Уродженець Луганщини та Герой України Володимир Жемчугов розповів свою історію партизанської боротьби, а також про полон у квазіреспубліці «ЛНР», де він без рук і зору провів рік. ZAXID.NET підготував серію історій про тих, хто втратив дім, але хотів би повернутися до нього.
На початку війни Володимир Жемчугов працював у Грузії. На Великдень 2014-го приїхав додому, в містечко Хрустальний на Луганщині. І побачив дві речі: війну і страх в очах мами. Тоді подумав, що час піднімати друзів на протест – аби вигнати російських окупантів. Та не вдалося.
«Моїх товаришів почали знаходити вбитими. Були одні і ті ж сценарії: зв'язані за спиною руки скотчем і прострелена голова», – розповідає Володимир.
Тоді він і став партизаном. Понад рік проводив спецоперації на окупованих територіях. А потім одного разу підірвався на розтяжці під Луганським аеропортом. Це був вересень 2015-го.
«Поранений я виповз на дорогу, по якій вночі їхали російські військові і везли снаряди з Ростова на Луганськ. Вони мене підібрали, відвезли в Луганську лікарню. Зрозуміли там, що я маю зв'язки з українською армією. Так я потрапив у полон», – згадує Володимир.
Вісім місяців чоловік провів у Луганській лікарні під охороною, тоді потрапив до в'язниці. Мав травму живота, дві відірвані руки, окрім того, втратив зір. Упродовж усього того часу його дружина Олена мало що знала про чоловіка.
Чутки про обмін ширилися від початку вересня 2016 року. Однак Володимир до останнього не вірив, що буде на свободі.
«Навіть коли з боку нашої вже сторони звучали голоси – але ж він був сліпий, – він не бачив людини, яка до нього зверталася. А це були наші представники влади. І я так розумію, що, коли він почув уже мій голос, я йому сказала: «Йожик, прівєт»...Це було наше кодове слово, бо я його так ніжно називаю. Аж тоді він зрозумів, що вже на волі, вже на нашому боці», – пригадує дружина Володимира Олена Жемчугова.
Володимир вважає: допоки Росія не збанкрутує, українські території не поверне. Але надії не втрачає.
«На окупованих територіях в Криму і на Донбасі дуже багато людей, які висловлюють інші думки, ніж бажає Росія. Вони за це страждають, їх саджають у тюрми, їх катують у Донецьку і Луганську. Таких людей все більше і більше», – вірить Володимир.
Після повернення з полону Володимир із дружиною оселилися у Києві.