На Каннському кінофестивалі показали уже значну частину конкурсної програми, тож уже можна говорити й про лідера. За усіма можливими рейтингами ним став фільм Педро Альмодовара «Біль та слава» (на головному фото), який вийде в український прокат 13 червня.
Напередодні фестивалю багато писали про те, що картина є для режисера автобіографічною. Це не зовсім так. Скоріше вона має таке ж відношення до життя Альмодовара як «8 ½ » до життя Фелліні.
«Моє життя знайшло відбиток в цьому фільмі, але не варто сприймати його надто буквально. Все, що відбувається, представляє мене, мій погляд на світ. Я не можу сказати, що в ньому правда, це скоріше суміш правди та вигадки», - розповів Альмодовар.
Педро Альмодовар (фото Катерини Сліпченко)
«Коли ти починаєш писати сценарій, то найперший рядок справді пов'язаний з твоїм власним життям, але потім виникають й вигадки. З цього моменту автор повинен чіплятися за вигадку, а не за життя», - пояснив режисер.
Режисер Сантьяго (Антоніо Бандерас), досить літній та не надто здоровий режисер, який поступово втрачає пам’ять. Він ніби-то згадує своє дитинство та свою матір, ніби-то намагається повернутись у буремну молодість, знаходить натхнення та пише сценарій. От тільки у фіналі виходить, що все не зовсім так, як нам показували дві години екранного часу.
Антоніо Бандерас (фото Катерини Сліпченко)
Після кількох не надто вдалих робіт Альмодовар знімає дуже добре кіно. Це трошки втомлене кіно, проте це кіно втомленого генія. Найгучніші епітетів заслуговує гра Антоніо Бандераса.
Актор дозволив застаріти себе років мінімум років на десять, проте річ не у тому, звичайно, які він виглядає. Річ у тому, якою величезною акторською палітрою він користується у цій картині. Віртуозна робота то яскравими мазками, то найтоншими нюансами робить не лише фільм, але і самого Бандераса претендентом на нагороду.
Пенелопа Крус (фото Катерини Сліпченко)
А ще у картині ми побачимо прекрасну Пенелопу Крус, яка залишається у не раз уже пропрацьованому нею образі матері.
Загалом акторський ансамбль картини, як завжди у режисера, грає як добрий оркестр. Проте для тих, хто цінує Альмодовара насамперед за гумор на межі фолу та яскраві барви варто зауважити, що від епатажного стилю тут залишаються пара сцен та бездоганна робота із яскравою колористикою кожного кадру.
Пенелопа Крус у фільмі «Біль та слава»
Фільм сумний, фільм про невідворотність старості та про небажання старіти. А ще про кіно. Як і картина яскравого та дотепного представника румунської «нової хвилі» Корнеліу Порумбою «Свистуни».
Режисер, який свого часу отримав у Каннах нагороду за найкращий дебют («12:08 на Схід від Бухареста»), а потім брав участь у «Особливому погляді» («Поліцейський, прикметник» та «Скарб») цього року бере участь добрався до основного конкурсу.
Проте він, залишаючись неодмінно дотепним та гротескним, ступає на дещо нову для себе територію. Він знімає трохи комедію, трохи нуар, а загалом – омаж класичному кіно, з цитатами з Гічкока та інших голлівудських класиків.
Поліцейський вступає у подвійну гру із мафією. Для того, аби допомогти бандитам витягнути з в’язниці небезпечного злочинця, він має вивчити мову свисту, якою користуються злочинці на Канарах. Крім того режисер насичує фільм безліччю дрібних деталей, які тішать як родзинки у булочці.
Обидва фільми – радість для кіноманів та окраса конкурсу. Обидва не вражають наповал. Проте попереду залишилось ще чимало картин та надія, на те, що дощ та холод на Круазет нарешті закінчиться.