Смуга випробувань для УГКЦ не закінчується. Ледве призабулися суперечки навколо пам’ятника Андрею Шептицькому, церква знов опинилася в епіцентрі скандалу, цього разу – через зрив ЛГБТ-квесту у Львові. В обох випадках, роль УГКЦ є предметом публічних дискусій, причому не завжди виважених. В результаті, УГКЦ зазнає іміджевих втрат і потроху втрачає ореол прогресивної церкви, здобутий в часи Євромайдану.
Ще один скандал
Про своє ставлення до анонсованої акції ЛГБТ УГКЦ заявила заздалегідь. За визначенням митрополита львівського Ігоря Возьняка, це є «провокацією і знаком диявольської війни, несправедливості, яка чиниться у перший тиждень великого посту». Разом з тим, митрополит закликав міську владу «не допустити провокацій, які би могли викликати кровопролиття, масові безпорядки та очорнення міста».
Однак, безпорядки все ж таки сталися. Невідомі чоловіки в масках жбурляли каміння в автобуси з представниками ЛГБТ, а потім намагалися викурити їх з готелю «Дністер», звідки тих евакуювала поліція. В підсумку, ЛГБТ-активісти покинули Львів, а в пресі здійнялася інформаційна хвиля. Ще б пак – на відміну від Києва, Львів не часто стає ареною вуличних сутичок. Ну а коли йдеться про гендерні питання, скандалізація теми гарантована.
В деяких українських ЗМІ звучали версії про руку Кремля, але європейська преса відреагувала цілком однозначно: або українська влада не здатна приборкати маргіналів-гомофобів, або українці і є тими гомофобами, готовими каменувати своїх жертв. І все це – напередодні референдуму в Голандії щодо ратифікації угоди про асоціацію ЄС та України. Так що свою дозу «очорнення» дістав і Львів, і вся Україна.
Приречені на участь
Свою порцію «чорноти» отримала і УГКЦ. Прямих доказів причетності церкви до розгону ЛГБТ-маршу не існує. За версією самих ЛГБТ-активістів, погромники належать до середовища футбольних фанатів, які ніколи не вирізнялися релігійністю. Та й ультраправі, хоча і обстоюють «традиційні цінності», зовсім не є оплотом церкви. Так, угруповання «Misanthropic division», яке взяло на себе відповідальність за розгін ЛГБТ-маршу, позиціонує себе, скоріш як атеїстичне чи язичницьке, а аж ніяк не християнське.
Однак, задекларувавши своє негативне ставлення до ЛГБТ, УГКЦ потрапила по один бік барикад з погромниками. І відкараскатись від цієї сумнівної компанії дуже непросто. Зі зрозумілих причин, висловлювати солідарність з ЛГБТ-активістами УГКЦ не буде. Поряд з цим, відсутність оперативної реакції церкви на події у Львові підживлює підозри про те, що УГКЦ мовчазно схвалює дії радикалів. Та й після недвозначної заяви львівського митрополита будь-які спроби УГКЦ відмежуватися від погромників виглядатимуть непереконливо.
Фактично, УГКЦ стала заручником ситуації, яку не створювала. Чому ЛГБТ вирішили провести свій марш саме у Львові – питання до самих ЛГБТ-активістів. Реакція їхніх протагоністів у балаклавах також закономірна. В Києві минулорічний Марш рівності закінчився кривавими сутичками, в 2014-му його скасували самі організатори, у 2013-му також були бійки. Причому «руку церкви» не змогли розгледіти в цьому навіть найбільш затяті антиклерикали.
Інша справа – Львів, де УГКЦ має величезний вплив і через це приречена бути фігурантом майже всіх скандалів, які відбуваються в місті. А якщо йдеться про конфлікти навколо цінностей, то церква не має жодних шансів залишитись осторонь. Навіть повне дистанціювання УГКЦ від ситуації навколо ЛГБТ було б інтерпретоване, як форма участі в ній – наприклад, як мовчазне потурання комусь чи цинічне ігнорування чогось.
Варто брати до уваги і інформаційний фон, на якому відбулися сутички у Львові. Після Євромайдану УГКЦ мала імідж прогресивної церкви, яка не залишає народ сам-на-сам зі злочинним режимом. Але з тих пір пройшло чимало часу. Тепер на рахунку УГКЦ декілька гучних скандалів: навколо пам’ятника митрополиту Шептицькому, навколо відставки керівника управління культури ЛМР Ірини Магдиш, а тепер – ще й навколо розгону ЛГБТ-маршу.
Ризики та перспективи
Схоже, тепер ми спостерігаємо кумулятивний ефект цих скандалів, який руйнує позитивний імідж УГКЦ в Україні. Якщо два роки тому УГКЦ була своєрідним антиподом РПЦ, то тепер і їй все частіше починають закидати клерикалізм та антиєвропейську спрямованість. Більше того, ці скандали згуртовують громадську опозицію до УГКЦ. Якщо так піде далі, рано чи пізно десь в Галичині знайдуться власні «Пусі Райот» чи то претенденти на відповідну роль.
Крім того, скандали завдають удару і по середовищу греко-католиків. Яскравий приклад – Український католицький університет, який ризикує стати осередком внутрішньої опозиції УГКЦ. Приміром, під час скандалу навколо пам’ятника Шептицькому викладач УКУ Отар Довженко був серед провідних захисників скверу, а його колега Сергій Лещенко відвідував минулорічний ЛГБТ-марш у Києві.
Схоже, що УГКЦ доведеться обживатися в новій реальності з її викликами і загрозами. Крім всього іншого, йдеться про позиціонування церкви в українському суспільстві і створення каналів комунікації з різними середовщами. У своїй заяві щодо ЛГБТ-маршу львівський митрополит засудив «діалог з гріхом». Однак, християнство вчить ненавидіти гріх, а не грішника. Можливо, церкві краще самій спілкуватись з ЛГБТ-активістами, ніж чекати, поки з ними почнуть «спілкуватись» радикали?
Тим більше, УГКЦ не є суто галицькою церквою. Тому її чіткі і зрозумілі сигнали повинні отримувати не лише львів’яни, але все українське суспільство. Сьогодні ЗМІ активно цитують стару заяву Блаженнішого Святослава про те, що гріх гомосексуалізму прирівнюється до убивства людини. Це все, що українці дізналися про ставлення УГКЦ до ЛГБТ з 2013-го року. Не дивно, що це дає привід для упереджень та домислів – тим більше тепер, після інциденту у Львові.
Якщо УГКЦ не зможе подолати свою закритість, вона ризикує втратити свій позитивний імідж. А разом з ним – і шанс стати для України чимось більшим, ніж просто ще одна церква.