезшкірного зшивання ахілового сухожилля.
Зараз я займаюся переломами кінцівок, хірургією стопи та протезуванням, а великі інженерні проєкти на паузі.
Що потрібно, щоб стати добрим ортопедом-травматологом
Які риси є обов’язковими для ортопеда-травматолога?
Є загальні риси для всіх медиків – начитаність, надивленість, заглибленість у тему. Потрібно читати сотні сторінок фахової літератури щотижня протягом усього життя. Зараз медицина – це не просто знання техніки, а аналіз того, як метод співвідноситься з психоемоційним станом пацієнта, економічною доцільністю та науковими даними. У «Параскеві» з ортопедичною командою безперервно відточуємо експертизу, як олівці.
Що стосується саме ортопедії, то тут є своя професійна деформація – висока психологічна стійкість і толерантність до чужого болю. До ортопеда звертаються лише тоді, коли щось болить: у когось місяць, а в когось біль триває 10 років і вже травмував та сформував особистість. Якщо заглиблюватися в це без захисного бар’єру, можна миттєво вигоріти.
Тому ортопеди зі сторони часто здаються холодними. Є навіть такий жарт: «Ортопед спочатку запитує, де болить, а потім тисне туди пальцем». Але це не про жорсткість, а про інструмент пошуку причини болю.
Ортопедія вважається здебільшого «чоловічою» професією. Чому?
Є дослідження з США, яке свідчить, що до 92% ортопедів – чоловіки. Це свідчить про високу консервативність спільноти. Причина криється у тому, що ортопедичні операції (особливо на великих трубчастих кістках або масивних суглобах) – важка фізична праця.
Проте технології змінюються. З появою малоінвазивних методів та розвитку артроскопії (коліна, плеча) операції стають безпечнішими і менш травматичними, тому в професію все активніше заходять жінки. У нашій команді в Медичному центрі Святої Параскеви також працює лікарка-ортопед, яка чудово виконує артроскопічні втручання.
Про вигорання, трудоголізм і як відновлюються лікарі
Що у роботі найважче та найбільш виснажливе?
Найважче – коли ти не можеш допомогти людині або коли немає комфортного рішення проблеми. Це викликає фрустрацію та сильно пригнічує.
Другий момент – перевантаження. У нашого покоління є проблема неекологічного ставлення до себе та трудоголізм. Прагнучи допомогти всім, ти береш на себе занадто багато і перестаєш встигати. В результаті втрачається емпатія, лікар стає сухим і різким, менше пояснює пацієнту. Пацієнт не розуміє ситуації, лікар бачить, що не зміг допомогти – і це перетворюється на замкнене коло. Важливо тримати баланс і пам'ятати, що ми просто люди.
Де ви підзаряджаєтеся після складних робочих тижнів?
Мене рятують мої хобі, про які згадував раніше. Я граю на гітарі, пишу пісні, експериментую зі змістом і формою. Процес творення дає мені найбільше задоволення та можливість відновитися.
Взагалі, медицина вимагає величезного ентузіазму. У мене були робочі дні, які починалися в понеділок зранку і закінчувалися у п'ятницю ввечері. Якщо робота не є «сродною працею» та частиною тебе, витримати такий режим неможливо.
Екологічний менеджмент у «Параскеві» і розподіл пацієнтів
Ви працюєте в Медичному центрі Святої Параскеви вже два роки. Чому із державного сектору перейшли у приватний?
Тут нові можливості, інші підходи, прозорі виплати. Найперше, що мене вразило у медичному центрі – нетоксичний, екологічний менеджмент та можливість відкритого діалогу. Це кардинально відрізняється від більшості державних чи комунальних структур.
Це створило перспективи реалізувати бачення того, як має виглядати сучасний підрозділ ортопедії. Не просто як «ремесло» (проконсультував, прооперував і забув), а як глибокий науково-практичний процес. Адже вміти оперувати – половина справи. Головне – чітко знати, коли і кому призначати операцію, а коли вона протипоказана. Помилка в одному критерії (наприклад, індексі маси тіла) може призвести до катастрофи.
Як організована робота у вашій команді?
Ми об’єднали практичну роботу з наукою. Наукову команду очолює професор Адріан Філь, пишемо наукові статті, проводимо навчальні курси та постійно тримаємо професійний тонус. Маємо можливість перейняти унікальний досвід у найкращих, зокрема у доктора медичних наук Руслана Сергієнка, який періодично приїздить до Львова. Також регулярними гостями нашої клініки є лікарі з Європи: Юліан Дутка, Нікола Ерхан, Евальд Геріх, Генрі Марш.
Головна фішка – чіткий розподіл за вузькими профілями та відсутність внутрішньої конкуренції. В ортопедії є сотні видів операцій (стопа, коліно, кульшовий суглоб, хребет, кисть, артроскопія). У нас немає такого, що хто першим знайшов пацієнта, той оперує. Якщо до мене потрапляє пацієнт, якому потрібна певна операція, технікою до якої я володію, але зосереджений на інших видах, а інший колега займається цим щодня – скеровую пацієнта.
Таким чином накопичуємо максимальний досвід у конкретному напрямі, а не розпорошуємо його. У «Параскеві» діє система наставництва: за кожним напрямком закріплений провідний експерт та молоді колеги, які вчаться, забезпечуючи взаємозамінність і здоровий ріст без суперництва.
На базі нашого центру у Львові відбувається якісний обмін досвідом, різноманітні навчання, тут формується осередок постійної наукової дискусії для ортопедів.
У чому полягає унікальність підходу до пацієнта у вашому центрі?
Головна перевага – пацієнт гарантовано потрапляє до лікаря, який має найбільший досвід саме для вирішення його конкретної проблеми. Крім того, у нас є час і ресурс для детального інформування пацієнта.
Запорука успіху – якісно побудована комунікація, коли пацієнт точно розуміє, що з ним робитимуть, які є ризики та якими є реальні очікування. Найпоширеніша проблема хірургії – коли результат не відповідає очікуванням, бо лікар не мав часу чи енергії все детально пояснити пацієнту.
Випадок із практики ортопеда-травматолога Володимира Шиманського
Чи часто доводиться відмовляти пацієнтам в операції?
Зазвичай пацієнти самі не хочуть операцій, але бувають винятки. Пригадую пацієнтку, яка тривалий час страждала від болю в коліні. Вона вже пройшла безліч процедур, зрештою їй зробили артроскопію. Проте біль не зник. Жінка прийшла до мене з вимогою: «Поміняйте суглоб, більше не можу терпіти».
Я подивився обстеження – колінний суглоб здоровий, хрящ збережений. Замість того, щоб ставити протез, ми виділили час на детальний огляд: я провів маніпуляції, зробив УЗД з клінічними пробами і знайшов у жировому тілі коліна крихітне утворення, яке гостро реагувало на натиск.
Виявилося, що це неврома – рубець, у який вріс нервовий корінчик. Зробив точкову лікувально-діагностичну блокаду – і біль повністю зник. Якби цій жінці замінили суглоб, неврома випадково видалилася б разом із кісткою, біль би пройшов, але ціною цього була б втрата власного здорового суглоба. Це приклад того, як детальна діагностика та уважність рятують від непотрібних радикальних втручань.
Ендопротезування: інфекційна безпека та прозорість у «Параскеві»
Заміна суглоба: які ризики приховує ця операція та що гарантує безпеку пацієнта?
Ендопротезування – технічно відпрацьована і відносно безпечна процедура. Але ціна помилки тут колосально висока.
Найнебезпечніше ускладнення – це перипротезна інфекція. Вона вимагає надзвичайно тривалого (до року), виснажливого та дороговартісного лікування, яке за ціною може перевищувати саму операцію і потребувати 2-4 етапних складних втручань.
У світовій статистиці ризик інфекції становить від 2% до 5%. В масштабах країни, де щороку роблять близько 15 тисяч протезувань, це сотні зламаних доль. У Медичному центрі Святої Параскеви забезпечують високий рівень інфекційного контролю за рахунок сучасного обладнання та технологій, мінімізуючи ризики до 0,5-1%. Нещодавно перші в Україні пройшли аудит та сертифікували систему управління якістю процесів репроцесингу за стандартом ДСТУ EN ISO 13485:2018. Для пацієнта це означає, що весь шлях інструменту – від очищення до використання в операційній – повністю стандартизований, що практично виключає людський фактор і технологічні помилки.
Наскільки важлива кваліфікація хірурга у протезуванні?
Існує науково доведена «крива навчання»: хірург повинен виконувати щонайменше 50 протезувань на рік, щоб зберігати кваліфікацію та тримати рівень ускладнень на мінімумі. У нашій клініці протезуванням займається професор Адріан Філь, який має колосальний досвід та виконує близько 300 таких операцій на рік, вирішуючи завдання будь-якої складності (включно зі складними ревізіями та індивідуальними імплантами після важких травм тазу).
Пацієнт отримує повністю прозорі умови: він знає, хто його оперує, що тут працюють з якісними індивідуально підібраними імплантами та забезпечать повний супровід від першої консультації до відновлення. В цьому і полягає головна цінність «Параскеви» – безпека, експертність та повага до здоров'я кожного.