Мер Львова Андрій Садовий розповідає журналістові Нікодему Щиґловському про новий Національний центр реабілітації жертв війни з Росією, про життя Львова, який хоч і далеко від військових дій на сході України, але є ціллю постійних ракетних обстрілів, про виклики та плани на найближче майбутнє.
- Пане мере, майже чотири місяці в Україні триває війна. Львів, хоч і віддалений від її епіцентру, але також відчуває її вплив. З якими проблемами стикається місто найчастіше?
- За ці понад 100 днів [інтерв’ю записувалося в першій половині червня, – ред.] через Львів проїхало понад 5 млн осіб, з яких понад 2 млн перебували в місті на коротший чи довший час. Переважно це т. зв. тимчасово переміщені особи. Наразі у Львові залишається близько 150 тис. переселенців, багатьом з яких нікуди повернутися. Це вихідці з Маріуполя, зі зруйнованих районів Харкова та міст, які зараз перебувають під російською окупацією. Ми прогнозуємо, що не менше як 50 тис. із них залишаться у Львові назавжди. Що це означає для міста?
Перш за все ми маємо сьогодні зробити все можливе, щоб ці люди почувалися тут як вдома – забезпечити їх проживанням, харчуванням, соціальним доглядом. Для згаданих 50 тис. осіб, які залишаться у Львові, питання додаткового житла є найважливішим. Це означає щонайменше мільйон квадратних метрів житла, що коштує мінімум 750 млн євро, які потрібно звідкись викачати, щоб розпочати програму іпотечного кредитування.
Не можна забувати про людей, які сьогодні потребують нашої допомоги, – Львів щодня приймає тисячі поранених. Сьогодні ми презентували концепцію створення у Львові національного реабілітаційно-оздоровчого центру Unbroken («Незламаний») – таку назву обрали не випадково, адже сьогодні всі українці незламні – і почали велику акцію з його розбудови. Метою цього проекту є соціальна, психологічна та фізична реабілітація, а також протезування, імплантація, спорт, відпочинок, житло для одужуючих тощо.
Підтримання порядку в місті – це нелегка праця, але ми робимо все можливе, щоб у місті нормально функціонував громадський транспорт, працювало водопостачання та електрика. Ми вже готуємося до зими, розуміємо, що цього року буде надзвичайно важко, ми не знаємо, наприклад, чи буде у нас газ для опалення будинків. Звісно, найбільшою турботою охоплені наші військовики – місто їм допомагає у всьому, чим можемо допомогти, і водночас ми ще працюємо над схемою територіальної оборони міста.
- До війни Львів вважався одним із найпривабливіших міст для проживання в Україні та славився як один із найбільших центрів міського туризму в країні – зараз місто де-факто виконує функції логістичного центру для всієї України, сюди різні компанії зі сходу переміщують свою діяльність, тут вони складуються і розподіляються різні товари вглиб країни. Близькість кордону з Польщею – через яку сьогодні відбувається найбільший вантажо- і пасажиропотік з України – надає Львову виняткової важливості у функціонуванні економіки країни. Як місто впорається із цим викликом?
- Дійсно, багато компаній перенесли свій бізнес до Львова з інших регіонів країни. Багато з них мають сміливість розпочати тут усе з нуля. Часто їхні власники втрачали ледь не все, що мали, зокрема ті, хто переїхав до нас із частини Донецької та Луганської областей, які до війни контролювалися Україною. Ми намагаємося допомагати таким компаніям, наприклад, збираємося реалізувати ідею побудови двох муніципальних індустріальних парків у Львові, ми також намагаємося підтримувати їхню діяльність, створюючи майданчики для обміну досвідом для таких компаній, виступаючи посередниками в налагодженні різних необхідних контактів.
Я вважаю дуже важливим, щоб Україна залишалася економічно незалежною. Світ надає нам велику допомогу – за що, звичайно, ми кажемо велике дякую, – але не варто забувати, що будь-яке домашнє виробництво, з якого сплачуються податки на місці, яке забезпечує робочі місця, – це запорука зростання економічної стійкості та подальшого зміцнення нашої держави.
- Перед початком війни львівський аеропорт був одним із найбільших в Україні за кількістю перевезених пасажирів – більший трафік зафіксував лише столичний аеропорт «Бориспіль». На даний момент це один з небагатьох аеропортів країни (якщо не єдиний), який здатен відновити свою роботу практично відразу, щойно це стане можливим. Решта регіональних портів були серйозно пошкоджені (Харків, Івано-Франківськ, Дніпро), повністю зруйновані або досі перебувають в окупації (Херсон). Водночас місто зазнає постійних ракетних обстрілів росіян. Які ще найважливіші об’єкти інфраструктури міста, на вашу думку, варто захистити від нападів? Що слід розвивати?
Сьогодні ми маємо чіткі плани побудувати «європейську» залізничну колію від кордону з Польщею до Львова, що дасть змогу суттєво покращити сполучення, насамперед із польськими містами. Це має стати першим кроком на шляху до створення у Львові великого транспортно-логістичного хабу як для вантажних, так і для пасажирських перевезень. Звісно, важливу роль у цьому проекті відіграватиме й згаданий львівський аеропорт, який працюватиме у повній синергії із залізницею.
Якщо вже ми заговорили про наш аеропорт, то я не впевнений, чи є такі приклади у світовій практиці, але я переконаний, що ми повинні активніше діяти на рівні ООН, щоб домогтися відновлення його роботи. Під егідою цієї організації ми маємо прагнути того, щоб через наш аеропорт ми мали набагато ефективнішу можливість перевозити, наприклад, поранених чи гуманітарну допомогу. Це надзвичайно важливе питання, але потрібна виняткова заангажованість усіх сторін цього процесу, які могли б забезпечити його реалізацію та гарантувати безпеку таких польотів.
- Через Львівський залізничний вокзал, околиці якого – Двірцева площа, трамвайні колії та вулиця Чернівецька, яка веде до вокзалу, – нещодавно зазнали ґрунтовної реконструкції, за минулі кілька місяці перейшли натовпи біженців з охоплених бойовими діями регіонів. Наразі, завдяки прямому залізничному сполученню з Перемишлем, Львів став метою для всіх, хто хоче приїхати в Україну за відсутності авіасполучення. Львівський вокзал також є пам’яткою зламу ХІХ–ХХ століть – залишком колишньої Австро-Угорської монархії. Як місто справляється з охороною численних пам’яток під час війни?
Найбільший акцент ми робимо на охороні пам’яток, які є в нашому місті, в чому можна легко переконатися під час прогулянки центром Львова, де добре видно, скільки пам’ятників і храмів у нашому місті убезпечені належним чином. Звичайно, ми розуміємо, що цей захист – не ідеальний, адже точні розрахунки щодо місця атаки та її вражаючої сили неможливі – але, як то кажуть, береженого Бог береже.
Якби ми не провели реконструкцію Двірцевої площі та її найближчих околиць раніше, сумнівно, чи змогли б ми витримати виклики перших днів і тижнів війни, коли через станцію проходило 60 тисяч людей на добу. Ми допомагали всім, хто приїжджав до Львова, а потім покидав місто, – і досі це робимо. Знаю також про плани реконструкції самої будівлі вокзалу, яка, як Ви правильно зазначили, є пам’яткою архітектури. Дійсно, там давно не проводилися реставраційні роботи, які тепер потребують синергії з оновленим оточенням будівлі. Якщо раніше Двірцева площа була в дуже поганому стані і явно контрастувала з будівлею вокзалу, то сьогодні ситуація змінилася. Добре, що керівництво залізниці це прекрасно розуміє.
Мушу зазначити, що під час роботи над проектом Unbroken міська рада переглядає всі проекти розвитку міської інфраструктури, спрямовані на підвищення інклюзивності публічних просторів нашого міста. Це означає, що кожен фрагмент громадського простору має бути доступним для людей з обмеженими можливостями, для всіх мешканців міста, які потребують нашої особливої турботи.
- Топографія Львова очікує на чи не найбільші зміни з часів відновлення Україною незалежності, коли радянські вулиці були перейменовані. Наразі багато імен також збираються змінити. Скоро у Львові не буде вулиць Некрасова, Чайковського чи Толстого, але є ймовірність, що їх назвуть іменами Станіслава Лема, Дебори Фоґель чи Станіслава Улама. На думку багатьох, у місті досі справді бракувало публічних просторів, які стосувалися б імен відомих особистостей, пов’язаних із містом. Як ви оцінюєте цей процес?
Багато назв, які ми вже вважаємо традиційними, з’явилися у Львові без узгодження з його мешканцями. У нас був період радянської окупації, коли нам накидали елементи культури, яка нам не подобалася, але нам казали, що просто так треба. Сьогодні ми маємо ухвалювати свідомі рішення, спрямовані на те, щоб чітко позначити в міському просторі імена людей, яким Львів багато чим завдячує – з різних епох та історичних періодів. Завдяки їм місто розвивалося і ставало кращим – і в інтелектуальному плані, і в плані технічного прогресу, і в плані розвитку мистецтва. Особисто я поважаю багатьох людей з усього світу, які якимось чином пов’язані зі Львовом або якимось чином вплинули на розвиток громади міста протягом якогось етапу свого життя.
У рішеннях про зміну назв вулиць тепер ми будемо спиратися насамперед на думку львів’ян, наразі тривають опитування щодо певної кількості вулиць, які в першу чергу мають змінити свого патрона. Проте можу з упевненістю сказати, що більшість видатних діячів, про яких ви згадали, безперечно, будуть вшановані у Львові на дуже високому рівні.
- Ваш запис у Twitter про відкриття скульптур левів на Личаківському цвинтарі поруч із пантеоном, де поховані польські учасники польсько-українських боїв за місто в листопаді 1918 року, зустрів у Польщі велике схвалення. Багато років Львів був своєрідним лакмусовим папірцем для польсько-українських відносин. Чи потрібна була війна і російська агресія, аби щось змінилося у взаємному сприйнятті поляків та українців? І чи справді щось змінюється в цій темі?
Мені здається, що сьогодні ми краще розуміємо один одного. Протягом багатьох років Росія багато робила для того, щоб розсварити нас, залучаючи до своїх старань свою численну агентуру – з обох сторін. Відкриття левів на Личаківському цвинтарі було добре сприйняте не лише в Польщі, а й в Україні. Якби це сталося перед війною, то, ймовірно, це викликало б якусь дискусію, до якої, швидше за все, були б залучені вищезгадані сили. Однак сьогодні вони досить тихі. Тож я можу лише повторити те, що написав у Twitter, – під час війни кожен лев має обов’язок захищати незалежність як Польщі, так і України. Хай живе Польща! Слава Україні!
Я переконаний, що сьогодні ми закладаємо основи нашого майбутнього співіснування і нашого нового союзу. Разом ми добре усвідомлюємо – як навряд чи хтось інший – що таке Росія де-факто. До нашої спільної групи, безсумнівно, належать литовці, слід згадати також британців і всіх тих, хто готовий боротися чи жертвувати, захищаючи наші цінності, які передусім полягають у тому, щоб бути вільними людьми та жити у вільній країні, незалежно від обставин.
- Під час останнього візиту президента Анджея Дуди до України президент Зеленський підписав указ про надання статусу «міста-рятівника», який першим у Польщі отримав Жешув. Чи справді відчувається допомога польських міст з точки зору Львова?
Такої консолідації підтримки українців, яку надають польські міста, досі ніхто не демонстрував. Тому мені дуже приємно подякувати кожному президентові, меру, голові кожного польського міста чи ґміни за все, що було зроблено, що вони ще роблять для нас і що ще будуть робити. Нині Львів пов’язують братерські та партнерські зв’язки з 12-ма польськими містами. Можливо, з часом ця цифра ще зросте. Я відчуваю однакову симпатію до всіх цих міст. Кожен з них зробив неможливе. Я навіть не міг собі раніше уявити, наскільки масштабною може бути допомога, я навіть думаю, що саме польське суспільство вражене глибиною абсолютно безкорисливої допомоги та підтримки, яку нам надають.
Мушу зазначити, що серед усіх польських органів місцевого самоврядування, компаній, неурядових організацій, товариств і звичайних громадян, які заявили про свою готовність допомогти і запропонували її нам, ніхто не сподівався отримати щось у відповідь, навіть як просту подяку. Усі це розуміли як щось цілком нормальне, природне, як, наприклад, коли ти йдеш до церкви, ти присвячуєш себе Богові, як належно. Ось такий час у нас зараз. Наприклад, мер Перемишля Войцех Бакун був одним із перших, хто особисто приїхав до Львова – це відбулося [13 березня, – ред.] після ракетного обстрілу місцевості біля польського кордону, вибухи було чутніше у Перемишлі, ніж у Львові. Візит президента Перемишля до Львова став проривом у думках багатьох, можливо, саме тоді поляки зрозуміли, що війна насправді йде не далеко на сході, а прямо на порозі їхнього дому.
Я переконаний, що цей обстріл також посприяв швидкому рішенню щодо візиту до Польщі президента Байдена, для якого він мав символічний вимір, було важливо продемонструвати солідарність і заспокоїти поляків. Я також вважаю, що це дозволило нам ще краще зрозуміти, наскільки крихким є наш нинішній світ, як легко зруйнувати в ньому багато речей. Сьогодні українці прийняли на себе головний удар – поляки і литовці це чудово розуміють, вони усвідомлюють, що можуть стати наступними на черзі, якщо українці зараз не стримають цей удар. Таким чином, вони надзвичайно суттєво підтримують Україну, що своєю чергою спонукає США та решту світу діяти. Але ми всі повинні усвідомлювати, що Росія – це проблема надовго, мова навіть не про найближчі 100 днів. Тому всі ми повинні берегти свої сили.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Wojna w Ukrainie uświadamia, jak kruchy jest nasz świat