Тема Голодомору останнім часом важка для тверезого обговорення. І це передусім тому, що у значної частини громадян, яких Іван Франко влучно називав «патентованими патріотами», сформувалася блискавична реакція на будь-який відступ від «канонічного» бачення сталінського штучного голоду. Згідно з «каноном», Голодомор був спрямований на знищення етнічних українців. Здійснювали його переважно чужинці. А основна мета – щоб у спорожнілі села завезти побільше росіян. От письменниця Любов Бурак, кума лідера «Правого Сектору» Дмитра Яроша, яка пише під псевдонімом «Дзвінка Торохтушко», опублікувала у Фейсбуці уривок зі своєї повісті про Голодомор. Дозволю собі цитату.
«А тоді річка настала. Людська річка… Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя.
- Чому ж – зозулине? – спитала Оксана. – Люди, як люди…
- Росія… Як зозуля яйця підкидає свої до чужих гнізд і пташки іноді гинуть, годуючи її пташенят, так і Росія заселяє відвойовані землі своїми дітками. І наш люд гине. Бо зозулята викидають його з родинного гнізда, замордовують працею і виморюють голодом. Зозулятам багато треба. Все треба. Все, що є і ще більше…Більше… Більше!..»
Сама Любов Бурак народилася на Тернопільщині, тож навряд чи йдеться про якісь родинні спогади. Відомо, що кілька десятків тисяч переселенців з Росії (а також з Білорусі й навіть з північних областей України) справді прибули в села українського Півдня. Але зрозуміло, що десятки тисяч осіб у багатомільйонному реґіоні – це явно не «повінь», навіть якби більшість з них залишилася в місці переселення. А вона, як свідчать дослідження українських істориків, залишатися не схотіла і повернулася в Росію. Навіщо ж Любов Бурак вигадує про «людську річку» і «зозулине поріддя»? Відповідь у коментарях під опублікованим уривком.
«Не буде прощення катам і зозулиному поріддю!»
"Про зозуленят – просто і точно! Респект автору. Це треба цитувати і викладати постійно, щоб очі відкривалися. Вже котрі покоління бурянами на матінці Україні повиростали, і вже й воєн не треба, досить голосів їх».
«Оці зозулині нащадки і зараз вбивають наших хлопців, яке ж це ненависне поріддя і порозповзалося по чужих землях».
Отже, Голодомор виступає в ролі наживки, за якою громадянам пропонується проковтнути гачок: мовляв, всі проблеми України – у «зозулиному порідді», нащадках етнічних росіян, завезених у 1933 році. Саме вони проголосували за «неправильного» президента, саме вони проголосили «ДНР» і «ЛНР», треба їх вирахувати і помститися. Звісно, що це не має нічого спільного з пам'яттю про жертв страшного злочину тоталітарної системи. Системи, в якій етнічні українці перебували далеко не тільки в ролі жертв. Ну і вживання слова «переселенець» явно невипадкове. Пригадуєте хвилі ненависті до переселенців з окупованих територій Донбасу, спричинені легендами про їх буцімто негідну поведінку? Отож.
Зовсім інакшу історію виклала на тому ж Фейсбуці відома волонтерка Діана Макарова. Там – історія її предків, що пережили Голодомор. І чомусь в цій історії нема карикатурних «зозулиних дітей» з далекої Росії. Є українці. Різні. Хтось кидає відправляє дружину на лаву підсудних, а власних дітей прирікає на вірну смерть від голоду. Хтось, перебуваючи на колгоспній посаді, рятує ціле село, за що хтось із врятованих земляків (українців, ага!) віддячує оперативним «стуком» «куди треба».
Десять років тому ми з друзями об’їхали більшість областей, де лютував Голодомор – від Житомирщини до Донеччини – і записували спогади його очевидців. І ніхто з них не згадав про якихось росіян, котрі чи то забирали хліб, чи то «людською рікою» натекли в їхні села. Хліб забирали свої, земляки. Предки чи родичі багатьох з тих, хто зараз захоплено просуває тему, що винне міфічне «зозулине поріддя».
Хтось із читачів заперечить: «Але ж це потрібно Україні! Якщо довго розповідати народу про те, що його предків вбивали голодом саме зозулята-росіяни, то українці ще більше ненавидітимуть Росію, відмовляться від ворожої музики та серіалів, підуть на фронт і визволять Крим!».
На жаль, у сучасному світі все далеко не так просто. Так, є тисячі українців, готових повірити в будь-яку «патріотичну» дурницю, але є мільйони, яких така риторика радше схилятиме сумніватися в Голодоморі. Це як з «Великою Вітчизняною» у Росії: так, була страшна війна, так, був жахливий нацизм – але нове покоління росіян настільки перегодоване псевдоісторичними казочками на цю тематику, що від «Великої Вітчизняної» багатьох розумних молодих людей відверто верне. Ну й окреме питання – моральне: адже адепти Голодомору як засобу пропаганди в сучасному інформаційному протистоянні фактично перетворюють мільйони загиблих на засіб для досягнення своїх цілей. І не треба думати, що наше суспільство про це не здогадується.
Взагалі – використання Голодомору з політичною метою є дуже сумнівною практикою. Розпочав її, якщо не помиляюся, Віктор Ющенко. Причому його взагалі мало цікавило, що було насправді: прочитав десь про 81 млн українців до Голодомору – зразу ж заявив про 81 млн українців до Голодомору, не перевіривши достовірності інформації. «А щоб у вас не залишалося питань, чому Голодомор є геноцидом, зверніть увагу на дані статистики – перепис населення 1929 і 1979 років. Чисельність української нації була 81 млн, а стала 42 млн. Українці – єдина нація в СРСР, чисельність якої за 50 років скоротилася вдвічі», – заявив тоді Ющенко, викликавши неабияку радість у заперечувальників сталінських злочинів. Саме таке недбале ставлення до піару на трагедії і спричинило відразу в багатьох громадян до політики Ющенка, яка, з одного боку, була цілком бездіяльна в економічній сфері, а з іншого – незграбна у сфері гуманітарній. Пам'ятаєте жарт «Кварталу» про «сеньйора Голодомора»? Він якраз про це, а зовсім не про загиблих від штучного голоду селян.
На початку цього року, у розпал передвиборчої агітації, лякати українців повторенням Голодомору, масових депортацій та інших злочинів сталінщини стало нормою для прихильників колишнього президента. Схоже, ці люди не усвідомлювали, що таке використання однієї з найбільших трагедій Українського народу неминуче призведе до інфляції її цінності в очах суспільства. Як надокучливе використання терміна «геноцид» (тарифний геноцид, геноцид пенсіонерів тощо) призвело до втрати вартості цього слова.
Чи бачу я вихід із ситуації, що склалася? Ні. Надто великій кількості наших «володарів думок» Голодомор болить лише на словах, а на практиці виявляється вельми привабливим інструментом для досягнення тих чи інших популістських цілей. Напевне, це має минути в міру дорослішання суспільства. А поки що – зберігаймо справжні історії наших предків, що пережили сталінський злочин. І не даваймо розвести себе на емоції тим, хто цей злочин інструменталізує та використовує.