Від 14 до 26 серпня 2010 року на теренах Південно-Східної Польщі вдруге відбувся Міжнародний пам’яткоохоронний історико-краєзнавчий табір-експедиція «Вирій». Стаціонарна частина табору проходила в селі Жуків, що на Любачівщині (нині ґміна Чесанів Підкарпатського Воєводства). До середини ХХ сторіччя це село було українським, 1946 року мешканців було депортовано переважно на територію тодішньої Радянської України, а решту - під час операції «Вісла» насильно вивезли на західні та північні терени Польщі. Відновлювальні роботи на Жуківському цвинтарі ініціювали кілька нащадків мешканців села та забезпечив перемиський відділ Об’єднання українців у Польщі.
Представники Пласту спільно зі студентами-архітекторами Національного університету «Львівська Політехніка» провели реставраційні роботи: здійснили докладну інвентаризацію жуківського цвинтаря, розчистили його від заростів, віднайшли в землі та встановили хрести, найстарші з яких – ще з перших років XIX ст. Під час табору учасники здійснили ряд мандрівок містами та селами Любачівщини, Надсяння, Лемківщини. «Вирій» є прикладом того, як українці дбають про майбутнє через віднайдення та вшанування свого коріння.
Сьогодні, як і загалом упродовж усього XX ст., українці часто говорять про будівництво нашої держави. Найчастіше це чуємо від старших людей, які говорять про боротьбу за Україну. Здебільшого ми звикли думати, що майбутнім, чи то будівництвом, займаються політики та інші відомі люди. Та це не до кінця так (особливо в нашій країні). В історії є багато прикладів, коли на долю своєї країни впливали офіційні і неофіційні громадські організації. Найчастіше це були групи людей, часто молодих, які своїм патріотизмом, романтизмом, енергійністю, ідеалізмом запалювали людей і спричинялися до перетворень у суспільстві. Думаю, ми надто часто звертаємо увагу лише на поверхневе, на перерізання стрічок при відкритті різноманітних меморіалів і пам’ятників, на прізвища політиків, які відкривають меморіали. Але ж за цим всім стоїть праця інколи поодиноких, інколи багатьох людей, чиї імена не є надто знаними, але їхній вклад у розвиток нашої історії є насправді великим. Гадаю, «Вирій» є одним з таких проектів, який робить вклад в розвиток нашої країни та сприяє відновленню історичної пам’яті.
Тільки приїхавши до Львова і проаналізувавши табір, я зрозумів, який він широкоформатний. «Вирій» – це не відновлення цвинтаря, і навіть не мандрівка етнічними українськими землями. «Вирій» – це табір, у якому поєднується минуле, теперішнє і майбутнє. Відновлення цвинтаря у с. Жуків є тим минулим, яке поєднує нас із теперішнім, а результат нашої праці, сподіваюся, побачимо у майбутньому. Радість, яку ти відчуваєш, коли витягуєш із землі кам’яні хрести і встановлюєш їх на місце, неможливо передати словами, а те відчуття, коли ти залишаєш цей цвинтар, який для тебе став майже рідним (хоч це і кумедно, але це можуть зрозуміти лише учасники табору) і коли ти бачиш, що це таки цвинтар, а не ліс, серед якого де-не-де виглядають зарослі і покриті мохом хрести, то позитивні емоції і духовне піднесення опановують тебе повністю. Гутірки, а особливо розповіді очевидців про депортації українців, інколи формують краще історичне бачення, ніж написані книги чи будь-яка інша інформація. Пісні бабусь, які залишилися після депортацій; заплакані очі дідуся, який в одному з сіл крізь сльози видушив з себе: «наші»; місця, де колись були українські села, яких сьогодні вже не існує; кам’яні хрести, братські могили і дерев’яні церкви, від яких віє старовиною; матеріальна культура українців в Перемишлі, в якому до Другої світової війни українське життя вирувало на повну потужність, музеї, мандрівки Любачівщиною, Лемківщиною та Надсянням, лемківські пісні, прогулянка Бескидами, відчуття рідної землі; можливість налагодити контакти і співпрацювати з пластунами з Польщі та сумівцями з Канади; реальний погляд на життя українців у Польщі і Словаччині. Відновлення історичної пам'яті, нагадування українцям, полякам та й всім, хто подорожуватиме тими місцями, чий то край, що відбувалося на тих землях, які ввійшли в історію XX ст. як Закерзоння, яка доля спіткала людей, котрі тут жили. Все це та багато іншого закарбувалося в пам’яті як табір «Вирій».
Не буде перебільшенням сказати, що міжнародний пам’яткоохоронний табір-експедиція «Вирій» – це проект, який не лише підштовхує до роздумів над минулим, теперішнім і майбутнім, а й дає змогу долучитися до відновлення історичної пам’яті українців. І таким чином стати, якщо не творцем, то реставратором історії.
Роман Стрехалюк - член Національної скаутської організації України Пласт, студент історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка