Тема насильства на столичному Євромайдані – настільки ж актуальна, наскільки й незручна. Багатьом хочеться заплющити очі і вдавати, що на насильницькі дії мітингувальників спровокувала лише невмотивовано жорстока «зачистка» майдану Незалежності в ніч на 30 листопада.
Інші наполягають, що сутички з правоохоронцями чинили заслані «тітушки» і провокатори. Треті жодної провокації в їхніх діях не вбачають і вважають їх справжнім авангардом громадянського спротиву.
Повноцінний аналіз цієї теми буде можливий пізніше, коли «революція» закінчиться, і можна буде робити висновки. Але вже зараз варто з’ясовувати, що ми бачили протягом цих драматичних днів – без звинувачень, без моральних оцінок, без навішування ярликів.
Вихідним пунктом аналізу має бути те, що Євромайдан від початку був задуманий як мирна акція. Більше того, навіть як аполітична – політиків там не хотіли бачити до останнього моменту. Але вже 24 листопада відбувся штурм будівлі Кабміну, під час якого частина мітингувальників почала бійку з «Беркутом» та нечисленними «тітушками». Далі осередком радикальної частини мітингувальників став «Правий сектор», організований прямо на Євромайдані. 28 листопада на сайті ВО «Тризуб» з’явилося ком’юніке «Правого сектору». Як мету було задекларовано «перетворення подій на Майдані Незалежності не просто на громадський протест, але й на центр Української Національної Революції». Тезу про «революційний чин з ліквідації режиму внутрішньої окупації» підкріпили діями. Сутички з «Беркутом» тривали і до зачистки Євромайдану, і після. Найгарячішими епізодами було захоплення будівлі КМДА 1 грудня та спроба штурму Адміністрації президента. Також 2 грудня відбулися жорстокі бійки біля пам’ятника Леніну, який частина мітингувальників спробувала знести.
Про мету учасників сутичок з «Беркутом» говорити непросто. Наразі існують докази того, що під час штурму АП діяли також провокатори. Так, на Банковій помітили Дмитра Корчинського, лідера партії «Братство». Тому дуже дивно, що МВС офіційно не визнає його підозрюваним, хоча фотографії, свідки очевидців і вся його «трудова» біографія свідчать про протилежне. Приміром, він був серед організаторів несанкціонованого маршу УПА у 2008-му, який скінчився бійкою з «Беркутом» і затриманням учасників. У січні 2013-го він зі своїми російськими колегами «розігрівав» конфлікт на Ставропіллі, запрошуючи російську молодь до якихось тренувальних таборів у Карпатах. А було ж ще й УНСО… Вочевидь, і на тракторі, яким мало не задавили строковиків ВВ, Корчинський опинився не випадково.
Утім зрозуміло, що провокатори – до якої б організації вони не належали – працювали вже з готовим людським матеріалом. Вочевидь, одні справді хотіли отієї «національної революції», другі – мстилися за зачистку Майдану, треті – просто весело проводили час. Не варто забувати і про те, що у багатьох вуличних активістів, членів націоналістичних організацій та футбольних фанів з «мєнтами» свої рахунки. Причому збільшенню цього рахунку сприяла позиція МВС щодо ворохобної молоді. Згадайте лишень, як «пресували» націоналістів після підриву погруддя Леніна у Запоріжжі або сутички на «мовному майдані». Не буде великим перебільшенням сказати, що впродовж останніх років саме МВС «вишколювала» оцих вуличних бійців, для яких шанс відлупцювати «мєнта» – великий подарунок, джекпот.
Та будь-яка дія має не лише мотив, а ще й наслідки. Тож спробуємо проаналізувати, яких результатів могли добитися апологети насильства на Євромайдані.
По-перше, могло відбутися втягування натовпу у масштабні зіткнення зі спецназом. Вочевидь, на такий результат радикали розраховували від початку. Ось як описав штурм Кабміну на своїй сторінці у Facebook «свободівець» Євген Карась: «І під Кабмін пішли "свободівці". Щоб рубитися з «Беркутом» і займати хоча б одну, справді злу точку… Бій тривав досить довго. До пасивного натовпу бігали не один раз. "Поможи!", "Давай сюда!", "Мужики!"» І навіть більше того. 30 листопада на сайті ВО «Тризуб» з’явилося «Звернення до власників легальної зброї», в якому від імені «Правого сектору» людей закликали «захищати себе і своїх рідних та близьких зі зброєю в руках». Фактично, йшлося про розв’язання кривавого сценарію подій. Чи спричинило б це до силового повалення режиму? Сумнівно. А от жертв було би в рази більше. Дякувати Богові, цього не сталося.
По-друге, відбулася б криміналізація Євромайдану і виправдання жорстких дій з боку правоохоронців. Власне, цього апологети насильства частково добилися. Як повідомляють ЗМІ, 30 листопада ПР видала такий собі «темник» для висвітлення подій у Києві. Одим із ключових моментів тут є агресія мітингувальників відносно правоохоронців. «Были взрывпакеты, дымовые шашки, трубы и прутья, которые полетели в сторону милиционеров», – йдеться у документі. Важко погодитися, що це було достатнім приводом для такої жорстокості «Беркуту». Зрештою, з цим не згоден навіть Янукович. Але важко заперечити, що Євромайдан і до, і після тієї зачистки не був суцільно мирною акцією. Також не можна стверджувати, що всі, хто атакував правоохоронців, починаючи зі штурму Кабміну, були засланими «тітушками». Так чи інакше, тепер у влади є вагомий козир проти опозиції і Євромайдану загалом.
З цим пов’язана і третя обставина, а саме делегітимізація Євромайдану в очах суспільства і міжнародної спільноти. Не варто забувати, що за подіями у Києві спостерігає вся Україна. І далеко не всі українці ставляться до євроінтеграції позитивно, не всі схвалюють масові заворушення, а вуличне насильство – і поготів. Але певна частина «революційної» публіки воліє не помічати існування цих людей, вважаючи, що вся Україна підтримує Євромайдан і видала їм карт-бланш на будь-які дії. Це короткозора стратегія. Якщо про реакцію співвітчизників ми дізнаємося згодом, то посли ЄС і США вже засудили побоїще біля АП і захоплення адміністративних будівель. «Ми закликаємо всі прошарки українського суспільства, аби вони подолали свої протиріччя мирним шляхом», – йдеться у їхній спільній заяві.
Окрім цих обставин, варто мати на увазі, що силові зіткнення з «мєнтами» у столиці були такою собі війною в натовпі. Партизани УПА дислокувалися у лісах, а «штурмовики» Євромайдану – в людському морі Євромайдану. Причому значну частину цього «моря» становлять жінки, старі та просто непідготовані люди, не здатні «рубитися» з «Беркутом» ані фізично, ані морально. Втягування таких людей у вуличну війну завжди має для них катастрофічні наслідки, які частково можна було спостерігати під час нічної зачистки Майдану.
Вочевидь, для ворохобної молоді дуже спокусливо зчинити масштабні бійки з «мєнтами». Настільки спокусливо, що політичні розрахунки їх не цікавлять. Можливо, ця молодь навіть готова пожертвувати своїм життям у своєму націоналістичному джихаді. Але готовність пожертвувати собою не дає нікому права жертвувати іншими. Тому коли на Євромайдані активісти утворюють живу стіну між мітингувальниками і «Беркутом», вони знають, що роблять. Припиняють війну у натовпі.