На початку листопада Україна пережила кілька напружених днів. Спочатку світ побачили дві статті, які вийшли в журналах Time та The Economist. Хоча обидва матеріали написані в різному жанрі та присвячені різним особам і процесам, вони справили ефект інформаційного землетрусу для українського суспільства. Те, про що намагались не говорити публічно, уникали чи навіть замовчували – стало надбанням широкого загалу. Ніби цього було замало, країною поповзли активні чутки про те, що влада на чолі з президентом Володимиром Зеленським всерйоз розглядає можливість провести навесні 2024 року виборчу кампанію.
Наприкінці жовтня Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати соціологічного дослідження. Соціологів цікавило питання: що українці думають про вибори під час війни? 81% опитаних респондентів сказали, що вибори мають проводитися після війни і зараз вони не на часі. Лише 16% опитаних вважають, що вибори мають проводитися вже, попри війну. Також більшість українців (65% станом на жовтень 2023 року) негативно ставляться до ідеї дистанційного голосування через інтернет і переживають за ризики фальсифікацій під час цього. Лише 29% вважають можливою таку форму голосування. Масово не підтримує суспільство й ідею дистанційного голосування. Причому це стосується різних регіонів країни.
На цьому тлі чутки про підготовку влади до виборів в умовах війни стали додатковим елементом громадського збурення. Нація, психологічно виснажена тривалою воєнною кампанією, хотіла почути пояснення від влади. 6 листопада президент України Володимир Зеленський був змушений відреагувати. Він заявив, що за умов воєнного часу тези про можливе проведення виборів у 2024 році є недоцільними.
«Ми повинні визначитися, що зараз час оборони, час битви, від якої залежить доля держави й людей, а не час вкидів, яких від України очікує лише Росія. Я вважаю, що зараз вибори не на часі. І якщо потрібно поставити крапку в тій чи іншій політичній суперечці й далі працювати лише в єдності, то в державі є структури, які здатні ставити крапки й давати суспільству всі необхідні відповіді. Щоб не залишалося простору для конфліктів і чужої гри проти України», – заявив очільник держави у вечірньому відеозверненні.
Згодом на тему виборів висловився заступник голови ЦВК Сергій Дубовик. Посадовець наголосив, що вибори під час воєнного стану не проводяться. Такий закон. А все решта – це політичні спекуляції. На певний час тема виборів втратила свою актуальність і відійшла на другий план. Але є відчуття, що вибори під час війни – це питання, яке час від часу ще виринатиме на поверхню. І хоча Зеленський згодом заявив, що воно зараз не на часі, є сигнали, що влада восени активно цікавилася можливістю проведення виборів. І на це є певні причини.
Проведення виборів навесні 2024 року було б вигідне нинішній владі. Схоже, що Володимир Зеленський точно планує йти на другий термін. А значить перед його командою стоїть завдання обов’язково виграти виборчу кампанію. Офіс президента постійно моніторить рівень суспільної підтримки. Якщо в перший рік великої війни довіра до Зеленського була беззаперечною, то зараз намітилась тенденція до її поступового падіння. Та якби вибори президента відбулися наступною весною, Зеленський майже гарантовано святкував би перемогу. Мало хто вірить, що його рейтинг за кілька місяців впав би до небезпечно критичного рівня. А ось за рік, два або три – все можливо. Тривале відтермінування виборів у часі здатне створити електоральні проблеми для президента на фоні невизначеного результату війни, втрат і накопичених у суспільстві питань. Тому весняні вибори 2024 року – подія хоч і малоймовірна, проте бажана для команди Зеленського.
Крім цього, якщо гіпотетично уявити, що влада наважилася проводити вибори згідно з графіком, вони напевно відбувалися б під час війни. Сумнівно, що за кілька місяців військові дії буде завершено. Але вибори під час активної фази війни – це надто багато обмежень і ризиків. Зокрема – відсутність реальної політичної конкуренції. Телемарафон зачистив політичне поле і маргіналізував багатьох колишніх топових політиків. Важко уявити нормальний виборчий процес за таких умов. У чинного президента навесні 2024 року просто не знайшлося б серйозних конкурентів. А виборча кампанія була б більше схожа на референдум довіри главі держави. Таке собі сумнівне свято демократії в умовах війни, яке більше нагадувало б виборчі кампанії в авторитарних режимах.
Вибори під час війни – це не тільки ризики для безпеки виборців. Це ризики суспільного розбрату, втрати довіри, штучного протиставлення різних груп населення. Зрозуміло, що за воєнного стану влада просто не змогла б забезпечити рівні умови для участі у виборах для різних верств населення в межах України і тих громадян, які виїхали за кордон. Мільйони тих, хто хотів би взяти в них участь, не зможуть скористатися своїм правом голосу. Незрозуміло також як бути у випадку повітряних тривог та обстрілів у день голосування? Адже виборці дільниці не розташуєш скрізь у підземних укриттях, а процес виборів не можна переривати чи розтягувати в часі на кілька днів. Голосування військовиків – взагалі окрема проблема. Як можна голосувати під обстрілами ворога? Тож на виборах в умовах воєнного стану щонайменше кілька мільйонів громадян України були б позбавлені права голосу.
Можна, звісно, наважитись провести вибори за розкладом і здобути на них формальну перемогу. Попередньо придумуючи різні обґрунтування такого кроку. Наприклад, посилатися на зовнішній тиск з боку партнерів, на необхідність збереження легітимності та інші уявні преференції від виборів за розкладом. Але виграш чинного президента водночас підірвав би його легітимність серед українського суспільства. Уже сама згода влади на вибори під час війни викликала б бурхливу емоційну реакцію. Єдність всередині країни було б швидко зруйновано. Почалися б гострі дискусії і суперечки. Піднялася б хвиля звинувачень у бажанні президента будь-що утриматися на посаді. Обов’язково б згадали про те, що гроші замість організації виборчого процесу можна було б спрямувати на армію. І за всім цим із задоволенням спостерігала б Москва. Кремль був би в захваті, якби українці почали сперечатися між собою і змістили фокус уваги на вибори, а не на необхідність відсічі агресору.
Можна формально виграти вибори президента. Можна навіть відкоригувати закони, щоб вибори під час воєнного стану мали певне юридичне підґрунтя. Але одночасно можна програти суспільну легітимність. І в такому разі негативні наслідки не змусять себе чекати, виникне загроза появи внутрішніх конфліктів всередині держави. А це неприпустимо для України в умовах війни і зовнішньої російської загрози.