Війна – це додатковий привід для боротьби з корупцією, а не спеціальний стан для її приховування. Корупція під час війни – це союзник ворога всередині країни.
Напередодні річниці повномасштабного російського вторгнення Україною прокотилася серія гучних корупційних скандалів. На перше місце в інформаційному полі воюючої країни вийшли не новини з лінії фронту, а зловживання у сфері закупівель Міноборони. Усе суспільство почало рахувати вартість яєць, картоплі та інших продуктів. Потім корупційні викриття поширилися на податкову службу, митницю, органи державної влади, військові комісаріати та військово-лікарські комісії. А ще стало відомо, що російська агресія не завадила окремим народним депутатам наживати чималі статки і вести стиль життя, який не відповідає рівню їхніх офіційних доходів.
Суспільство ніби прокинулося в іншій реальності. Раптом стало зрозуміло, що попри велику війну корупція в Україні нікуди не зникла. Навпаки, війна створила додаткові можливості для незаконного збагачення. Військова агресія Росії не завадила окремим особам скерувати свої зусилля не на порятунок держави, а на власне збагачення. Обмеження доступу до відкритих даних про державних посадовців, закриття частини інформації про закупівлі відкрило нові горизонти для спритних ділків. У війні корупціонери побачили особливі спокусливі корупційні можливості. І вирішили ними скористатися.
Коли Володимир Зеленський у листопаді 2022 року на Bloomberg New Economy Forum говорив, що корупції в Україні немає, бо корупціонери разом з викраденими грошима виїхали з держави, було зрозуміло, що президент, м’яко кажучи, помиляється. Або хоче вірити в те, чого насправді немає. Здавалося б, війна має об’єднати суспільство у протистоянні з ворогом. Але правда в тому, що корупція не лікується війною. Війна може лише зробити менш помітним це явище. Завести його в тінь, зробити не таким публічним. Та від того, що влада не помічає корупції, її не стає менше. Рано чи пізно корупція дасть про себе знати. І ніякий режим воєнного стану не завадить спалахнути черговому корупційному скандалу.
На тлі українських корупційних землетрусів дехто почав висловлювати думки про те, що боротьба з корупцією не варта значної уваги. Їх обґрунтування зводиться до такого. Викриття корупційних оборудок викликає значне збурення і розчарування в суспільстві та падіння довіри до державних інститутів. Мало того, інформація про розкрадення у сфері закупівель, побори на митниці, хабарництво у військово-лікарських комісіях має деморалізуючий вплив на армію. А це небезпечно в умовах повномасштабної війни. Боротися з корупцією можна постійно, але у світі немає жодної країни без корупції. Отже, не варто цим серйозно перейматися. Краще не роздувати теми, які спричиняють хвилю народного обурення, а сконцентруватися на справі досягнення військової перемоги і збереження єдності.
У таких думках є певна спокуслива логіка. Але справа в тому, що масштабна корупція ще ніколи не сприяла досягненню військової перемоги. А ось до поразок у війні призводила майже завжди. Приховування зловживань посадовців різних рівнів і сфер дійсно може створити ілюзію в частини суспільства, що все під контролем. Що корупціонери десь зникли, виїхали за кордон чи в них раптом прокинулася совість. Вірити в таку ілюзію приємно і затишно. Це допомагає заспокоїти свідомість, набути внутрішньої рівноваги та впевненості. Сформувати думку, що всі працюють задля однієї благородної мети – перемоги над ворогом. Але це буде лише ілюзією. Самообманом. А у військовому протистоянні перемагають ті, хто здатний до самокритики. Вміє бачити слабкі сторони не лише у противника, а й у себе самого. І спроможний визнати реальність, якою вона є. Без прикрас і самозаспокоєння. Не для того, щоб розчаруватися, опустити руки і засумніватися в доцільності боротьби. А для того, щоб змінитися, стати сильнішим і перемогти.
Економісти вважають, що через корупцію Україна щороку втрачала від 1,5 до 3% росту ВВП. Однак корупція не тільки завдає економічну шкоду. Вона знижує обороноздатність. Втрати від неефективного управління під час війни важко підрахувати й облікувати. Але від того вони не стають меншими чи непомітнішими. Просто до економічного виміру додається військовий. А за корупцію в різних державних структурах доводиться платити не темпами ВВП, а людськими життями на фронті.
Війну виграють не лише технічною перевагою чи патріотизмом. Її виграють ефективним державним апаратом. Якщо значна частина державного механізму уражена корупцією, це має прямий вплив на хід бойових дій і втрати на фронті. Корупція толерує неправильний відбір людей на керівні посади, зокрема у сфері оборони. Там, де засилля корупції, часто керують не найбільш здібні, а ті, хто найкраще вписується в систему. Корупція призводить до зриву забезпечення військових боєприпасами, технікою, амуніцією. Корупція – це ворог технічного прогресу і креативності. Корупція ослаблює і так ослаблену війною економіку. Корупція породжує негативні настрої в суспільстві. Нівелює поняття справедливості і відповідальності. Викликає розчарування в закордонних партнерів. Корупція – це потужний внутрішній ворог, який ослаблює країну. Корупція віддаляє нас від перемоги. Що вища корупція – то вищу ціну доведеться сплатити українцям.
З іншого боку, нам пощастило, що ми маємо справу з агресором, який тотально уражений корупцією. Росію люблять порівнювати з тоталітарними режимами минулого, а Путіна – з диктаторами, які мріяли про завоювання світу. Насправді імперські замашки Кремля і загарбницькі амбіції Путіна виглядають нікчемно. У світовій історії важко знайти приклад більш корумпованої держави, яка наважилася розв’язати агресивну війну за переділ геополітичної карти світу, ніж путінська Росія.
Клептократія, корупція, кругова порука разом з відсутністю політичної конкуренції і тотальною цензурою – ось чим є сучасна Росія. У такій системі державний апарат працює сам на себе і є окремою кастою. Правоохоронні органи є опорою авторитарного режиму і також залучені в корумповану піраміду. Ні про яку публічність чиновників та джерел походження їхніх статків говорити не доводиться. Надприбутки від продажу енергоносіїв переважно розкрадаються елітами. На посади в органах влади та армії призначаються особи за принципом клептократії і відданості системі, а не професіоналізму. Росія технологічно відстає від Заходу за багатьма критеріями. І якби їй довелося вступити у пряме військове зіткнення з НАТО, навряд чи війна тривала б дуже довго.
Російська армія – це зовсім не сучасний Вермахт. Російські полководці – це абсолютно не командири рівня Манштайна, Роммеля, Гудеріана або Моделя. Російський Генштаб – це не німецький ОКХ періоду Другої світової війни. Якби у Третьому Райху був такий самий рівень корупції, як у сучасній Росії, він би не зміг навіть здолати Польщу. Танкові армії, Люфтваффе, новітні зразки зброї, ракети – усе це було б реалізовано переважно на папері, або не в тій кількості та якості, яка достатня для успішної агресії. Апробація теорії бліцкригу на практиці перетворилася б на щось схоже на російське вторгнення в Україну зразка минулого року.
Мусимо визнати: корупція є нашим внутрішнім ворогом. Але вона також є нашим могутнім союзником усередині Росії. Наше завдання – не замовчувати корупцію, а мінімізувати її. Щодо агресора, то можемо лише побажати йому побільше корупції на всіх рівнях і у всіх вимірах.