Робота українського парламенту під час повномасштабної війни і (паралельно з війною) спроби приєднатися до Європейської Унії іноді викликають відвертий подив. З одного боку, ігноруються – чи, можливо, і саботуються – законопроєкти, конче потрібні для цієї самої європейської інтеграції. Чи депутати думають, що єврочиновники – це щось на кшталт українських виборців, яким вистачить красивих популістських заяв? Так уже ж начебто більш ніж прозоро дали зрозуміти з того боку українсько-європейського кордону – не вистачить.
А з іншого – займаються начебто і важливими, але відверто сирими (і через це навіть шкідливими) проєктами. Ось 11 березня набув чинності підписаний уже і президентом Закон України «Про статус Засновника сучасної держави Україна – народного депутата». Красиво? Красиво. Символічно? Символічно. Але спробуймо розібратися.
Думаю, цілком очевидним є те, що статус цей позичений у Сполучених Штатів Америки. Там ще 1916 року майбутній президент, а на той момент – простий сенатор Воррен Гардінг у своїй промові на Республіканському національному з’їзді уперше вжив цю фразу – «батьки-засновники». Хоча, звісна річ, засновників Американської держави називали так і вшановували ще з початку ХІХ століття. Деякий час пішов на устаткування цього списку, і зараз загальноприйнятним є список, складений відомим й авторитетним істориком Річардом Моррісом.
Знаєте, скільки в цьому списку людей? Семеро. Варто їх назвати. Це:
– перший президент США, головнокомандувач американських військ у Війні за незалежність Джордж Вашингтон;
– перший віцепрезидент, другий президент США Джон Адамс;
– автор Декларації незалежності, третій президент США Томас Джефферсон;
– розробник Конституції, четвертий президент США Джеймс Медісон;
– перший очільник Верховного Суду, очільник Конгресу Джон Джей;
– перший міністр фінансів, головнокомандувач армії США (після Вашингтона) Александр Гамільтон;
– перший поштмейстер США, один з авторів Конституції Бенджамін Франклін.
До речі, чотирьох зі семи ви можете побачити на доларових банкнотах. Це так, штрих до загальної популярності цих персонажів.
Але справа не в доларах. А в значенні усіх сімох діячів для створення й існування Сполучених Штатів Америки. І тут тільки формальними посадами не обмежишся – скажімо, той же Джон Джей був послом США в Іспанії і зумів домовитися про критично важливий для молодої держави кредит. А потім із Франкліном провів перемовини з Великою Британією та Францією про визнання незалежності Сполучених Штатів. Александр Гамільтон – творець фінансової системи США і взагалі чи не найвпливовіший політичний діяч у перші десятиліття існування федерації північноамериканських колоній. А Бенджамін Франклін – «просто» один з ідеологів так званої Американської революції, яка й привела до появи нової країни, тим самим змінивши всю світову історію.
Так, звісно, існують і розширені списки, куди входять й інші підписанти ключових документів (тут український закон справді виглядає скопійованим з американської ідеї). І там уже буде не сім, а значно більше «теж батьків-засновників». Та є одна принципова відмінність американських й українських основоположників.
Американські батьки-засновники чітко, системно й однозначно працювали на свою майбутню державу. Континентальний конгрес – це був орган, який створили саме люди, котрі прагнули для своєї батьківщини, цих 13 північноамериканських колоній, вільного, незалежного від заокеанської імперії життя. І кожен з них, нехай і не увійшов в історію країни як той же Гамільтон, не кажучи вже про Вашингтона, боровся за свою країну, працював на її користь. І після проголошення незалежності також.
А в українському варіанті ми матимемо у списку «засновників Української держави» людей, яким ця держава була потрібна хіба як ресурс для власного збагачення. Скажімо, серед тих, хто голосував «за» 24 серпня 1991 року й отримає відповідний статус – будуть Анатолій Кінах і Леонід Кучма, Михайло Потебенько й Анатолій Толстоухов, Валерій Пустовойтенко і Станіслав Гуренко, митрополит Агафангел та багато-багато інших. Я назвав тільки найвідоміших людей із того скликання Верховної Ради, яка, до речі, обиралася в імперії, за імперськими законами і під імперським тиском.
А ще у списку тих, хто голосував за незалежність України, є такі персонажі, як Юхим Звягільський, Юлій Іоффе чи Євген Мармазов. Знаєте, чим вони ще знамениті? А тим, що голосували за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Отак – у нас будуть «батьки-засновники» України, які намагалися зробити все, щоб незалежна Україна зникла.
Так, у Законі вказано, що «статус Засновника не може бути надано народному депутату, який вчинив дії, спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі». Але ж обвинувачення ще потрібно довести. Формально голосування за диктаторські закони так і не визнали злочином, навіть щодо Януковича і 15 членів лічильної комісії. Тобто формальних підстав звинувачувати того ж Мармазова чи Звягільського у «діях, спрямованих на…» наразі просто не існує. А чіплятися за фактичні – у стилі «а ми так хочемо» – це нарватися на можливі судові позови й остаточну дискредитацію непоганої ідеї.
І головне. За незалежність України голосувало 346 депутатів Верховної Ради УРСР 12-го скликання (на межі століть її постфактум перейменували у перше скликання Верховної Ради України). Багато з них належало до так званої «Групи 239», комуністичної більшості, якій незалежна Україна взагалі не була цікава. І те, що вони тоді, 24 серпня 1991-го, проголосували «за» – зовсім не означає, що вони, як справжні батьки-засновники в США, дійсно хотіли появи нової держави.
Тож у підсумку маємо чергову криво втілену у життя хорошу ідею. «Чергову», бо, якщо хтось забув, до списку героїв Небесної сотні був включений журналіст газети «Вєсті» В’ячеслав Веремій, який писав дискредитуючі Революцію гідності статті про «проституток на Майдані», а загинув від «дружнього вогню» таких же псів режиму Януковича. Це все одно, якби якогось Захарченка чи Моторолу включили до жертв російської агресії і присвоїли звання Героя України через те, що вони, як говорять деякі версії, загинули саме під час внутрішніх розборок з російськими кураторами.
Батька-засновника неможливо призначити. Ним можна лише стати. І для цього недостатньо просто з переляку натиснути кілька разів кнопочку «за».