Цієї зими українці остаточно усвідомили, що війна на Донбасі не буде короткою. Дипломатичні домовленості не виконуються, бойові дії на фронтах тривають, а в країні оголошено нові хвилі мобілізації до збройних сил.
Бажання обивателя завершити війну і якомога швидше повернутися до мирного буденного життя легко зрозуміти, так само як пояснити небажання багатьох українців йти до армії. Українці загалом схильні до емоційного сприйняття, тож виправдань не бракує – від недовіри до уряду аж до неясних завдань війни на Донбасі.
Однак такі виправдання ніяк не допомагають наблизити перемогу і за своєю суттю залишаються спробою вирішити проблему за чужий рахунок. Заможні суспільства з високим рівнем довіри відрізняються від українського випадку саме тим, що там громадяни беруть на себе відповідальність і не дозволяють іншим уникати її. У цій ситуації особливо відчувається нестача науковців зі сфери соціальних стратегій, які б усували зайві емоції в суспільстві і пояснювали прагматичні інтереси українців на війні.
Зокрема, ми не помічаємо, що війна з Росією стає можливістю для необхідних змін в Україні, адже саме українські воїни з добровольчих батальйонів після війни мають стати основою нової української поліції й системи правосуддя. Саме відсутність справедливого судочинства залишається найважливішою проблемою в Україні, після вирішення якої можна братися до подальших змін, таких як реформа бюрократії.
Однією з ілюзій, яких поки що не позбавилися українці, залишається віра в те, що бюрократія здатна сама себе реформувати. Для багатьох українців, які позбулися довіри до рідного чиновника, останньою надією залишається бюрократ з ЄС, який нібито спроможний проконтролювати українські реформи. Щоправда, впродовж останнього року безпорадність ЄС щодо проблем України посилює серед українців сумнів і скепсис щодо спроможностей об’єднаної Європи.
Насправді чиновники ніколи не реформували себе самі – щоб переконатися в цьому досить поглянути на приклади, описані в історіях бюрократії від Людвіґа фон Мізеса чи Френсіса Фукуями. Бюрократію можна реформувати лише за наявності чесних судів і системи покарань. З цієї причини українській системі правосуддя вкрай необхідні люди, котрі ризикували заради захисту батьківщини власним життям. Чим більше вчорашніх солдатів після війни опиниться в українській поліції, тим відчутнішим буде ефект.
І тому сьогоднішня участь українських чоловіків у добровольчих батальйонах стає важливою передумовою створення суспільства високої довіри. Важливо розірвати замкнене коло недовіри між урядом і громадянами, що паралізує будь-яку спробу розвитку. Змінивши систему правоохоронних органів та судів, Україна має передумови стати європейською Канадою, до якої близька як за кількістю населення, так і за менталітетом.
Довготривала війна з Росією не завадить реалізації цих змін і врешті-решт завершиться перемогою України. Варто також відзначити, що воєнна кампанія на Донбасі не є причиною сьогоднішніх економічних проблем України, натомість для ворога все інакше: Росія втратила через війну вже більше ста мільярдів доларів, і максимальний запас міцності путінського режиму за різними оцінками становить близько двох років.
Внаслідок війни на Донбасі російська економіка і міфологія зазнають відчутних збитків, тож українці можуть остаточно зруйнувати імперський проект, не втративши шансу на зміни всередині країни. Саме добровольці з фронту повинні стати новими шерифами і патрульними, які стежитимуть за дотриманням закону. Ніхто не прагне гідного і справедливого життя в своїй країні так само сильно, як людина, що ризикувала власним життям заради цієї країни. Тож герої воєнного часу мають допомогти повернути українцям силу закону і правосуддя, і як наслідок – провести реформу бюрократії та забезпечити хвилю інвестицій в країну.
З англійської переклав Андрій Дрозда