Середньовічний Вишгород був найбільшим гончарним центром у східній Європі. За підрахунками науковців, гончарний посад займав площу близько 19 га, що вдвічі перевищувало територію іншої частини міста. Під час розкопок на знайдених денцях посуду виявили князівські печатки і клейма у вигляді герба Рюриковичів, які вказали на прямий зв’язок вишгородських гончарів із київським княжим двором. Гончарний ремісничий посад Вишгорода у княжі часи мав 250-300 гончарних печей. Для виробництва і активного розвитку цього ремесла там було достатньо сировини. Про гончарство Вишгорода розповіли на сторінці історико-культурного заповідника.
Вишгород згадується в «Повісті минулих літ» як місто княгині Ольги 946 року. Її внук Володимир Великий значно розбудував місто, зробивши його центром гончарного ремесла, який забезпечував столицю керамікою. В XI столітті у місцевій церкві поховали його синів, перших руських святих – князів Бориса і Гліба. Згодом місто стає удільним князівством Ярополка Ізяславича, підвладне Києву. До 1240 року Вишгород був одним з найбільших міст Русі, однак його знищила орда, як і більшість тодішніх поселень.
«Ми останнім часом розглядаємо виникнення цього посаду у Вишгороді як результат діяльності князя Володимира. Зазвичай для діяльності давньоруських князів характерне поступове наростання територій, а тут ми бачимо, що на межі Х-ХІ століть величезна територія – 19 гектарів – забудовується практично одночасно і скрізь будуються гончарні горна поруч із житловими спорудами. Тобто йдеться про практично одномоментну забудову і заселення, – зазначив керівник Вишгородської археологічної експедиції Дмитро Бібіков. – Для діяльності князя Володимира характерна політика державотворчого переселення великих груп народів – чи то на південні кордони, чи то під час будівництва нових міст. Швидше за все, через наявність на території Вишгорода багатих ресурсів, зокрема глини як сировини, значну групу людей було переселено саме для того, щоб тут розвинулося гончарство».
Дослідник історії давньої Русі, доктор історичних наук Василь Довженок ще в середині ХХ ст. припустив, що Вишгород постачав посуд жителям багатьох міст, а гончарі були досить заможними ремісниками. Найбільше замовлень надходило з Києва.
У 2004 році археолог Руслан Орлов виявив у самому центрі вишгородського посаду гончарний горн – виробничу піч другої половини ХІ ст. Його не переносили у музей, а експонують на місці знахідки. Це територія Музею давньоруського гончарства.
«Унікальний артефакт у Вишгороді, який ви не побачите в жодному населеному пункті країн Східної Європи! Це єдиний у Східній Європі збережений гончарний горн ХІ ст. Він зберігається на території Музею давньоруського гончарства ВІКЗ на тому місці, де тисячоліття тому гончарі виробляли посуд та шліфували свою майстерність», – повідомили у заповіднику.
Гончарі зазвичай використовували для виготовлення посуду суміш із двох чи більше видів глини. Після видобутку сировину клали до спеціального сховища – «глинника», де її певний час вистоювали, а тоді поливали водою і лопатили. Тоді відбувався випал керамічних виробів на гончарних горнах. Вишгородські гончарні печі були двоярусні на глиняному каркасі з дерев’яних прутів та опалубок. Нижня – топкова камера – заглиблена в землю, використовувалася для опалення пристрою. Верхня випалювальна камера відділялась горизонтальною перегородкою з отворами-продухами, через які до першої потрапляло розпечене повітря. Туди через спеціальний отвір клали посуд для випалювання, а отвір замазувався глиною, щоб всередину не потрапляло холодне повітря.
Археологи виявили у Вишгороді сліди масштабного керамічного виробництва – залишки горн, печей, а також десятки тисяч уламків і цілих керамічних виробів. Це були горщики, глечики, світильники, великі корчаги – «піфоси», керамічна підлогова плитка для храму Святих Бориса і Гліба. А неподалік науковці відшукали давньоруську вулицю із залишками житлових та господарських приміщень гончарських садиб із горнами. Тоді ями та вибоїни вулиці засипали уламками бракованих виробів гончарів.
У Музеї гончарства у Вишгороді показують кераміку, починаючи від доби неоліту, часів трипільської культури, Русі і до сьогодення – там є колекція виробів Межигірської фарфоро-фаянсової фабрики, на якій вперше застосували друк на посуді.
Городище літописного міста Вишгород розташоване вище Києва на схилах правого берега Дніпра. У межах заповідника можна оглянути дитинець, оточений оборонними спорудами IХ-ХIII ст – валами, ровами, залишки давньоруського храму, металургійних майстерень, житлових та господарських приміщень та інших археологічних об’єктів.