У своїй знаменитій книжці «Криголам» Віктор Суворов описує ознаки, які свідчать про підготовку країни (в тому випадку СРСР) до вторгнення в сусідню державу (йшлося і про Третій Райх 1941 року, і про Чехословаччину 1968 року). В опис входило все, від таких незначних деталей, як видача солдатам нових чобіт, аж до таких стратегічно важливих, як то побудова нових військових аеродромів ближче до кордону.
Тези з цього бестселера радянського шпигуна-утікача пригадалися нині, на тлі ескалації напруги по цілому українсько-російському державному кордону, по смузі розмежування між Україною та тимчасово окупованими територіями і ще й на українсько-молдавському кордоні в районі ніким не визнаної «Придністровської Молдавської Республіки». Чи можна накласти ці тези на актуальну ситуацію? Очевидно, до певної міри. Бо ж тактика ведення війни за той час змінилася, а тим більше змінилися різноманітні деталі, які прямо чи опосередковано свідчили б про підготовку агресивного сусіда до інвазії. Тепер, наприклад, засоби стеження за переміщеннями супротивника не до порівняння з тими, які були 80 років тому. Окрім того, більше уваги надається саме інформаційному компоненту ведення війни, підготовці зовнішньополітичного підґрунтя, психологічному впливу як на своє населення, так і на населення країни, проти якої готується агресія.
Пропагандистська артпідготовка
І якщо брати суто інформаційно-пропагандистський аспект, то можна цілком реально припустити, що Росія таки готується до інвазії. Адже знову, як і 2014 року, в інформаційний простір закидаються різноманітні сльозолийні вигадані історії на кшталт вбитого українським дроном 5-річного хлопчика на окупованій частині Донеччини. Російські засоби масової пропаганди нагнітають ситуацію розповідями про підготовку Збройних сил України до широкомасштабного наступу, про постійне порушення українською стороною Мінських угод та договору про припинення вогню.
усе це нагадує радянську й нацистську пропаганду 1939-го. Третій Райх, шукаючи виправдань для нападу на Польщу, влаштувала відому ґлівіцьку провокацію, зваливши вину на поляків. А СРСР перед нападом на Фінляндію влаштувала «майнільський інцидент», де нібито фінська артилерія обстріляла позиції червоноармійців.
«Нужно валить из этой страны»
Потужна пропагандистська атака Кремля вже б змусила насторожитися. Особливо, коли це відбувається вкупі зі значною концентрацією російських військ на кордоні з Україною. «Станом на 30 березня цього року вздовж державного кордону України та на тимчасово окупованих територіях України і АР Крим утримується 28 батальйонних тактичних груп противника», – розповів головнокомандувач Збройних сил України генерал-полковник Руслан Хомчак під час виступу у Верховній Раді. Окрім того, за його словами, збройні сили РФ стягують до кордону з Україною додаткові сили під приводом військових навчань та тренувань.
Вся ця інформація справила доволі сильне враження не лише на пересічних громадян України, але й навіть на народних депутатів. «Мы слушаем Хомчака. Нужно валить из этой страны», – написала в месенджері на смартфоні членкиня фракції «Слуга народу» Анна Колесник.
Опозиційно налаштовані політики й публіцисти згодом використали цей меседж, щоб покепкувати з президента Володимира Зеленського. Мовляв, саме він перший прислухався до поради пані Колесник і «звалив» до Катару. Від жартів дехто перейшов до серйозних звинувачень ледь не в державній зраді глави держави, котрий полишив країну в такий напружений час.
Що ж, катарський візит Зеленського можна потрактувати й так. Можна і як спробу залучити до української господарки нових інвесторів та укласти нові вигідні для держави угоди. А можна ще й як свідчення того, що жодних серйозних загроз над Україною не нависло. Зеленський своїм прикладом ніби каже нам: погляньте, я можу без проблем здійснити закордонний візит, покинути країну, бо точно знаю, що жодної реальної небезпеки не існує, що все це черговий російський блеф.
Російський блеф
І дійсно, серйозні військові аналітики стверджують, що принаймні у найближчі місяці чекати якихось загрозливих активностей з боку Росії не варто. Бо хоч російських військ натягано під кордон достатньо, що аж цивільні залізничні перевезення страждали в Росії останнім часом від цього, проте для повноцінного широкомасштабного наступу на Україну бракує комплексності родів військ і техніки. Не будуються поблизу кордонів тимчасові військові аеродроми, не розгортаються військові шпиталі. І ще багато дрібніших ознак свідчать про те, що найближчим часом атаки очікувати не слід.
До речі, Росія вже вдавалася до такого психологічного тиску на Україну навесні 2014 року. Як розповідали українські прикордонники, в час, коли відбувалася операція з окупації Криму, росіяни щоночі підводили впритул до смуги кордону на різних його ділянках свою бронетехніку, вмикали фари, газували, але так і не перетинали межі. Просто залякували. Мовляв, лише спробуйте давати відсіч у Криму, ми зразу ж підемо в атаку на Київ.
Експерти-міжнародники ж вказують на той момент, що зараз для Кремля вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація, щоб вдаватися до різких дій. Європа й США готують проти Росії «пекельні санкції», тож своєю агресією Москва цілковито позбавить аргументів тих західних політиків, котрі є адептами тактики примирення з Росією. Захід не забув отруєння та ув’язнення російського опозиціонера Олексія Навального, і пакет санкцій у цій справі ще може бути відчутно посилений. А ще той горезвісний «Північний потік-2», зараз він висить на волосині, яка чимраз тоншає від надходження чергової негативної новини з Росії. Відкрита інвазія в Україну остаточно поставить хрест на цьому газпромівському мегапроєкті. А можливо, вистачить для цього й нинішнього залякування вторгненням.
Економічні аналітики, зі свого боку, стверджують, що, з огляду на складну ситуацію в російській господарці, країна реально не потягне великої й затяжної війни. Адже, хай як там кепкують з української армії, вона вже зовсім не та, що була сім років тому. Вона значно краще укомплектована, озброєна, моторизована, вишколена (завдяки, зокрема, й західним інструкторам). Тож зможе дати вже реальну відсіч російському агресору.
Чи допоможуть нам відбивати російську агресію західні союзники. Радше ні, аніж так. Але однозначно слід очікувати від них додаткового високотехнологічного озброєння, тих самих протитанкових ракет Javelin, від якого російська бронетехніка не має захисту, антиартилерійських та антиракетних радарів, бронетранспортерів тощо. Також можна сподіватися на збільшення числа західних військових інструкторів, котрі працюють з українськими вояками фактично від початку російсько-української війни.
Чого реально домагається Росія
Чому ж, з урахуванням всього сказаного, Росія продовжує свої провокації на кордоні? Бо така її одвічна тактика. Кремль сподівається таким блефом досягти певних зовнішньополітичних і внутрішньополітичних цілей. Передовсім Москва намагається домогтися більшої поступливості від України, хоче змусити її виконати свою частину Мінських угод без реалізації безпекових заходів з російського боку, без виведення російських військ з Донбасу, без встановлення українського контролю за кордоном.
У грі ж з Європейською Унією та Сполученими Штатами Росія намагається підвищити ставки, щоб потім були кращі позиції для торгу. Кремль переконаний, що якщо залякувати Захід війною в Європі, то він погодиться на все, щоб її не допустити.
На внутрішньому ж політичному полі Кремль, а передовсім Владімір Путін, намагається відновити рейтинг партії влади, який суттєво вкляк останнім часом. Враховуючи, що на носі вибори до Державної думи, російський президент вдається до старого перевіреного методу: розігрування карти зовнішньої загрози, виголошування філіппіків про американську воєнщину та її «українських маріонеток», які знову готують свої провокації, про «Іскандерів», які санкцій не бояться (але вибухають, як ми знаємо лише на 10%). Іншими словами, такою урапартіотичною істерією Путін намагатиметься нарощувати рейтинги «Єдиної Росії». Мовляв, там, на Донбасі, українські «карателі» готуються до атаки, щоб вбивати російських дітей, ґвалтувати російських жінок. Але Путін своїх не кидає, він захистить тамтешніх росіян і навіть російськомовних, яких кремлівський шеф теж вважає «своїми».
І що цікаво: якщо в офіційних російських засобах масової пропаганди мусується теза про миролюбний російський народ і військові провокації України та Заходу, то в нібито незалежних, але насправді контрольованих Кремлем ЗМІ подається вже зовсім інше твердження – щось на кшталт «можем повторить» і «танкам визы не нужны». От, наприклад, в інформаційному порталі «Росбалт» і йому подібних поширюється інтерв’ю такого собі російського «військового експерта» Павла Фельгенгауера, який насправді за освітою біолог, навіть кандидат біологічних наук. Він лякає увесь світ, що війна розпочнеться максимум через місяць.
«На початку травня все буде готово. Рішення ухвалене… Три великі десантні кораблі Балтійського флоту пройшли Ла-Манш в супроводі одного корвета, прямуючи на південь. Всього буде десять таких бойових одиниць, плюс малі десантні. Можна зібрати до двох дивізій з урахуванням повітряних сил. Справжня “висадка в Нормандії” в російському виконанні. А місцем дії обрано, мабуть, незахищене узбережжя між Миколаєвом та Одесою, в глибині української стратегічної оборони», – впевнено заявляє Фельгенгауер.
Цікаве обґрунтування, чи не так? Але для якогось фантастичного роману. Експерт, очевидно, забув, що вже збудовано Керченський міст, яким без проблем можна перевезти всю атакуючу техніку до місця зіткнення, є довжелезний українсько-російський кордон і концентрація російських військ біля нього. Але ж ні, йому конче потрібна десантна висадка на кшталт Нормандської. Ну, щоб побільше воєнного драматизму.
Наслідки залякування
Але погляньмо, чи працюють всі ці путінські страшилки? Працюють, але з точністю до навпаки. Україна в міру потреби посилює свої оборонні рубежі й не має наміру йти на жодні поступки, а також піддаватися на жодні провокації. Зеленський, як уже було сказано, замість того щоб істерити, преспокійно злітав до Катару, демонструючи Кремлю свою цілковиту іґнорацію. Окрім того, з людини, яку важко було запідозрити в симпатіях до Північноатлантичного Альянсу, український президент перетворився на переконаного натовця. Нещодавні його заяви були спрямовані на отримання ПДЧ і якнайшвидшого вступу до західного військового блоку.
Західні країни й блоки як за командою висловлюють підтримку Україні, її територіальній цілісності та навіть її євроатлантичним устремлінням. Американський президент Джо Байден, очікування дзвінка якого стало ледь не національною ідеєю, таки зателефонував до українського колеги й урочисто пообіцяв, що США не кинуть Україну в біді.
Чимраз більше західних політиків, з огляду на ескалацією напруження на українсько-російському кордоні, почали відмовлятися від політики умиротворення Росії. Знаменною у цьому контексті є заява міністерки оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбауер про загрозу для європейського регіону, яка виходить з Росії. За її словами, Німеччина повинна витрачати більше на оборону, відштовхуючись від своїх інтересів, а не щоб «зробити послугу США». «Виклики ростуть – з новими технологіями, у вигляді гібридної загрози, але також і на реґіональному рівні з урахуванням поведінки Росії», – стверджує керівниця німецького військового відомства. Вона визнає, що «ФРН перебуває в центрі атак, які можуть бути пов'язані з Росією». Доволі несподівано, враховуючи, що досі німецькі політики висловлювали впевненість, що жодних загроз їхній безпеці з боку Росії не виходить.
Готуються до потенційних російських інвазій й інші західні країни. Передовсім Фінляндія та Норвегія, які мають кордон з РФ. Але й Швеція від них не відстає. Там чимраз більшу стурбованість викликає мілітаризація Калінінградської області. Стокгольм дедалі частіше задається питанням: а чи не варто таки вступити в НАТО?
Фактично, Путін своєю сокирною грою на підвищення ставок підвів світ до нової «холодної війни». Сумніваюся, що російський лідер прагнув саме такого розвитку подій. Бо відомо, чим завершилася попередня «холодна війна». А Радянський Союз був значно сильніший і менш вразливий, аніж сучасна Росія. А головна російська вразливість полягає в тому, що нинішні господарі тамтешнього життя більшість своїх активів зберігають саме на Заході. Там їхні вілли, яхти, діти, жінки й коханки. Притиснути олігархів з найближчого оточення Путіна буде значно простіше, аніж членів політбюро ЦК КПРС. Тому доля нової «холодної війни» фактично вирішена наперед.
P.S. Це якщо Кремль дійсно блефує, а все сказане вище свідчить на користь саме цього твердження. Утім незалежний російський політолог Валерій Соловей нещодавно висловив припущення, що від Путіна всього можна очікувати. «На превеликий жаль для Росії, для України теж, рішення ухвалює не інститут, не Рада Федерації, не Рада безпеки, а всього-на-всього одна людина, яка перебуває у вкрай нестабільному психічному стані – це ключовий фактор ризику», – застеріг політолог.